Метастази російських інформаційних провокацій, або Чому українці не носять маски

Глобальна пандемія коронавірусу перейшла до другої хвилі. Як показав досвід попередніх місяців, не так небезпечною є сама хвороба, як її наслідки – переповненість закладів охорони здоров'я, нестача спеціалістів, неможливість надати допомогу всім нужденним. У часи глобальних потрясінь, здавалося б, все людство має жити однією спільною думкою про перемогу над невидимим ворогом. Але для Росії, апологета контрольованого хаосу та ненависника сучасного світопорядку, такий час стає ідеальним для посилення гібридної агресії. Пандемія дає для цього всі можливості.

Звісно, не лише російськими фейками живиться нинішня інфодемія. Людина схильна домальовувати у своїй уяві багато страшних подробиць та чуток до всього не вивченого та невідомого. Новий SARS-CoV-2 змушує уяву переляканих людей працювати на повну, тому на рівні з цілеспрямованими фейками маємо і незліченну кількість «народної творчості». Багато хто з наших читачів вже встиг наслухатися про користь часнику для профілактику «ковіду», про те, що від носіння маски кров згортається просто в легенях, або інші «неймовірні» рецепти, поради та застереження, які поширювалися у мережі.

У такому розрізі важливим стає питання опору держави та громадянського суспільства такому впливу, ефективності засобів протидії та розвінчання фейків. Наскільки ж в цьому була ефективна Україна?

Епідемії звичайні та інформаційні

Covid-19 (а точніше, вірус SARS-CoV-2) вже більше пів року є чи не найбільшим кошмаром усього людства. Своєю глобальністю та негативним впливом він впевнено вибився на передові позиції у цьому списку. Проте він не схожий на попередні наші історичні «чумні» епідемії. Він не настільки радикально вбивчий та страшний своїми жахливими бубонами, його зброя в іншому – в швидкості та масштабах поширення. Чим швидше серед населення поширюються вірус, тим більше навантаження системи охорони здоров’я та лікарняної інфраструктури і тим менше шансів надати допомогу людям, навіть якщо вони не хворі на Сovid-19 Чим більше людей захворіє, тим менше буде робочої сили та споживачів в економіці, а отже, вона гальмуватиме.

У той же час чим швидше і масштабніше будуть поширюватися фейки під час пандемії, тим більш вразливим стане суспільство, тим менш адекватно воно сприйматиме реальні загрози і тим сильнішого удару воно зазнає. Чим быльше фейки займуть інформаційний простір, тим важче буде державі комунікувати з людьми. Чим більше людей увірує у «вбивчі маски», «змову світового уряду» та «вигаданий вірус», тим довше коронавірус блукатиме нашими містами. В сучасних умовах провал в комунікації є чи не більш небезпечним, ніж проблеми з інфраструктурою охорони здоров’я. Саме завдяки правильній та своєчасній суспільній комунікації можливо уникнути нових хвиль зараження, вберегти здоров’я більшої кількості людей та нормалізувати життя за новими епідемічними правилами. 

Через схожість у поширенні та загрозах інформаційний «фронт» епідемії і отримав назву інфодемії. Як і при звичайній епідемії, в інфодемії вкрай важливо відслідковувати джерела «зараження», контактні точки та швидко «нейтралізувати» сплески захворювання (закреслено) фейків. 

Російські методички

Хоча епідемія нового коронавірусу накрила Україну лише у березні, фейки та теорії змови почали поширюватися вже в січні-лютому. І вже тоді їх можна було чітко розділити на дві великі групи. Місцеві фейки та побрехеньки від блогерів та регіональних ЗМІ стали притчею во язицех початкового періоду і вправно зайняли своє місце у месенджерах кожного українця. Зазвичай це були, скоріше, пересуди щодо дійсної природи нової хвороби («не страшніше звичайного грипу») або різноманітні «методи» лікування. Засновані на незнанні та відсутності досвіду боротьби з хворобою, такі фейки були швидкоплинними, хоча деякі конспірологічні теорії ще довго кружляли у просторі, але вже як меми та інтернет-байки.  

