Хотят ли русские войны? Що стоїть за нав’язливими пропозиціями Кремля про переговори
Україна офіційно визнала «неможливість переговорів з президентом РФ Путіним»
Запеклі бої на фронті та терористичні атаки на українські міста останнім часом супроводжуються регулярними заявами російських можновладців про можливість і навіть бажаність мирних переговорів. Про них з різним рівнем наполегливості згадували:
- голова Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін 14 жовтня;
- міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров 13 жовтня;
- голова Ради Федерації РФ Валентина Матвієнко 6 жовтня на саміті спікерів парламентів G20 в Індонезії;
- речник Кремля Дмитро Пєсков 4 жовтня;
- президент РФ Володимир Путін у зверненні, присвяченому незаконній анексії окупованих територій 30 вересня, а також під час зустрічей з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом та прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді на Саміті Шанхайської організації співробітництва в Самарканді 16 вересня;
- голова комітету Держдуми РФ з міжнародних справ, лідер ЛДПР Леонід Слуцький 25 вересня.
Подібні пропозиції «миротворців» Україна ігнорує, демонструючи рішучість звільняти окуповані росіянами території військовим шляхом. А західні партнери нарощують обсяги військової допомоги Україні.
Центр стратегічних комунікацій пояснює, що стоїть за «миротворчими» ініціативами Кремля, і чому мирні переговори наразі є неможливими.
Чому росіяни говорять про переговори?
Втративши стратегічну ініціативу на фронті, Кремль був змушений оголосити мобілізацію (вперше з часів Другої світової!) та поспіхом проголосити анексію окупованих територій.
Російські пропагандисти лише підвищують градус антиукраїнської істерії, вже відверто виправдовують геноцид та розмірковують про ядерний удар. Чому ж тоді представники влади (із Путіним включно) заговорили про переговори?
Очевидних мотивів декілька.
По-перше, росіяни зацікавлені в оперативній паузі, яка дозволить їм накопичити сили для нового удару:
- провести підготовку мобілізованих та бойове злагодження сформованих з них підрозділів (а не затикати дірки на фронті непідготовленим «гарматним м’ясом», як зараз);
- поповнити запаси озброєнь та боєприпасів як шляхом навантаження власного військово-промислового комплексу, так і завдяки допомозі дружніх диктаторських режимів Білорусі, Ірану та Північної Кореї.
По-друге, Кремль намагається закріпити за собою новоокуповані території та зупинити наступ Сил оборони України шляхом формалізації нової лінії розмежування.
По-третє, росіяни намагаються продемонструвати світу готовність до компромісів і «недоговороздатність» Києва та перекласти відповідальність за те, що війна триває, на жертву агресії. У Кремлі можуть сподіватися, що Захід почне тиснути на Україну заради припинення війни шляхом задоволення апетитів агресора. Саме тому ці пропозиції озвучуються на міжнародних майданчиках.
Виграний час росіяни зможуть використати для досягнення чисельної переваги над Силами оборони України, а окуповані території – як плацдарм для нового наступу.
Чому «мирні» ініціативи Кремля залишаються без відповіді?
І Україна, і західні партнери розуміють нещирість заяв кремлівського керівництва і зацікавленість росіян в оперативній паузі. Спроба анексії чотирьох українських областей вкотре продемонструвала тотальну зневагу до міжнародного права і українського суверенітету та неготовність Кремля до справжнього діалогу.
Варто нагадати, що Україна неодноразово виступала з мирними ініціативами, як до, так і після повномасштабного вторгнення.
Але уже після паризького саміту нормандської четвірки, що відбувся у грудні 2019 року, Путін втратив інтерес до зустрічей із президентом України Володимиром Зеленським.
Напередодні вторгнення західні лідери вмовляли російського диктатора не робити фатальної помилки. Зеленський висловлював готовність до прямих переговорів з Путіним, але цю ініціативу у Кремлі відкинули. У перші дні повномасштабної війни український президент неодноразово публічно звертався до Путіна з пропозицією зустрітись за столом переговорів.
Переговори між делегаціями України та Росії, що відбувалися у березні в Білорусі та Туреччині, росіяни вели з позиції сили, висуваючи завідомо неприйнятні вимоги.
Навіть сьогодні, після низки болючих поразок російської армії, Кремль говорить про переговори виключно «на власних умовах», не називаючи їх. Тим самим демонструючи, що єдиним прийнятним форматом для Росії є капітуляція України.
На проголошення Росією анексії Херсонщини, Запоріжжя, Донеччини і Луганщини 30 вересня Рада національної безпеки та оборони України відповіла рішенням, в якому констатовано «неможливість переговорів з президентом РФ Путіним». Того ж дня Володимир Зеленський ввів це рішення в дію своїм указом. Готовність сідати за стіл переговорів уже з наступним керівником РФ український президент підтвердив у своєму відеозверненні.
Отже, чинне російське політичне керівництво переконало Україну та її партнерів не лише в безсенсовності, а й небезпечності переговорів та домовленостей із Кремлем. Тому переговори неможливі з огляду на те, що:
- мотиви росіян є очевидними, Кремль демонструє, що не відмовляється від мети знищення української держави та українців як нації;
- дії агресора націлені на руйнування чинного світопорядку та системи міжнародної безпеки;
- російське керівництво говорить виключно мовою ультиматумів і є недоговороздатним;
- посилення російської армії під час оперативної паузи призведе до нових жертв та руйнувань;
- Росія вчиняє геноцид українців на окупованих територіях. Вбивства цивільних, катування, зґвалтування, депортації цивільного населення та примусова мобілізація – це далеко не повний список зафіксованих воєнних злочинів росіян. Лише вигнання окупантів може врятувати життя людей.
«Миротворчі» заяви Путіна та його поплічників не мають нікого вводити в оману. Проголошенням чергової анексії, оголошенням мобілізації, ядерним шантажем російське керівництво наочно демонструє свої агресивні наміри. Пропозиції перемовин є нічим іншим як спробою виграти час для підготовки нового етапу агресії.
Так само, як Мінські домовленості, укладені у 2014-2015 роках, не призвели до сталого миру, будь-які нові спроби домовитися з Путіним приречені на провал. Але якщо «Мінськ» дозволив перевести війну на Донбасі у формат конфлікту низької інтенсивності і відтермінувати повномасштабне вторгнення на декілька років, то цього разу йдеться у кращому випадку про декілька місяців. Саме стільки часу знадобиться для формування та злагодження нових з’єднань після мобілізації в РФ.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки