Кремль вийшов на новий рівень пропаганди. Інформаційні виклики для України

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну зробило для світу очевидним те, про що інтуїтивно українці знали набагато раніше. Російський нацизм, який виходить з того, що росіянам дозволено порушувати будь-які правила, є загрозою для мирного розвитку світу. 

Україна, за задумом Кремля, мала бути вже окупована та надати свій людський ресурс для подальшої експансії путінізму, зокрема, через роздмухування конфліктів та нестабільності в світі. Але не так сталося, як гадалося неосвіченим керманичам Кремля. 

Наша держава вже стала частиною сучасного Заходу, його фронтиром, де наразі відбувається історичний процес, який впливатиме на майбутнє цілого світу. Зокрема, дивовижним чином країни Європи об’єдналися та продемонстрували ціннісний підхід у підтримці України. Вбивця називається вбивцею, незалежно від його залякувань, брехні та  грошей, які він витрачає на підкупи.   

Європейські країни  відкрили двері для українських біженців – наразі 7,7 млн українців зареєстровані в Європі як отримувачі тимчасового захисту. Саме вони в майбутньому допоможуть Україні інтегруватися в глобальний світ на рівні всього суспільства, а не лише на рівні еліт, які також взаємодіють для допомоги нашій країні.  Водночас саме українське суспільство зараз об’єдналося заради спільної справедливої мети – вигнання окупантів зі своєї землі та покарання винних, щоб такого не повторювалося в майбутньому. Це відкриває перед Україною можливості в нарощуванні її інформаційної компоненти, якою треба зуміти скористатися, не змарнувавши цей унікальний шанс, политий кров’ю українських героїв. 

Проте війна з таким токсичним утворенням, як постбільшовистський путінський  режим, містить для України неабиякі інформаційні виклики.  Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки нагадує такі головні з них.

1. Російська дезінформація не закінчується ніде

Україна, завдяки самовідданій роботі її медійного сектору – журналістів, фіксерів, та через комунікаційні таланти українського президента, роботі державних комунікацій та громадянського суспільства  досягла значних успіхів, ставши трендсетером в світі. Багато іноземних журналістів вперше відвідали Україну . 

З іншого боку, неможливо напасти на країну,  уникнувши статусу агресора. 

Проте частково російській дезінформаційній машині це вдалося. Кремль традиційно був сильним у тому, щоб генерувати та поширювати ненависть.  Така діяльність передбачає руйнування і хаотизацію, які значно простіше реалізувати, аніж творіння та відновлення, на які зорієнтовані цивілізовані суспільства.  

Якщо щоденно, наполегливо і послідовно повторювати, що США та Захід проводять колоніальну політику, розв’язують війни, «напали на Росію в Україні», то з великою долею вірогідності достатня кількість споживачів такого контенту в нього повірить.  

Розповсюдження російської дезінформації  в США відбувається через тези про змову еліт: корпорацій, медіа, соціальних мереж, політиків, які, начебто, захопили владу та брешуть людям, а насправді наживаються на війнах, зокрема, в Україні. Це  модифікація та продовження добре знайомого радянського наративу, за допомогою якого той намагався підкорити світ у 20 столітті: капіталісти наживаються на трудящих, а Москва – готова всіх «визволити». 

На європейську аудиторію Кремль спрямовує меседж про «США, які підкорили країни Європи». Традиційно кремлівські спецслужби проводили активну діяльність в країнах колишнього соціалістичного табору, а особливо Глобального Півдня. Такий собі «косплей» холодної війни та створення своїх, російських зон впливу. Використовуючи антиколоніальну риторику та емоції людей, яким щодня навіюються жахіття західної експлуатації, Кремль цинічно намагається створити свою «імперію». Росія активно залякує, наприклад, арабський світ США. Так само російська пропаганда з радістю потирає руки в очікуванні конфлікту США та Китаю, прагнучи світової нестабільності та хаотизації на користь своєї геополітичної гри.  

Можна прогнозувати, що у 2023 році Росія буде провокувати конфлікти та інші інциденти в різних суспільствах та використовувати їх в своїй інформаційній війні. Вже зараз привертає увагу, як російські пропагандисти подають інформацію про «низку дивних аварій та пожеж в США», натякаючи на їх невипадковість.  

