Четвертий термін Ангели Меркель, або Чому перемогти - це найлегше завдання

Нинішні вибори до парламенту ФРН уже встигли охрестити найбільш нудними, оскільки жодних сумнівів, що саме очолюване Ангелою Меркель об’єднання ХДС/ХСС набере в них найбільше голосів, не було. І дійсно, будь-яка справжня інтрига зникла, після того як Соціал-Демократична партія Німеччини (СДПН), на певний час зрівнявшись у рейтингу із  ХДС/ХСС в березні 2017 року, знову повернулася до показників в 21-22% популярності. Однак справжні випробування для нинішнього канцлера ФРН можуть початися після завершення виборів, коли настане час формувати правлячу коаліцію. І справді, якщо орієнтуватися на німецького Центрвиборчкому ХДС/ХСС має здобути підтримку інших політичних сил для створення уряду. А це може бути набагато важче, ніж виграти на виборах.

Коаліційні перипетії

Перш за все, слід зауважити, що ці вибори є унікальними. Вперше за післявоєнну історію до Бундестагу пройде праворадикальна Альтернатива для Німеччини (AfD). Представники цієї сили під час передвиборчих переговорів у своїй агітації неодноразово виходили за межі загальноприйнятого в ФРН консенсусу щодо питань Другої світової війни і відповідальності Німеччини в ній. При цьому вони займають за попередніми даними третє місце за кількістю набраних голосів (12,6%). Зважаючи на їх одіозність, інші партії ФРН не лише виключили можливість формування коаліції із AfD, а й відмовляються сидіти поряд із ними в Бундестазі.

Однак, повертаючись власне до проблеми формування майбутнього уряду, слід пам’ятати, що Ангела Меркель має великий досвід спілкування в цій справі із різними політичними силами. Так, у 2005-2009 роках і в 2013-2017 роки країною правила так звана «велика коаліція», яка об’єднувала дві найбільші сили Німеччини – ХДС/ХСС і СДПН. У той час як упродовж 2009-2013 років в ФРН уряд сформували ХДС/ХСС і Вільна демократична партія (ВДП).

Як наслідок, однією із можливих опцій є знову формування «великої коаліції». Однак згаданий варіант розглядається обидвома політичними силами як останній. У першу чергу, цього бояться саме соціал-демократи, оскільки Ангела Меркель загалом почала грати на електоральному полі СДПН і в партії може початися криза ідей, а отже - подальша втрата електорату (перш за все, серед молоді). Мартін Шульц, який очолює СДПН на цих виборах, звинувачував Ангелу Меркель в тому, що вона не має своїх ідей, а лише займається копіюванням і реалізацією чужих. Так само, за словами міністра внутрішніх справ Томаса де Мезьєра, ХДС/ХСС не хоче продовжувати практику «великої коаліції», оскільки це не є правильним для демократії, адже залишає занадто слабкою опозицію. Однак при цьому, за його словами, буде важче досягнути згоди між ВДП і партією «Союз 90/Зелені» у внутрішньополітичних питаннях, зокрема й безпекового, ніж із СДПН. Окрім того, дві найбільші німецькі партії розділяють протиріччя щодо питань можливого збільшення витрат на оборону до 2% ВВП, що було погоджено на Уельському саміті НАТО, із паралельним збільшення соціальних витрат. При цьому, після появи даних екзит-полів, заступниця очільника СДПН Мануела Швезіг знову виключила можливість створення «великої коаліції» і заявила про перехід в опозицію.

Власне, іншою опцією для Ангели Меркель є формування коаліції із ВДП, яка була у більшості випадків коаліційним партнером ХДС/ХСС із часу створення ФРН і яка є ідеологічно ближчою. Та проблема в тому, що цього разу місць ВДП в Бундестазі, скоріше за все, забракне для формування коаліційного уряду і потрібно буде залучати ще якусь політичну силу. Найбільш імовірним кандидатом на роль «третього» називають партію «Союз 90/Зелені». У такому випадку сформувалася б трипартійна коаліція під умовною назвою «Ямайка» - відповідно до кольорів цих партій (ХДС/ХСС чорний, ВДП жовтий і партії «Союз 90/Зелені» - зелений). Цікаво, що коаліція саме в складі цих трьох партій існує у федеральній землі Шлезвіг-Гольштейн після регіональних виборів у травні 2017 року.

