Чому союзники не захищають Україну, як Ізраїль? Пояснює посол Євген Корнійчук

Загострення між Ізраїлем та Іраном, яке могло спровокувати чергову криваву бійню на Близькому Сході, схоже, придушено у зародку. Тегеран цілих два тижні думав, як відповісти на атаку по своєму консульству у Сирії, у результаті якої загинули високопоставлені іранські воєначальники. Відповідь виявилась асиметричною: у ніч на 14 квітня Іран масовано атакував Ізраїль, випустивши близько 170 ударних безпілотників, 30 крилатих і 120 балістичних ракет. Майже усі з них вдалося збити. Причому більшість з повітряних цілей просто не долетіли до Ізраїлю – частина з них через несправність просто впала сама, частину збила хвалена ізраїльська ППО, а частина була знищена за допомогою союзників – насамперед США. Відповідно і шкода Ізраїлю була завдана мінімальна.

Втім, Іран дав зрозуміти, що помста на цьому не завершена, а союзники Ізраїлю – Штати та Британія – застерегли Єрусалим від подальшої ескалації напруги. Президент США Джо Байден навіть попередив, що не буде надавати допомоги Ізраїлю, якщо той піде на продовження цього обміну ударами з Іраном.

Для України ця історія має свій неприємний присмак. Вона чітко продемонструвала подвійні стандарти наших партнерів: вони відмовляються «закрити небо» над Україною, але для Ізраїлю це роблять без зайвих дискусій. Міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон прямо пояснив, що його держава не може збивати російські дрони, так само як іранські, через побоювання, що це може призвести до прямого зіткнення військ НАТО з російською армією.

Президент України Володимир Зеленський також провів аналогію між Ізраїлем і Україною, які обидва не є членами НАТО. Він закликав міжнародних партнерів якщо не брати пряму участь у знищенні російських дронів та ракет, то, принаймні, пришвидшити надання ППО нашій країні.

Посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук в інтерв’ю «Главкому» розповідає, як Ізраїль пережив масовану атаку та перераховує основні відмінності між нашими країнами, які перебувають у стані війни.

Іран цілих два тижні зволікав після удару по своєму консульству в Дамаску. Чи зрозуміло, якими були цілі атаки, чи це схоже просто на «відплату» та гру м’язами? 

Іран дійсно два тижні готувався до цього удару. Водночас відбувалися консультації Ізраїлю зі Сполученими Штатами, Німеччиною, Туреччиною як посередником. Тобто інформація накопичувалась, і у союзників був час підготуватися. Іран заявляв, що цілі були виключно військовими, і, дійсно, одне пошкодження логістичної інфраструктури сталося на військовій базі.

Але визначити, що саме було цілями, важко, оскільки більшість дронів, крилатих і балістичних ракет була збита за межами території Ізраїлю – на території Іраку, Йорданії, Лівану. У публічних джерелах навіть не вказують, скільки саме, але, думаю, що більше двох третин.

Але уламки ж мали впасти і завдати шкоди.

Тому, власне, у Йорданії постраждалих від уламків більше, ніж в Ізраїлі. Про те, коли станеться ця атака, було оголошено з точністю до години, і союзники спрацювали. На боці Ізраїлю стояли США, Британія, Франція, Йорданія, за певними джерелами і Саудівська Аравія. Так що Ізраїль не був поодиноким у цій ситуації.

«Відмінність України від Ізраїлю у тому, що в Ізраїлю є ядерна зброя…»

В України з такою підтримкою складніше, і ця ситуація добре продемонструвала різницю в підходах. Володимир Зеленський навіть дуже прозоро на все це натякнув.

Це неприємне для нас питання. Першу безпекову угоду зі Сполученими Штатами Ізраїль підписав у 1952 році минулого століття, і кожні 5-10 років поновлював ці угоди і покращував їх. На сьогодні у них діє четверта десятирічна угода, підписана у 2017 році. Вона передбачає отримання протягом 10 років в оборонний бюджет Ізраїлю $38 млрд, тобто $3,8 млрд на рік. Крім того, йдеться про надання повного доступу до технологій.

