Дерусифікація українських міст: вісім найгостріших запитань до експертів

«Українці щойно зараз лише й почали повноправно контролювати свій культурний простір. Виполювати задавнені бур’яни, викидати чужинецький мотлох, розмічувати координати, вибудовувати ієрархії», – переконує українська літературознавиця та авторка книги «За лаштунками імперії» Віра Агєєва. І вирішальну роль у цьому зіграла повномасштабна війна Росії проти України. 

Протягом 2022 року населені пункти позбавлялися назв, пов’язаних з РФ чи її особистостями. Лише у 33 із 50 найбільших міст, які потрапили у дослідження, було перейменовано понад 2200 топонімів.  

Попри стійкий запит суспільства на перейменування російських назв (понад 65% українців виступають за це), процеси дерусифікації супроводжуються дискусійними випадками та критикою громадян. Почасти тому, що це відносно нове явище, і немає усталених процедур та механізмів. 

Програма «Прозорі міста» Transparency International Ukraine вирішила дослідити ключові проблеми, що супроводжують дерусифікацію топонімів. З початку великої війни ми досліджуємо процес перейменування топонімів, а також для роз’яснень звернулися до Українського інституту національної пам'яті (УІНП) та до Уповноваженого із захисту мови Тараса Кременя. 

Далі поділимося відповідями на вісім важливих запитань про дерусифікацію, щодо яких найчастіше виникають дискусії чи непорозуміння.

Топоніми, що прославляють Росію чи її представників поза межами самої імперії, мають на меті лише одне – розповсюджувати вплив Росії через пропаганду «руского міра». 

Назви наших вулиць, площ та бульварів носять імена тих, хто часто не має жодного відношення до України, її наукового, політичного чи культурного життя. Сучасній Україні важливо позбутися чужих російських назв, адже ми маємо власних визначних діячів, зокрема й космонавтів, письменників та воєначальників, які виборювали українську державу.

Станом на серпень 2022 року 10 найпопулярніших російських топонімів в Україні присвячені таким діячам: 

• Юрій Гагарін;
• Олександр Пушкін;
• Іван Мічурін;
• Валерій Чкалов;
• Максим Горький;
• Михайло Лермонтов;
• Олександр Суворов;
• Володимир Маяковський;
• Олександр Матросов;
• Володимир Комаров.

Показово, що топоніми, які звеличують Пушкіна та Гагаріна, входять також до десятка найпоширеніших назв вулиць – поряд із назвами Т. Шевченка, Лісова та Лесі Українки.

У цьому наша думка співзвучна з міркуваннями Тараса Кременя. Він називає дерусифікацію елементом деколонізації та переконаний, що назви топонімів, які відображають суспільні орієнтири й цінності, не повинні слугувати знаряддями для досягнення імперських цілей росії.

До того ж в Україні століттями реалізовувалася імперська політика лінгвоциду української мови –  винищувалися українці як її носії, в усіх сферах суспільного життя українська мова примусово заміщалася російською мовою (зросійщення). Таким чином значна кількість назв топонімів стала наслідком  цілеспрямованого викорінення української мови, натомість зміцнення національної ідентичності неможливе без відмови від культивування імперських цінностей і наративів. 

Наостанок мовний омбудсмен додає, що Україна стала жертвою повномасштабної збройної агресії Росії, що спирається на концепцію «руского міра». А в його основі лежить застосування російської мови, культури та викривленої історії для просування імперських інтересів, політичної дестабілізації, ослаблення опору агресії. 

Росія здійснює воєнні злочини, геноцид, масові репресії українців, прикриваючись, у тому числі поширеністю своєї мови. Тому справедливо і природно, що сьогодні все російське сприймається, як вороже. 

Серед частини українців побутує думка, що Пушкін не нападав на Україну, тож і пам’ятники йому не треба демонтувати.

Але більшість нашого населення виступає за дерусифікацію простору в містах та селах. Так, 65% українців підтримують перейменування вулиць, що містять російські або ж радянські назви, а 71% виступає за демонтаж пам’ятників, пов’язаних з Росією. 

