Надмірні премії – законні шпарини для космічного збагачення чиновників

Воєнний час не сприяє відкритості процесів, про які й раніше посадовці воліли говорити небагато. Одним із таких майже закритих процесів є преміювання. 

Скандали щодо призначення премій посадовцям і до 24 лютого турбували громадськість, а під час великої війни викликають справжнє обурення.

Однією з останніх історій про конфлікт інтересів при преміюванні стала новина про складання Нацагентством з питань запобігання корупції (НАЗК) адміністративного протоколу на чинного мера Тернополя Сергія Надала. За інформацією НАЗК, обсяг премії Надала міг у 2,5 раза перевищувати посадовий оклад. 

Чи підпадає кейс Надала під конфлікт інтересів? Яку відповідальність за нього може мати чиновник? Та що змінить прийнята в березні Державна антикорупційна програма? Розбираємось далі.

Як премія може призвести до конфлікту інтересів?

Премія – це стимулююча, додаткова до заробітної плати посадовця виплата грошей. Приватний інтерес чиновника полягає у збільшенні її розміру за результатами роботи. Тоді як законодавство вимагає, аби посадовці діяли не у своїх приватних інтересах, а обʼєктивно та неупереджено. 

Однак обʼєктивно оцінити свою роботу та призначити розмір премії навряд чи можливо. Тут і виникає суперечність. Якщо посадовець преміює сам себе у визначених ним же розмірах – це конфлікт інтересів.

Частиною мандату НАЗК якраз є моніторинг та контроль того, як посадовці виконують вимоги законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. У випадку порушень Нацагентство складає відповідні протоколи та направляє їх до суду. І вже тоді суд вирішує, чи дійсно було зазначене порушення.

Проте навіть після схвалення судом протоколів за такий реальний конфлікт інтересів не настає кримінальна відповідальність. Тобто посадовця не можуть посадити до вʼязниці, навіть попри гучне обговорення окремих випадків – законодавство передбачає лише адміністративну санкцію. Тобто штраф від 3400 до 6800 грн за рішенням суду. 

Якщо ж посадовець вдруге за рік після такого штрафу діє або приймає рішення в умовах реального конфлікту інтересів, новий штраф за це зросте – з 6800 до 13600 грн. При таких повторних випадках можуть навіть зняти з посади на рік.

Але, як ми побачили в результаті рішення щодо Сергія Надала, суд може прийняти й інше рішення. Він може виявити відсутність реального конфлікту інтересів, якщо розміри премії – бодай максимальну та мінімальну межу – встановлює не сам посадовець. 

До речі, приклад із мером Тернополя є вельми розповсюдженою практикою. Досить часто максимальний розмір премій місцевому голові встановлює відповідна місцева рада. Інколи задля такої мети навіть створюється спеціальна комісія з питань преміювання, яка може проводити оцінку роботи посадовця щомісячно. 

Якщо ж суд встановить відсутність реального конфлікту інтересів, адміністративна відповідальність не настане. 

Але чи підтримує таку практику поводження з бюджетними грошима суспільство? Як до таких премій ставляться мешканці міст, містечок та сіл? І чи вірять вони в повну незалежність і обʼєктивність такої комісії?

Саме тут міського голову може наздогнати відповідальність, але вже не адміністративна, а репутаційна. 

Поки що в Україні інститут репутації не є настільки розвиненим, як у західних країнах. Але шкода, яку посадовець завдасть своєму іміджу, може проявитись і в майбутньому – навіть якщо порушення виявиться «уявним» з точки зору законодавця та суду. Наприклад, такі негативні, на думку громадян, історії можуть відбитись на його шансах успішно пройти співбесіду на доброчесність на високу посаду. Або завадять отримати достатню кількість голосів співгромадян на виборах. 

На сьогодні ми лише подеколи бачили випадки, коли через шкоду репутації чиновники ішли зі своїх посад. Але для такого зав’язаного на комунікаційних скандалах суспільства, як українське, знищення репутації ще до отримання якогось важливого місця в держапараті – це питання часу.

Тож посадовці мають памʼятати про ще один свій інтерес: зберігати чисту репутацію та не розмінювати її на гроші, конфлікти інтересів та дії хоч законні, але такі, що не відповідають суспільним очікуванням.

Що таке конфлікт інтересів взагалі?

Конфлікт інтересів охоплює не лише питання призначення чиновниками премій. «Кумівство», укладення зручних договорів з близькими підрядниками, робота під керівництвом родичів – усіх нас обурюють такі факти, і всі вони належать до того ж виду правопорушень. 

До слова, у Державній антикорупційній програмі (ДАП) є спеціальний підрозділ про подальший прогрес у врегулюванні конфлікту інтересів. Але, на жаль, ДАП не говорить про проблему, що різні закони конфлікт інтересів визначають по-різному. А це, своєю чергою, впливає на розуміння та трактування такого явища як чиновниками, так і судовими інституціями. Що, безперечно, теж треба буде вирішувати, відповідно змінюючи ДАП.

Проте закон зі свого боку також не може охопити всі дрібниці, які стосуються регулювання конфлікту інтересів. Наприклад, у самому НАЗК, яке і має контролювати дотримання вимог антикорупційного законодавства, відсутня обовʼязкова процедура з моніторингу та контролю вимог щодо конфлікту інтересів. 

Тобто працівники Агентства не обмежені строками перевірки випадків з імовірним конфліктом інтересів. Та й загалом повноваження працівників НАЗК щодо виявлення цієї проблеми вкрай розмиті та широкі, що створює додаткові можливості для зловживань. Натомість є методичні рекомендації, які не визначають чіткі правила для таких перевірок. 

До того ж в НАЗК відсутній автоматичний розподіл таких перевірок між працівниками. Таким чином на моніторинг можливих порушень щодо конфлікту інтересів може прямо впливати людський фактор. А оскільки НАЗК не надає більшості звітів про проведення подібного контролю, вкрай складно виявити, наскільки об’єктивною і неупередженою була перевірка. 

Як бачимо, питання надмірного преміювання чиновників – це лише верхівка айсберга під назвою «конфлікт інтересів». І хоч таке правопорушення може видатись не дуже серйозним за наслідками, бо ж кримінальна відповідальність відсутня, до нього все одно варто ставитися з усією належною увагою. 

Сьогодні багато чиновників ще мають достатньо шпарин для уникнення відповідальності за, здавалося б, кричущі, проте цілком легальні речі. І це таки варто виправляти та контролювати. 

На щастя, ми вже маємо документ, який багато в чому може з цим допомогти, – Державну антикорупційну програму. На жаль, без необхідних змін вона не зможе залатати усі діри. І як завжди, для необхідних змін потрібна мотивація. У нашому випадку – нардепів та НАЗК. Бо хтозна, скільки ще новин про премії нам доведеться прочитати.

Думки позаштатних авторів не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»