І коли я чую наших «видатних експертів» в Україні, які кажуть, що оборонні угоди, які ми підписали з британцями чи французами, – це фігня, то хочу їх всіх направити до першоджерел. Я не є військовим експертом, але я – юрист, і бачу, як вибудовуються безпекові гарантії в Ізраїлі. Ми уважно це відслідковували, аналізували, надавали цю інформацію Офісу президента. І ці угоди були покладені в основу безпекових угод, які підписані Україною на початку цього року, і надалі продовжують підписуватися.

Тобто ми діємо за тим самим принципом. За безпековими угодами ані Сполучені Штати, ані інші партнери не зобов'язуються воювати на території Ізраїлю. Але вони надають військово-технічну підтримку, доступ до технологій, спільних виробництв. Американці розташовують на декількох складах на території Ізраїлю велику кількість боєприпасів, які той може використати в разі необхідності. За діючою угодою ліміт цих боєприпасів оцінюється в $1,8 млрд, хоча, мабуть, на території Ізраїлю їх вже зараз і нема. Не можу говорити про це точно, але в країні зараз бракує боєприпасів навіть для операції в Секторі Газу. Американці частково ці боєприпаси забирали на Україну рік тому, чому ізраїльтяни дуже обурювалися. Це все питання довгострокової співпраці і розбудови власних військово-технічних можливостей.

Тобто безпекові угоди, які Україна укладає з Британією, Німеччиною, Францією та іншими країнами, коли-небудь дадуть можливість захищати небо так само ефективно, як Ізраїлю?

Є дві основні відмінності України від Ізраїлю, з яким ми себе постійно порівнюємо. Перша – в Ізраїлю є ядерна зброя. Він про це офіційно не каже, але нагадаю слова нашої київської землячки експрем’єрки Ізраїлю Голди Меїр, що цієї зброї в нас немає, але якщо буде потреба, то ми нею бахнемо. Друга відмінність – Ізраїль ніколи не хотів у НАТО. У місцевому суспільстві завжди переважала думка про те, що, по-перше, ніхто не знає, як працює 5 стаття Північноатлантичного договору і чи здатні інші члени Альянсу захистити одного зі своїх членів. По-друге, Ізраїль територіально розташований далеко поза межами Євросоюзу. І по-третє, і це – основне, Ізраїль не хоче, щоб його військові помирали за чиїсь інтереси поза межами Ізраїлю.

Тому він і обрав для себе такий шлях, який виявився ефективним, але працюють вони над цим шляхом, починаючи з 1952 року. Фактично на момент створення Ізраїль був бідною аграрною державою, яка мусила постійно дбати про свою безпеку і вибудовувати власну військову економіку. І експорт різного роду озброєнь був суттєвою частиною ізраїльського бюджету останні десять років. Але треба пам’ятати, що Ізраїль –  маленька країна розміром з Київську область. Він зараз призупинив всі свої контракти на постачання ППО третім країнам, які підписував три-п'ять років назад, тому що самому потрібно. Бо форс-мажор, і вони у стані війни.

У Йорданії постраждалих від уламків більше, ніж в Ізраїлі

Ще до загострення на Ближньому Сході ви нарікали, що Ізраїль допомагає Україні у військовому плані менше, ніж міг би. Потім ця крига ніби дещо скресла. А після жовтневої атаки ХАМАС і подальших подій Ізраїлю стало зовсім не до нас?