Набагато небезпечнішим є другий трек – цілеспрямована та спланована інформаційна діяльність, націлена на підрив довіри до владних інституцій та злам розуміння реального стану речей. У випадку з Україною достатньо легко було знайти джерела таких загроз до інформаційних засобів Російської Федерації. Основними їх цілями було створення власної геополітичної картини світу в головах щонайбільшої кількості людей та зображення української влади та громадянського суспільства неспроможним боротися з епідемією. Якщо простежити існування основних «антиковідних» наративів, скажімо, відомої байки про те, що вірус штучно випущений для зменшення кількості населення, достатньо легко простежується його життєвий цикл: російський блогер – федеральні медіа – російські боти – «український» блогер – українські боти – українські медіа. 

Цим вже звичним для себе чином російські фейки масово потрапляють в Україну та «заражають» наш інформпростір. Проте за останні роки вдалося також виявити не лише інфраструктуру «вірусної» дезінформації, але і певні патерни її поширення та черговість наративів. В останньому з досліджень його автори виявили таку почерговість російських наративів:

• До-карантинний період: наративи, пов'язані зі здоров’ям та перші теорії змови

Переважно засновані на відсутності адекватної інформації та розповсюджувані «сарафанним радіо». Основна мета – підірвати довіру людей до інформації з офіційних джерел;

• Початок карантину: загрози для здоров'я та слабкість уряду 

Піднімалися ідеї непотрібності карантину, неіснування хвороби загалом, змови високопосадовців заради наживи «підіграти» вірусу, т.д. Основна мета – зламати основу громадянського дотримання карантинного режиму; 

• Період карантину: геополітична тематика та «глобальна змова»

Паралельний трек до основного, який полягав у винайдені теорій про «біологічну зброю Китаю», «змову США», та навіть – у найгірших випадках – нові теорії про світовий уряд. Основна мета – підрив довіри населення та істеблішменту до міжнародних партнерів, міжнародних організацій (в першу чергу ВООЗ) та до глобальних заходів боротьби із вірусом.

• Послаблення карантину: слабкість держави та всього світу

Карантин послаблено (не знято!) – а значить, потрібно якомога швидше вигнати усіх людей на вулицю, бажано в найбільш людні місця та з більшим шансом зараження. Уряд «дав слабину», міжнародна спільнота «всіх дурила», отже, фейкомети були праві. Основна мета – остаточно підірвати послаблений карантинний режим, створити протистояння «людина-система», де карантинні обмеження сприймаються як наступ на свободу громадян.

Резистентність України

Маючи чи не найбільший досвід серед країн Європи у спротиві цілеспрямованим інформаційним атакам ззовні, Україна достатньо швидко розробила рамковий механізм опору інформаційним загрозам епідеміологічного характеру. Служби безпеки реагували на прямі інформаційні провокації арештами та відслідковуванням трафіку, громадські організації та експертне середовище спростовували фейки та готували журналістів та нової хвилі пост-правди, а бізнеси підлаштовувалися під нові умови життя. Звісно, далеко не все було настільки гладко – не завжди державні структури реагували своєчасно, їм бракувало відповідного законодавчого забезпечення та навіть фінансування. Проте загалом варто відзначити, що інформаційно Україна встояла від чергової навали російської пост-правди.

Як і завжди в складні часи, основний удар прийшовся на простих громадян. Саме вони були кінцевою ціллю кремлівських пропагандистів та тролів. Тому, забувати комплексні правила гігєни в цей складний 2020 рік не варто:

1. Носимо маску (так, вони захищають),
2. Миємо руки якомога частіше (так, це дійсно потрібно),
3. Фільтруємо новини (без цього точно нікуди)

Більш ґрунтовний аналіз наші шановні читачі зможуть знайти в згаданому досліджені за посиланням: https://dri.org.ua/ 

Олександр Краєв, для «Главкома