Нові люди в уряді: агроном-залізничник та син дисидента. Досьє на нових міністрів

Сьогодні Верховна Рада провела довгоочікувані зміни в уряді. Напередодні парламент звільнив міністра освіти і науки Сергія Шкарлета, аби наступного дня призначити замість нього директора Малої академії наук Оксена Лісового, а місце міністра стратегічних галузей промисловості замість Павла Рябікіна посів ексголова правління «Укрзалізниці» Олександр Камишін. Проведене ще одне кадрове рішення – у віцепрем’єра Михайла Федорова розширився функціонал. Тепер він не просто віцепрем’єр-міністр – міністр цифрової трансформації, а віцепрем’єр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій. Для цього незмінного члена президентської команди довелося навіть звільнити та перепризначити знову.

Перетрусити Кабмін на Банковій планували ще минулого року у рамках його переформатування. Але тоді це не пішло далі розмов та ліквідації Міністерства розвитку громад та територій, яке об’єднали з Міністерством інфраструктури. Цього ж року перша хвиля чуток про ротації в уряді здійснялася в січні, тоді одночасно з відставкою заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка полетіли голови деяких голів обладміністрацій та заступників міністрів. Серед головних претендентів «на вихід» були і Шкарлет з Рябікіним. Але тема в результаті заглохла, і виринула знову зараз, і знову паралельно із черговим звільненням кількох голів ОДА.   

Звільненого Павла Рябікіна, враховуючи його трудову біографію, можна назвати «універсальним солдатом». Він і аеропортом керував, і митницею, і послом якийсь час був. Як і прогнозувалося, власне на дипломатичну службу Рябікін і повертається: цього разу до дуже складного і загадкового Китаю, де українського посла нема вже понад два роки. Щодо долі міністерства зі стратегічних галузей промисловості, яке Рябікін очолював, ширилися різні версії: наприклад, розглядалася можливість об’єднання малоефективного відомства з Мінекономіки та Мінцифри. Тим не менш, міністерство вирішено залишити, але з новим керівником, а до Мінцифри частково перейшли функції Міносвіти, яке також отримало нового очільника.

Вже колишній міністр освіти та науки Сергій Шкарлет давно ходив під дамокловим мечем. «Хмари над ним збиралися ще з лютого минулого року, проте через війну до нього не доходили руки. А коли частину освіти і науки передали Федорову, зрозуміло було, що вони зі Шкарлетом не спрацюються», – пояснюють співрозмовники «Главкома» в монобільшості.

Проти друга одіозного ексміністра освіти Дмитра Табачника, яким вважається Шкарлет, була жорстко налаштована парламентська опозиція: ще з часів його призначення, яке відбулося мінімальною кількістю голосів та з підозрами, що вдалося це лише завдяки кнопкодавству. До того ж, голосування мінімальною кількістю голосів за Шкарлета не відбулося б без підтримки фракції ОПЗЖ, бо навіть у монобільшості ця кандидатура викликала несприйняття. Таке обрання гарантувало особливо прискіпливу увагу до міністра і він «не підвів» своїх недоброзичливців – чого вартий лише скандал з плагіатом, знайденим в його роботах, не кажучи вже про купу претензій, що стосувалися безпосередньо організації освітнього процесу під час пандемії та війни.

Вчора Шкарлет та Рябікін офіційно стали «попередниками», а сьогодні на місця колишніх міністрів прийшли їхні наступники.

Олександр Камишін

міністр з питань стратегічних галузей промисловості

(38 років)

Олександр Камишін народився 2 липня 1984 року в Києві. Закінчив Національний технічний університеті України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського» (бакалавр комп’ютерних наук), а також Міжнародний університет фінансів при КПІ. Після отримання вищої освіти в 2006–2008 рр. Камишін працював в одній з найбільших аудиторських світових компаній KPMG, а з 2008-го перейшов у інвестиційний фонд Dragon Capital.

З 2009 по 2012 роки був генеральним директором Карлівського машинобудівного заводу, який є провідним виробником елеваторного обладнання в Україні. З крісла гендиректора Камишін пішов на посаду менеджера у компанію Ріната Ахметова SCM, і саме в імперії Ахметова він протримався довше всього – з 2012 по 2019 роки. Протягом цього часу він перебував в наглядовій раді транспортної компанії Portinvest, що входить до SCM.

Надалі Камишін вже присвятив себе власній справі. Разом зі своїм партнером Миколою Нестеренком він заснував інвестиційну компанію Fortior Capital, що спеціалізується на інвестиціях в агрокомплекс та інфраструктуру. У розділі «Інвестиції» на її сайті окремо згадані Grano Group із земельним банком в 10 тис. га та AgTech Farm – власні проєкти, які партнери започаткували ще під час роботи Камишіна в SCM. У 2021 році  Fortior Capital супроводжував злиття колишнього роботодавця Камишіна – Карлівського машинобудівного заводу – з Variant Agro Build. У тому ж році майбутній урядовець став радником на той час міністра інфраструктури Олександра Кубракова (нині – віцепрем’єр з відновлення України-міністр розвитку громад, територій та інфраструктури).