Проте така більшість, незважаючи на гіпотетичну можливість її створення, не є можливою, зважаючи на те що ВДП і «Союз 90/Зелені» мають протилежні погляди відразу на низку ключових питань внутрішньої і зовнішньої політики ФРН. «Союз 90/Зелені» виступає за збільшення податків для найбільш заможних німців, за поблажливу міграційну політику і проти збільшення витрат на оборону. «Зелені» також вимагають закриття 20 «брудних» ТЕС, які працюють на вугіллі газової групи. Так само «Союз 90/Зелені» проти збільшення витрат на оборону, за що виступає ХДС/ХСС. Цікаво, що протиріччя можуть виникнути і щодо міграційної політики: баварська партія ХСС виступає за введення обмежень на прийом біженців до ФРН на рівні в 200 тисяч осіб щороку.

Однак такі розбіжності між «Союзом 90/Зелені» і блоком Меркель не йдуть в ніяке порівняння із протиріччями із ВДП. Вільні демократи не визнають зв’язку між людською діяльністю і змінами клімату, вважаючи дану тематику надуманою. Ця політична сила виступає проти будь-якого збільшення податків. Навпаки, вважається, що ВДП буде домагатися їх зменшення, оскільки саме це не було зроблено в 2009-2013 роки тодішнім очільником партії Гідо Вестервелле, незважаючи на обіцянки, і, як наслідок, ВДП у 2013 році на попередніх виборах не пройшла до Бундестагу. Так само вільні демократи виступають за ідею повернення біженців до країн Близького Сходу, коли там стабілізується ситуація. Тому не дивно, що представники партії і «Союз 90/Зелені», і ВДП неодноразово перед виборами заперечували можливість створення коаліції разом із ХДС/ХСС. 

Однак ключовою вимогою ВДП є отримання у новому уряді посади міністра фінансів, оскільки вважається, що у 2009-2013 роки партія допустила велику помилку обравши посаду глави МЗС, а не фінансове відомство за свою участь в коаліції із ХДС/ХСС. Для Ангели Меркель така поступка означатиме необхідність принести в жертву свого однопартійця Вольфганга Шойбле, який у своєму поважному віці (18 вересня 2017 року виповнилося 75 років) аж ніяк не демонструє бажання відходити від справ. Але навіть поява очільника вільних демократів Крістіана Лінднера у Мінфіні не вирішила б дилем, котрі стоять перед Меркель. Навпаки, як «пожартував» один із радників бундесканцлера, у такому разі європейці іще сумуватимуть за Вольфгангом Шойбле. Насправді нинішній міністр фінансів ФРН є об’єктом критики із боку тих країн ЄС, які вважають, що їм було нав’язано політику економії, яка призвела до стагнації, а не економічного зростання після кризи 2007-2008 років.

ВДП вважає для себе не прийнятним, щоб ФРН погоджувалась на пропозиції Франції щодо посилення фінансової інтеграції в ЄС. Понад те, вони виступають за санкції щодо країн єврозони, які порушують норми щодо дефіциту бюджету, за можливість виходу країн із єврозони і за припинення програм фінансової допомоги для таких країн, як Греція. Таким чином ВДП намагається грати на електоральному полі AfD. Поява вільних демократів в уряді, а саме фінансові питання в контексті європейської інтеграції є для них ключовими, означитимуть великі проблеми для Ангели Меркель у відносинах із Францією. Після переговорів 28 серпня 2017 року із Емануелем Макроном канцлер ФРН заявила, що підтримує ідею створення Європейського валютного фонду і можна щонайменше було б розглянути питання створення єдиної посади Міністра фінансів і економіки ЄС. По суті, ці речі є неприйнятними для ВДП і ставлять Ангелу Меркель перед необхідністю шукати компроміс між внутрішньо і зовнішньополітичними розрахунками. При тому, що Крістіан Лінднер чітко натякнув на готовність вести свою партію в опозицію, якщо їхні вимоги не буде виконано.

Та існує іще одна можливість формування наступного уряду ФРН. Перш за все, ХДС/ХСС, у разі отримання найбільшої кількості голосів, має змогу створити так званий уряд меншості. У разі необхідності Меркель буде створювати ситуативні коаліції в Бундестазі, якщо треба буде проводити ті чи інші закони. Однак така ситуація була б безпрецедентною в історії ФРН із 1949 року. Окрім того, вона б розходилася із переконанням більшості німців (на фоні нестабільних урядів Веймарської республіки) щодо необхідності мати стійку більшість.

Теоретична можливість створення коаліції між СДПН, «Союзом 90/Зелені» і партією «Ліві» (Die Linke), яка обговорювалася напередодні виборів, виключається, зважаючи на результати голосування. Відповідно до них, ці три політичні партії не можуть створити коаліції більшості.

Українське питання на виборах до Бундестагу

Як не дивно, українське питання також стало предметом уваги під час парламентських виборів в ФРН. Перш за все, це спричинено тим, що лідер ВДП на початку серпня 2017 року виступив із ідеєю необхідності визнати окупацію Криму Росією. Після цього він дещо модифікував свою позицію, запропонувавши «заморозити» спірне питання. Іншими словами, санкції щодо РФ за окупацію півострову мали залишатися, але при цьому це не заважало б ФРН повернутися до політики розрядки – припинити  спіраль ескалації і гонку озброєнь із РФ. За таку свою позицію під час дебатів на початку вересня між лідерами менших партій Крістіан Лінднер потрапив під гостру критику із боку очільника «Союзу 90/Зелені» Джема Оздеміра, який нагадав про Будапештський меморандум і те, як його порушення РФ створює загрози для режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Іншими словами, існують значні протиріччя між можливими членами коаліції «Ямайка», і в контексті протидії РФ за агресію проти України. Слід також згадати, що в партійній програмі ХДС/ХСС чітко названо дії РФ проти України війною. Там згадано Мінські домовленості, які стали результатом зусиль Ангели Меркель, тобто наголос, який робить канцлер ФРН, щодо необхідності їх дотримуватися.

Представник СДПН, нинішній очільник МЗС ФРН, у контексті пропозицій Володимира Путіна щодо розміщення миротворців на лінії розмежування на Донбасі відзначився ідеями можливості поступового скасування санкцій щодо РФ. Однак така позиція Зігмара Габріеля чітко розходилася із баченням відомства Федерального канцлера, який, відповідно до статті 65 Основного закону ФРН, визначає основні напрямки зовнішньої політики. До того ж, слід зазначити, що програма СДПН на виборах містила тезу про те, що безпека в Європі не можлива без РФ.

Тому, хоча українське питання і не було провідним під час дискусій, так само воно не стане визначальним під час формування коаліції: протиріччя перш за все торкатимуться внутрішньополітичних проблем і розвитку європейської інтеграції.

Так чи інакше, Ангелу Меркель чекає непростий і по справжньому цікавий період формування нової коаліції. Для порівняння, у 2005 році між виборами і голосування щодо призначення нового уряду пройшло більше двох місяців, коли ХДС/ХСС тестувала різні варіанти коаліції. У 2013 році коаліційні переговори розтягнулися із кінця вересня до початку грудня. Цього разу Ангелу Меркель чекають іще більші випробування, якщо вона спробує сформувати коаліцію із ВДП і «Союзом 90/Зелені».

Микола Бєлєсков, «Главком»