Загальна ситуація, частково наша скромна праця, але в першу чергу позиція РФ, яка виступала на боці Ірану, ХАМАС і всіх їхніх проксі, змінила підхід Ізраїлю. Зараз він набагато відкритіший до співпраці. Українським біженцям надається безпрецедентна допомога: їм продовжують туристичні візи, дали право на роботу, продовжували страховки попри те, що економіка Ізраїлю впала на 20% з початку війни у Секторі Газа. Поновили ізраїльтяни і програму навчання українських психологів. І хоча ситуація суттєво змінилася, треба виходити з реалій: під час військових дій на території Ізраїлю, які невідомо, як будуть розвиватися, не може йти мови про якісь довгострокові контракти, яких просто в природі немає. Все, що ізраїльтяни зараз виробляють, йде на їхній фронт і на їхню війну. 

«У певних ізраїльських політиків було бажання глибше затягнути американців до конфлікту»

Це загострення зіграє більше в плюс чи в мінус Україні в плані очікування виділення допомоги США? З одного боку, такий сплеск агресії відволікає увагу від нашого конфлікту, з іншого – може прискорити прийняття багатостраждального пакета у Конгресі, де зашита допомога Україні та Ізраїлю. 

Думаю, це більше питання до нашого посла в США Оксани Маркарової. Мені відомо, що наша сторона постійно спілкується з нашими лобістами в Вашингтоні і у повній мірі взаємодіє з лобістською структурою AIPAC, яка представляє інтереси Ізраїлю перед американським урядом, Білим Домом і в Конгресі. Як вплине загострення цього конфлікту на надання підтримки – сказати важко. Але однозначно воно привернуло увагу всього світу на те, що допомогу і Ізраїлю, і Україні треба пришвидшити.

А позиція воєнних союзників Ізраїлю вас не дивує? Вашингтон прямо каже, що не згоден з жорсткими методами Нетаньягу, які він використовує в Секторі Газа, ізраїльського лідера намагаються стримати від дзеркального удару по Ірану – причому не тільки США, а й Британія і Німеччина. 

Ізраїльські політичні аналітики розуміють, що в ультраправового і певною мірою екстремістського теперішнього уряду є бажання цю війну не закінчувати ніколи. Тому американці їх стримують – вони чітко дали зрозуміти, що не будуть брати участь у жодних атаках у відповідь по території Ірану, і застерегли Ізраїль це робити. Хоча у певних ізраїльських політиків навпаки було бажання глибше затягнути американців до конфлікту.

Проте в Ізраїлю й без Ірану є чим займатися. У них тут повна «пісочниця пасочок» – є недобитий ХАМАС у Секторі Газа, є «Хезболла» у Лівані, є єменські хусити... Зверніть увагу, що навіть без перетинання кордону вже знищено близько 300 бойовиків «Хезболли» на півдні Лівану – ці удари в один та інший бік відбуваються постійно і не зупиняються. Тому Ізраїлю є, з чим гратися.

Як після терактів ХАМАС та початку операції в Секторі Газу змінювалася та реформувалася ізраїльська армія? От в перші дні до армійських лав залучалося багато резервістів, як вони себе показали?

Складне питання, оскільки виявилося, що резервістська система не дуже якісно працює. І серед загиблих в Секторі Газа багато резервістів, які просто втратили певні навички. Тому зараз в суспільстві триває дискусія про відхід від резервістської моделі і створення професійної армії. Але це дискусія не на один місяць і навіть не на рік. Ще не видно кінця війни в Секторі Газа і невідомо, чи відбудуватимуться більш активні бойові дії на території Лівану та як буде надалі розвиватися ситуація з Іраном.

Чи є у вас передчуття, що на цьому обмін ударами між Ізраїлем та Іраном поки й завершиться. Не дарма воєнний кабінет Ізраїлю так і не визначився з можливою реакцією на явно неадекватну атаку-відповідь Тегерану на удар по консульству.

Думаю, досить легко може все завершитися, тому що Ізраїль мусить зважати на позицію Сполучених Штатів. Хочу сказати, що заяви президента України і нашого МЗС з приводу іранського обстрілу не залишилися непоміченими: одна із провідних газет Ізраїлю «Га-Арец» написала з цього приводу великий текст, де зазначила, що президент Зеленський висловив співчуття і підтримку ізраїльському народу, в той час, як Російська Федерація висловила співчуття і підтримку Ірану.

Аеропорт «Бен-Гуріон» закривався тільки на ніч під час обстрілів, а зранку знову почав працювати

Як Ізраїль готувався до цієї очікуваної «відповіді» Ірану? І наскільки взагалі були посилені і без того значні заходи безпеки у країні?

Ізраїль готувався, але досить спокійно. Служба тилу (це підрозділ армії оборони Ізраїлю, який займається захистом цивільної інфраструктури і цивільними) дала свою інформацію про наявні бомбосховища, попросила людей запастися продуктами харчування, готівкою, заправити машини і менше переміщуватися територією Ізраїлю в ті дні, коли передбачалася ця атака. І люди спокійно це робили. Ви знаєте, що жертв серед мирного населення фактично немає, окрім постраждалої дівчини на півдні. Відповідно і серед українців ніхто не постраждав.

Чи були якісь особливі звернення до посольства у ці дні?

Звернення у посольство йдуть постійно, у нас працює гаряча лінія в консульському відділі. Питання різні, зокрема й ті, які ви ставите мені зараз. Аеропорт «Бен-Гуріон» у Тель-Авіві закривався тільки на ніч під час обстрілів, а зранку знову почав працювати. Тому люди прилітають і вилітають у спокійному режимі.

Тобто зараз Ізраїль вже переходить до умовно мирного життя? Як в Україні після нічних бомбардувань заспані люди збираються та їдуть на роботу.

Так, але, на жаль, не можна порівнювати кількість жертв після ударів в Україні та Ізраїлі. Школи ще в перші дні були зачинені, а все решта працює за графіками.

Після масштабних терактів у жовтні минулого року і початку операції у Секторі Газа щось змінилося у роботі посольства? Можливо, від МЗС були надані якісь специфічні вказівки?

Посольство працює в штатному режимі. Ми негайно інформуємо Київ про всі зміни політичної ситуації. У разі загострення звіти пишемо не раз на тиждень, а раз на день чи два рази на день. Виконуємо внутрішні вказівки стосовно безпекової ситуації, які транслюють наші партнери. 

Події останніх місяців якось відбилися на потоці українців в Ізраїль? 

Зараз трошки зменшилася кількість наших біженців, але, мабуть, до 14 тис. на території Ізраїлю зараз є. Але розумієте – умови у них різні. Ізраїль не надає тимчасового прихистку, не надає статус біженця за місцевим законодавством, але продовжує туристичні візи нашим громадянам, які тут проживають і отримали право на роботу. Принаймні українці, які тут залишилися, можуть себе утримувати. Зараз у нас триває чергова війна з місцевим Міністерством внутрішніх справ стосовно зміни туристичної візи на якусь іншу – не імміграційну, але яка дасть право на роботу. Це технічне питання, яке ми вирішуємо.

Понад 350 наших громадян ми евакуювали з Сектору Газа, не всі з яких налаштовані прихильно до Ізраїлю. З них абсолютна більшість – десь три чверті – поїхали до України. Одна чверть залишилася на території Єгипту чи виїхала до Молдови і там залишилася чи приїхала до Євросоюзу. Абсолютно по-різному ситуація складається. 

В Україні громадян категорично застерігають від того, аби знімати роботу ППО. Як з цим в Ізраїлі? Бо під час атаки з Ірану було багато фото збиття ракет, які декому нагадували просто красиві феєрверки. 

ППО ж не знімали, а знімали феєрверки, які, до того ж, переважно відбувалися за межами Ізраїлю. Як і постраждалі були, в основному, на території Йорданії – це потрапили під роздачу якраз ті, хто знімав феєрверки.

Павло Вуєць, «Главком»