На користь дерусифікації говорить і кількість перейменованих топонімів протягом 2022 року – їх майже 10 тисяч. Тут показовим є досвід Лозової (Харківська область), де ледь не одразу після деокупації заявили про необхідність відмовитися від понад 100 російських та радянських топонімів.

Тарас Кремінь вважає, що звеличення постатей російської культури в нашій державі було елементом підступної політики зросійщення українців, зневаження української культури. 

За його словами, сьогодні лише 7% українців вважають, що твори російських авторів треба вивчати у школах, як і раніше. Решта пропонує або взагалі не вивчати російських письменників, або не виділяти їх серед інших авторів світу. Виникає запитання: чому Пушкін, а не Байрон чи хтось інший? Пушкін має значення для російської культури, а не української.

Під час деколонізації ми відмовляємося від звеличення тих, хто не пов’язаний з Україною або був налаштований до неї вороже. Натомість фізик Андрій Сахаров активно захищав права українських в'язнів концтаборів. 

Показово: коли у 2022 році в Івано-Франківську хотіли перейменувати названу на його честь вулицю, до міської ради звернулася низка політв’язнів, зокрема Мустафа Джемілєв та Юрій Шухевич, з проханням відмовитися від цієї ініціативи. 

Уповноважений із захисту мови переконаний: постать Андрія Сахарова пов’язана насамперед із відстоюванням загальнолюдських та демократичних цінностей, за які, серед іншого, сьогодні воює Україна. Тому для рішення про перейменування чи «перенесення» названих на його честь вулиць треба мати ґрунтовні підстави.

За законом за процес деколонізації відповідальна місцева влада, однак ініціативу можуть виявити і містяни. 

Наприклад, у Мукачеві перейменування відбулося з ініціативи очільника міської ради Андрія Балоги. Водночас в Києві та Сумах активні мешканці часто створюють петиції за деколонізацію окремих назв, які потім розглядають на сесіях ради. 

Тарас Кремінь переконаний, що лідером у питанні деколонізації мають бути органи державної влади та місцевого самоврядування. Водночас часто саме громадськість ініціює і наполягає на ухваленні відповідних рішень. Тож влада та активісти мають діяти спільно.

Програма «Прозорі міста» переконана, що проведення консультацій із громадськістю дозволить обрати найбільш вдалий варіант назви, який відповідатиме запиту мешканців чи історичним особливостям місцевості. У разі виникнення спірних чи резонансних ситуацій ми радимо містам провести переголосування чи додаткові консультації, як це було у Кам’янському чи Чернігові. 

В Українському інституті національної пам'яті також стоять на тому, що офіційні процедури рекомендують органам місцевого самоврядування ухвалювати рішення з урахуванням думки громадськості. Інститут також рекомендував органам місцевого самоврядування консультуватися з фахівцями – істориками, краєзнавцями тощо – та враховувати їхню думку.

При цьому в Інституті нацпам’яті кажуть, що закон не містить чітких зобовʼязань. Але якщо громадяни хочуть залишити старі назви й не погоджуються з перейменуваннями, які треба здійснити відповідно до законодавства, то місцева влада все ж повинна виконати закон. 

Перелік обов’язків та повноважень топонімічної комісії визначається кожною міською радою окремо. Як правило, функції цього органу зводяться до консультативно-дорадчих, а саме – формування пропозицій, які виносяться до обговорення з містянами та опрацювання пропозицій мешканців. Повноваження голови комісії так само визначаються під час створення топонімічної комісії на місцевому рівні. Остаточне рішення щодо перейменування топонімів приймається на сесії ради. 

Український інститут національної пам’яті також нагадує, що Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» був ухвалений Верховною Радою лише в березні 2023 року і набуде чинності через три місяці після підписання президентом. Поки що органи місцевого самоврядування при усуненні з публічного простору російських імперських символів керувалися насамперед законами «Про місцеве самоврядування» та «Про присвоєння [...] імен».

Водночас із З липня 2022-го при Міністерстві культури та інформаційної політики діє Експертна рада, яка надає також рекомендації, зокрема, опрацьовує дискусійні кейси. З рекомендаціями Експертної ради можна ознайомитися на сайті Українського інституту національної пам’яті.

У разі незгоди з ухваленими міською радою рішеннями мешканці можуть: 

• подати місцеву ініціативу з проханням повторно розглянути «проблемний» топонім;
• дати депутатам доручення внести до порядку денного на повторний розгляд питання щодо перейменування окремих назв;
• подати петиції з вимогою скасувати рішення про перейменування топонімів або ініціювати повторний розгляд назв для окремих топонімів. 

До речі, ще на початку повномасштабного вторгнення програма «Прозорі міста» підготувала зразок петиції, з якою можна звернутися до органів місцевого самоврядування.

А після припинення дії воєнного стану, який може обмежувати права громадян на мирні зібрання, мешканці також зможуть впливати на рішення міської ради через громадські слухання та зустрічі зі звітування. 

Тарас Кремінь також вважає ефективним вплив через медіа, соцмережі, безпосередню комунікацію з місцевими депутатами – тобто розголос. Це доречно з огляду на заборону зібрань – для збереження демократичних принципів і процедур ухвалення рішень в місцевих громадах. А після публікацій у ЗМІ невдале рішення можна завжди змінити, якщо є переконлива аргументація та правильна комунікація.

На думку аналітиків «Прозорих міст», консультування з громадськістю є обов’язковою умовою підготовки та прийняття рішень щодо дерусифікації. Станом на осінь 2022 року 26 із 41 міської ради, які проводили дерусифікацію, консультувалися з громадськістю. 

Експерти Інституту пам’яті зазначають, що за законом імена людей, ювілейні та святкові дати, назви і дати історичних подій присвоюються юридичним особам та обʼєктам права власності лише після проведення громадського обговорення та за згодою трудового колективу. В іншому законі, який набуде чинності в червні, прописана необхідність враховувати позицію громадськості та науковців.

Консультації з громадськістю є обов’язковими зокрема для ухвалення якісних рішень, що схвально сприйматимуться громадою. Але при цьому важливо запропонувати зрозумілу і переконливу концепцію – принципи, за якими пропонуються нові назви топонімів. Тарас Кремінь переконує, що процедури громадських консультацій не повинні стати інструментом стримування чи «хаотизації» всього процесу.

У ході деколонізації топонімів міста не тільки проводять громадські слухання, але й використовують різні електронні інструменти для відбору назв – як от гугл-форми (Коломия, Кропивницький), мобільні додатки (Київ), онлайн-платформи (Коростень та Червоноград) чи чат-боти (Кам’янське). 

Додамо, що не завжди інструменти є зручними, або час на голосування співмірний із кількістю топонімів, які потрібно перейменувати. Тож ми очікуємо, що міські ради врахують недоліки і намагатимуться уникати їх у майбутньому.

В Українському інституті національної пам’яті відповідають, що існує затверджений Порядок проведення консультацій із громадськістю, і він передбачає різні форми такої комунікації. Вибір конкретної форми чи механізму – справа органів місцевого самоврядування.

Консультації з громадськістю можуть бути у формі: 

• публічного громадського обговорення (конференцій, Інтернет-/відеоконференцій, форумів, громадських слухань, засідань за круглим столом, зборів, зустрічей чи нарад з громадськістю);
• електронних консультацій з громадськістю;
• вивчення громадської думки (опитування, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріалів, фокус-групи, телефонні «гарячі лінії», проведення моніторингу коментарів, відгуків, інтерв’ю тощо).

Комунікація з громадськістю у формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю та вивчення громадської думки з одних і тих самих питань може проводитись одночасно.

Так, перейменування топонімів, які були зросійщені у минулому, – тривалий і комплексний процес. Проте нині наша країна мужньо виборює свої території у ворога, і це точно не для того, аби наші вулиці містили культурний код чужої країни. Яка, до того ж протягом кількох століть проявляє агресію відносно нашої незалежності.  

Дерусифікація публічного простору очевидно важлива, але це об'ємне питання, яке потребує активної включеності як представників місцевої влади, так і мешканців. Проте якщо всі сторони переконані у необхідності знайти найліпше рішення – все можливо організувати виважено і згідно з вимогами законодавства.