Донесення ідеї української боротьби як антиколоніального руху проти режиму Кремля, за вільний світ, де дотримуються правил, а не чинять розбій на свій розсуд,  важливий напрямок діяльності української інформаційної політики у наступному році.  

Наведемо, ще кілька фактів, які свідчать, що російська дезінформація несе в собі неабияку загрозу світу в цілому. Як повідомляється в доповіді «Дезінформація та загарбницька війна Росії проти України» від квітня 2022 року, Росію не вважали відповідальною за війну в Україні в таких країнах: на Кіпрі – 51% опитаних, у Болгарії – 46%, Греції – 45%, Словенії – 39%, Словаччині – 36%, Угорщині – 34%. Проте в цілому по Європі – лише 17% європейців не вважають владу РФ винною у війні в Україні.

Успіх російських ЗМІ,  з точки зору зацікавленості та кількості переглядів, особливо помітний і за межами Європи та США. Особливо вразливими для пропаганди є країни так званого Глобального Півдня, в частині з яких антиамериканський та антизахідний наратив довгі роки підживлювався ще радянською пропагандою.  На момент вторгнення в Україну RT en Español був другим за популярністю іспаномовним каналом YouTube з 5,95 мільйонами підписників. RT у тій же Південній Америці часто сприймається не як пропагандистський рупор, а як звичайне ЗМІ, якому можна довіряти. Дезінформація іспанською допомагала впливати і на іспаномовних мешканців США. 

Як розповідав The New York Times в матеріалі від 9 серпня про RT і Sputnik «війна Росії фальшиво зображується як справедлива справа проти фашистського режиму в Україні, який прагнув отримати ядерну зброю та допомагав Сполученим Штатам розробляти біологічну зброю на порозі Росії. У цьому викривленому погляді на війну добре задокументовані звірства в таких містах, як Буча, є перебільшенням або навіть обманом, інсценованим з метою демонізації Росії».

42% трафіку на іспаномовну мережу RT припадає на три країни, які підтримали Росію або висловили нейтралітет у війні з Україною: Аргентину, Венесуелу та Мексику.

А найпопулярнішими твітами RT Arabic на початку березня, були твіти фейків від МЗС Росії про секретні лабораторії біологічної зброї в Україні, а також, відео, яке зображало українського військового командира який начебто віддав наказ про розправу над мирним населенням у Бучі. 

«Коли ми говоримо, що Київ перемагає в інформаційній війні, занадто часто ми маємо на увазі лише інформаційні простори, у яких живемо, – відзначав ще 18 березня Карл Міллер, співзасновник CASM Technology. – Якщо виділити найочевидніші на сьогодні дані про російську інформаційну операцію (як це зробили ми, використовуючи семантичне моделювання), стає зрозуміло, що вона націлена на Бразилію, Індію, Китай, африканські країни. Зовсім не на Захід». 

Нещодавно український експерт-міжнародник Вадим Трюхан поділився своїми враженнями від  участі в програмі на індійському ТБ: «Рівень заангажованості їхнього ведучого Арнаба, який насправді є одним із найпопулярніших в Індії, здивував. Склалося стійке враження, що йому пару валіз грошей з Росії занесли. Огидно було спостерігати, як він переконував аудиторію в тому, що це Україна і Америка винні у війні. А Росія, мовляв, ні при чому. Висновок один. Інформаційна війна не лише не завершилася, вона навпаки набирає обертів, і рашисти не шкодують на неї ніяких ресурсів. …Це ж не свобода слова, а махрова пропаганда ненависті до українського народу у виконанні одного з найпопулярніших індійських телеканалів! Невже в Індії немає законів, які забороняють пропаганду ворожнечі?» 

Тому Україна має продовжувати активно працювати з суспільствами та журналістами різних країн, вибудовуючи нові містки взаємодії. Зокрема, знакові документальні фільми, які дають пояснення подіям в Україні мають перекладатися на основні іноземні мови.   

2. Комунікація з окупованими територіями

На окупованих територіях окупанти розгортають систему тоталітарних пропагандистських практик. Там мешканці перебувають у ситуації фізичної небезпеки при протидії пропаганді. Як ми бачили, росіяни здійснюють терор і моральні знущання від «освободітєлєй», яких люди змушені терпіти.  

Багато людей проявляють принциповість та відмовляються підписувати окупаційні псевдодокументи. Вони чекають і вірять в Україну. За це їх пресингують у той чи інший спосіб.  Інші зневірюються, хтось йде на колаборацію. 

Діти через школи піддаються неабиякому тиску та мілітаризації для прославлення «російської армії». Підтримка віри, що окуповані люди будуть звільнені, що окупація та путінізм залишаться в минулому, є завданням України та її громадян, які можуть підтримувати своїх рідних.  

Мешканці новоокупованих територій, а також, Криму та так званих «ЛДНР» мають бути в фокусі уваги української держави та суспільства. Потрібно формувати бачення майбутнього регіону як економічно успішного у відкритому світі, при тому, що Україна отримує репарації та інвестиції для розвитку. Регіону, який обрав вільний світ, майбутнє, а не минуле, що стало вибором Путіна.  

3. Ефективне реагування на загрозливі наративи російської пропаганди в Україні

З нового року Кремль відчутно посилив гібридні інформаційні атаки на український інформаційний простір. Вони відбуваються через агентів впливу, які видають себе за українські медіа. Через свої телеграм-канали, які маскуються під українські, пропаганда впливає на аудиторію, для якої «не все так однозначно» і яка схильна перекладати провину на владу та її корисливість.

У листопаді відбулась інформаційна атака, яка була синхронізована з ударами по цивільній інфраструктурі з розкруткою наративу, що це влада наживається на продажу електроенергії за кордон і що, взагалі, світло відключають не справедливо. 

Наприкінці року розпочалася розкрутка наративу про нахабних працівників ТЦК та СП (колишніх військкоматів), які тягнуть українців, які, мовляв, не хочуть воювати. Наратив поширювали через відео інцидентів у соцмережах та коментарі «експертів», як легально ухилятися від мобілізації. При чому, ці наративи ворог локалізував для регіонів, наприклад, для Одеси.

Таким чином російська пропаганда «віддзеркалила» український наратив про те, що путінізм жене на убій мешканців так званих «ЛДНР»  Криму та Росії.  Звісно, в Україні, як в демократичній державі, де люблять протестувати проти дій влади, недоліки самої системи мобілізації спровокували критику. Своєчасне реагування та посилення комунікацій з суспільством у разі виникнення схожих загрозливих інформаційних нападів є необхідним.

Але і в Росії, яка веде несправедливу війну, на відміну від України, наратив про насильне відправлення «на забій», під українську західну зброю, є перспективним.   

Ще один принцип, який використовує кремлівський злочинний режим, – залякування. Наче маніпулятор без докорів сумління, він постійно звинувачує інших, щоб прикрити свої злочини та залякує. 

Кремль торгує страхом, починаючи з ядерного шантажу для світу, про нову порцію якого заявив Путін у своєму посланні від 21 лютого, закінчуючи, наративами з залякування про знищення українських міст. 

Так, на початку війни один з меседжів, який поширювався через агентів впливу, був таким: «краще, щоб наше місто збереглося та в нього без бою зайшли росіяни, ніж вони зроблять так, як було в Маріуполі». На початку 2023 року пропаганда почала залякувати, наприклад, одеситів неминучим штурмом Одеси, терактами та «зомбі-апокаліпсисом». Киян лякали, що до річниці війни готується страшне бомбардування столиці. Таким чином, через страх, ворог намагається паралізувати та виснажити українців. 

Взагалі відчуття страху є частиною російської ментальності, яке відрізняє її від, приміром, західної. Віра в те, що дорослі люди мають бути лише агресивними, глибоко сидить в росіянах. Відповідно вони намагаються заразити страхом усіх інших. Ось слова пропагандистки Маргарити Симоньян, яку в середині лютого запитали: «Ви сказали, що мрієте жити в країні потужній, сильній, страшній? Опція страшної обов'язкова?». Її відповідь була такою:  «Так, на жаль… Все це (війна з Україною, її підтримка країнами Заходу – ред.) закінчиться лише коли для них буде неминуча жахлива загроза. Поки ці країни реагують лише на це – ми маємо бути страшними. У цьому світі не бути страшним – неможливо», – сказала Симоньян.

Збереження здорового оптимізму, розвиток волонтерського руху та сил оборони України є відповіддю на цей виклик. На щастя, вроджений український гумор,  поетичність та креативність дозволяють українцям зберігати адекватність. Поява цілого пласту української патріотичної, але живої музики показує, що Україна є живою органічною соціосистемою з великим потенціалом.  

У 2023 році треба стимулювати залученість до волонтерства та Сил оборони, щоб кожен українець мав можливість наближати перемогу так, як може – зі зброєю в руках чи без. Головне – не стояти осторонь, в надії, що західні постачання зброї самі по собі принесуть перемогу. 

4. Чи можливо звільнити росіян з «деструктивної секти» Кремля?

Про довгу «народну війну» російський режим заговорив вже в квітні, коли через місяць після нападу, стало зрозуміло, що операція бліцкригу в Україні провалилася. 

Ціла низка лідерів суспільної думки в Росії, акторів, співаків та опозиціонерів засудила війну, багато хто зі звичайних росіян виїхав з Росії. З іншого боку, переважна більшість росіян приречено робить те, на що їй вказує режим, зокрема, йде віддавати свої життя у безглуздій та жорстокій війні. Та найприкріше, що робить це з святою вірою в хибну казку про порятунок світу від «українських нацистів та західних геїв». 

Кремль продовжує затягувати  росіян у війну, граючи на почутті патріотизму та міфічному протистоянні з Заходом. Після часткової мобілізації, коли у 60% росіян вже є знайомі, які потрапили на війну, а 30% мають знайомих, які загинули, донесення злочинної суті війни, яка не вигідна самим росіянам,  лишається завданням для України. Адже якими словами не прикривайся, росіянин гине як окупант, а кожен з українських бійців є героєм, який захищає свою країну.

Згідно з інформацією, що була оприлюднена Центром національного спротиву, ресурсу, який ведуть Сили Спеціальних Операцій ЗСУ, згідно з агентурними даними, у Росії з кінця року і до січня 2023 року відбулося падіння підтримки війни.  «Фіксується зростання негативного ставлення російського населення до продовження війни в Україні, що прямо пов’язано з рейтингом диктатора Путіна, який також знижується. Особливо ситуація загострилася на фоні нової масової хвилі мобілізації у РФ, яка стартувала на початку січня цього року». Сьогодні, як пише Sprotyv, путінізм продовжує нав’язувати  суспільству ідею «новой отечественной войны».

Після звернення Путіна 21 лютого пропаганда зробила акцент на тому, що ця війна буде довготривалою. «Відпустка раз на півроку – 14 днів, без урахування на дорогу, для всіх учасників СВО. Завтра все не скінчиться», «Росія буде «акуратно і послідовно» вирішувати завдання спецоперації».

А також спробували заспокоювати людей: «Все стабільно, все планово, все під контролем. Головні слова послання – впевненість та спокій». Отже, росіяни відчувають, що «геніальні» керманичі завели їх в глухий кривавий кут.

Росіяни обмануті, тому спасінням для них може бути тільки правда, яка полягає в тому, що причина конфлікту – не в агресивності українців чи Заходу, а в бажанні Кремля утримати владу будь-якою ціною, в тому числі  віднаходячи нових і нових ворогів. Але завдяки накопиченому ефекту,  правда рано чи пізно знесе путінський режим. Лише довготривалий вплив дозволить звільнити зазомбованих росіян після десятиліть перебування в секті «свідків Леніна-Сталіна-Путіна». 

Росіяни вже самі починають помічати, що їх співгромадяни невиправдано злі та живуть у вічному страху. Так само, в Росії не цінується професіоналізм, адже кар’єра сама по собі нічого не значить без наявності знайомих і зв’язків з тим, хто є владою. Принцип законності перетворився на формальність. 

Як побудувати комунікацію з росіянами для виникнення нового кращого та справедливого миру після війни – непросте завдання для соціопсихологів, вирішення якого і дозволить подолати виклик архаїчного рашизму.

Формування базових наративів, їх адаптація та поширення на всі згадані цільові аудиторії – світ, окуповані території, Україну та Росію – дозволить дати відсіч окупантам і на інформаційному фронті.   

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки