Що сказав і що хотів сказати лідер німецьких лібералів Крістіан Лінднер
До парламентських виборів у Німеччині залишився місяць. Ці перегони виявилися набагато спокійнішими, ніж останні виборчі кампанії в Нідерландах і Франції. Проте, для України вони є вкрай цікавими. ФРН, як провідна держава Євросоюзу, значною мірою визначає ставлення ЄС до нападу Росії на Україну, і саме з цього приводу в німецькій політиці виник серйозний скандал.
Лідер Вільної демократичної партії (FDP) Крістіан Лінднер раптом виступив із заявою, суть якої зводиться до такого: не слід так суворо поводитися з Росією, зачиняти перед нею двері до європейського дому, а слід, натомість, визнати Крим, як він висловився, «довгостроковою тимчасовістю» (dauerhaftes Provisorium). Цей красивий дипломатичний евфемізм трактується просто – визнати, що Крим фактично належить Росії, і це найближчим часом, мовляв, не зміниться.
Для багатьох спостерігачів та фахівців ця заява стала доволі несподіваною. Річ у тім, що досі німецьких лібералів вважали хіба що не найпослідовнішими «антипутінцями» у ФРН: вони критикували Ангелу Меркель за занадто м'яку політику щодо Кремля, а Крістіан Лінднер, який, до речі, довгий час працював уповноваженим німецького уряду з питань східної політики, зайняв чітку антиросійську позицію ще 2014 року. Ось, наприклад, що він говорив тоді в інтерв'ю газеті Die Welt: «Росія не має отримати ніяких знижок, якщо вона порушує міжнародне право». І далі, в тому ж тексті: «Вочевидь, Путін поставив собі за мету розвалити Євросоюз, тому він підтримує правопопулістські сили в усій Європі. Він, насправді, вважає, що НАТО не готове до оборони... Але збереження західних цінностей передбачає і здатність до їх захисту».
Протягом усіх цих років ліберали, таким чином, складали своєрідний «інший полюс» німецької політики у стосунках ФРН та Росії – на відміну від, скажімо, лівих та правих популістів із галасливої партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) (до речі, вкрай цікавий та показовий союз екс-комуністів із «майже неонацистами»).
Що ж відбулося нині?
Для початку слід зазначити, що Крістіан Лінднер, насправді, не закликав ні до «здачі» Криму Росії, ані до якогось послаблення західних санкцій, ухвалених з цього приводу. В інтерв'ю газеті Bild він прямо заявив, що не взяв «курс на обійми» з Путіним та не закликає «послаблювати санкції без відповідних дій з боку Росії». Проте, він всерйоз наляканий поточним нарощуванням військової сили, яке може призвести до великої європейської війни. Саме тому, на його думку, треба з Росією вести переговори, а для цього – «тимчасово визнати, що Крим фактично належить Росії».
«Друг диктаторів»?
Цікаво, що цю ідею в Німеччині наразі підтримали саме ті, проти кого ліберали весь час борються – а саме, німецька партія «лівих». Її лідерка, відома «подруга Путіна» Сара Ваґенкнехт, поспішила й собі виступити із заявою про те, що «з позицій миру та безпеки в Європі слід повернутися до традицій політики розрядки напруги щодо Росії». Про це вона сказала в інтерв'ю газеті Westdeutsche Zeitung. Певно, вже це одне мало змусити лібералів і самого Лінднера замислитись: якщо тебе нахвалює ідейний супротивник – то щось ти зробив не так...
Щодо інших «традиційних» німецьких партій, то вони сприйняли заяву Крістіана Лінднера «в багнети»: скажімо, співголова партії «зелених» Чем Оздемір заявив, що з нього та «лівої» пані Ваґенкнехт вийшла б непогана «коаліція друзів диктаторів», а сам він «заради цього навіть пішов проти програми власної партії». А речниця німецького уряду Ульріке Деммер просто заявила, що «у ставленні ФРН так само, як і у ставленні Євросоюзу до питання Криму нічого не зміниться, воно є цілком зрозумілим та однозначним». І ставлення це, за її словами, таке: «Російська анексія українського Криму розглядається як порушення міжнародного права, що загрожує європейському миру та порядку».
Цікаво, що з критикою виступу Лінднера «обізвався» навіть представник партії, яка вважається прихильною до Путіна. Ґернот Ерлер, один із провідних лідерів Соціал-демократичної партії Німеччини, який наразі виконує ті самі обов'язки, які колись виконував Лінднер – а саме є уповноваженим німецького уряду зі зв'язків із Росією – заявив, що «політичний процес щодо Криму є справою не сьогоднішнього дня» і пану Лінднеру «непогано було б згадати про це».
Певно, саме через таку дружню відсіч Крістіан Лінднер поквапився спростувати власні слова. У відеозверненні, оприлюдненому в «Твіттері», він підкреслив, що «ми не погоджуємося з протиправною анексією Криму або іншими імперськими жестами Кремля».
Чого чекати українцям від виборів у ФРН?
Проте, цей конфлікт змушує замислитись – а які перспективи для України вимальовуються після німецьких парламентських виборів? З ніделандськими та французькими вже розібралися: там пропутінські сили зазнали поразок, і це одразу позначилося на українських справах – Нідерланди, бодай останніми, ратифікували Угоду про асоціацію, погодилися на безвіз та ще й заявили, що будуть проводити суд з приводу збиття малайзійського «Боїнгу» в себе, в Гаазі. Про нового французького президента Емануеля Макрона годі й говорити: його неперевершений тролінг Путіна французькою королевою-українкою видає ставлення до Кремля. Але що вийде з Німеччиною?
По-перше, слід розуміти: шанси на те, що Анґела Меркель вкотре залишиться на канцлерській посаді – найбільші. Попри величезну помилку, зроблену нею особисто – а саме, допущення не лише до Німеччини, а й до всієї Європи мільйонів арабських біженців (запросила сирійців, а прибігли афганці, пакистанці, іракці, тунісці, марокканці... ба, навіть цілком собі європейські косовські албанці – всі раптом стали «сирійцями» та посунули «до мами Анґели в гості»), її позиції напередодні виборів – найпотужніші. Наразі, за опитуваннями семи провідних німецьких соціологічних служб, за християнських демократів готові віддати голоси близько 40% виборців. Найбільші показники серед інших партій – у соціал-демократів (23%), всі інші не набирають двозначних чисел. Таким чином, найбільшим є шанс на те, що християнські демократи на чолі з Меркель залишаться «старшим партнером» майбутньої німецької владної коаліції.
Основне питання – а хто стане «молодшим партнером»? За логікою цифр, треба розраховувати на те, що «велика коаліція» (тобто, ХДС/ХСС та СДПН) залишиться непохитною: 40% консерваторів та 23% соціал-демократів. Але цифри на демократичних виборах – це ще далеко не все. Для консерваторів Анґели Меркель найкращими партнерами були б зовсім не соціал-демократи, а... ті самі ліберали Крістіана Лінднера. Союз цих двох партій протягом всієї післявоєнної історії ФРН виявлявся найпліднішим та найсталішим – тому традиційно консерватори та ліберали тяжіють одні до одних. І, якщо, наприклад, або ХДС/ХСС, або ж FDP (або обидві ці партії) наберуть ще бодай 2% додатково (а в FDP наразі, за соцопитуваннями – приблизно 9%) – то Анґела Меркель може зважитись на те, аби поміняти партнерів по коаліції та піти на союз із традиційними партнерами, лібералами.
А для українців це означатиме, що з влади в Німеччині підуть ті, кого вже традиційно називають «вихованцями Герхарда Шредера»: такі «друзі Путіна», як нинішній міністр закордонних справ ФРН Зігмар Ґабріель (який нещодавно «засвітився» разом із Шредером у путінській резиденції в Санкт-Петербурзі), такий, як екс-прем'єр Бранденбурга та нинішній голова так званого німецько-російського форуму Маттіас Платцек... Їхні голоси можуть раптом стати набагато тихішими та не такими важливими, як зараз, коли СДПН є партією при владі.
Щодо лідера лібералів Крістіана Лінднера, то, певно, його ще зарано було б записувати в «друзі Путіна». Його партія три роки поспіль виступає з антипутінських позицій у зовнішній політиці, а остання його заява може виявитися просто недолугою спробою перехопити кілька голосів виборців у давніх супротивників – «лівих» та нових «путінських друзів» - AfD. Щоправда, в разі перемоги саме він має, теж за традицією, очолити німецьке МЗС, але можна цілком легко уявити, що й риторика його в цьому разі значно зміниться. В іншому ж випадку – недарма в його мікроблозі в «Твіттері» один із багаторічних членів його Ліберальної партії залишив такий відгук: «З такою уявою вам ліпше не бути німецьким міністром закордонних справ».
Борис Немировський, для «Главкома»
Коментарі — 0