Після перманентної кадрової чистки топ-менеджменту «Укрзалізниці», яка перебувала на той час під кураторством Кубракова, у серпні 2021 року Камишіна зробили виконувачем обов’язків голови правління, а повноцінним головою держкомпанії він став у квітні 2022-го, фактично в розпал російського вторгнення. З ним підписали чотирирічний контракт. На «Укрзалізницю» у тих умовах випало нечуване раніше навантаження: евакуація українців з зон бойових дій. Камишін згадував, що залізницею було евакуйовано 4 млн людей та 120 тис. домашніх тварин. Звісно, ні про які заробітки на цьому не йшлося.

На закиди через колишнє минуле Камишіна в SCM і відповідно підозри в лобіюванні інтересів Ахметова керівник залізниці відповів підвищенням тарифів на вантажні перевезення, що серйозно вдарило по бізнесу олігарха. Цікаво, що одним з лобістів Камишіна в Офісі президента вважають ще одного виходця з SCM – заступника голови Офісу Ростислава Шурму.

Допрацювати до кінця контракту та реалізувати всі заявлені плани на «Укрзалізниці» Камишіну не дали: Кубраков попросив його написати заяву. Зовсім від послуг менеджера не відмовились: зробили позаштатним радником президента і запропонували очолити Офіс «Укрзалізниці» з євроінтеграції, але невідомо було, як довго ця структура буде створюватись і які повноваження матиме.

З міністерством з питань стратегічної промисловості – і простіше, і складніше. З одного боку, воно вже існує, у нього є бюджет, приміщення і штат. З іншого – навряд чи хто навіть в самому уряді зможе пояснити, чим саме це відомство займається. Задачею нового міністра буде це сформулювати і фактично реанімувати діяльність структури, яку очолив.

Камишін одружений, виховує двох синів.

Оксен Лісовий

міністр освіти та науки

(50 років)

Оксен Лісовий народився 21 липня 1972 року на Київщині у родині відомих дисидентів. Його батька – організатора українського самвидаву в 1960-1970-х роках Василя Лісового, що виступив на захист «шістдесятників», за радянської влади заарештували та ув’язнили на 11 років. Зі своєю матір’ю Вірою, яка допомагала родинам політв’язнів і вважалася на Батьківщині «націоналісткою», та сестрою Оксен Лісовий два роки прожив в селищі Ілька Бурятської АРСР, де його батько перебував у засланні та працював. Сестра закінчила там середню школу, а Лісовий-молодший – кілька класів. «Я ріс в атмосфері війни у формі інтелектуального спротиву імперському суїцидальному абсурду», – згадував новий міністр.

Вже в Україні, куди повернулися його батьки, Лісовий як син дисидента мав складнощі при вступі до «вишу». Тож він закінчив Решетилівське художнє училище народних промислів за спеціальністю «художник-кераміст». Вже після реабілітації батька у Лісового з’явився диплом Київського державного інституту культури (спеціальність – «бібліотечно-інформаційні системи»).

Після закінчення університету у 23 роки, за його власними спогадами, Лісовий пробував зайнятися бізнесом, відкривши автозаправну станцію, але в подальшому присвятив життя науці. Мала академія наук, яку він очолив ще в 2004 році, отримала статус національного центру тільки в 2010-му. На сторінці МАН стверджується, що на початку створення академії в її команді було шестеро людей, а нині кількість робітників зросла до 350. Вони працюють в п’яти освітніх центрах, п’яти внутрішніх підприємствах та одній науковій установі.

У 2012 році Лісовий захистив кандидатську дисертацію із філософської антропології та філософії культури, у тому ж році за освітню діяльність став лауреатом Держпремії у сфері освіти. В 2015-му отримав звання доцента. У 2018-му Мала академія під його керівництвом отримала статус Центру наукової освіти II категорії під егідою ЮНЕСКО, а у вересні 2020-го Лісовий з президентом академії Станіславом Довгим (екснардепом, батьком того самого одіозного Олеся Довгого) ініціював заснування першого Музею науки в Україні.

Після початку війни Лісовий долучився до ЗСУ як доброволець у складі 95-ї бригади Десантно-штурмових військ, яка перебуває на Сході з початку бойових дій. Він стверджував, що не отримує заробітну плату від Збройних сил, а зберігає основне місце роботи, працюючи в академії дистанційно. З посадою топ-урядовця війну і роботу в Малій академії навряд чи вдасться суміщати.

Серед хобі міністра – фехтування, стрільба з лука. Одружений, виховує двох синів.

Це призначення викликало хвилю захоплення в соцмережах. Окрім симпатиків-парламентарів слова підтримки Лісовому на новій посаді висловили письменниця Оксана Забужко, яка вважає, що за це рішення Зеленському простять купу гріхів, посол України в США Оксана Маркарова та інші. Якщо від попередника Лісового всі за замовчанням очікували зашкварів, то від нового міністра з самого початку чекають дуже позитивних зрушень в плані адаптації освітньої системи до воєнних реалій. І ще не зрозуміло, в якому випадку тиск на нового очільника галузі є вищим.

Павло Вуєць, «Главком»