Анонсований президентом тиждень великих кадрових чисток триває
Резонансне затримання на хабарі та подальше звільнення першого заступника міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Василя Лозинського та згодом ще двох заступників міністра стало спусковим гачком для великих кадрових трансформацій в уряді. На все це наклався вихід журналістських розслідувань щодо можливих порушень при закупівлях для Міноборони та купівлі будинку на столичному Печерську заступником голови фракції «Слуга народу» Павлом Халімоном.
Президент Володимир Зеленський після низки гучних скандалів пообіцяв, що цей тиждень стане часом відповідних рішень, які вже підготовлені. Глава держави пообіцяв, що, окрім армійських закупівель продовольства, ці рішення стосуватимуться енергетики та відносин між центральною владою і регіонами. Останній напрям курував енергійний заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко, який зібрав цілу колекцію «зашкварів». Тож прогнози про те, що він залишить Банкову, справдились. Слідом за Тимошенком пішли й декілька голів обладміністрацій, які орієнтувалися на нього: Дніпропетровської (Валентин Резніченко), Сумської (Дмитро Живицький), Запорізької (Олександр Старух), Херсонської (Ярослав Янушевич). Було звільнено також голову Київської ОДА Олексія Кулебу, але він займе місце Тимошенка в Офісі президента.
Після історії з закупівлями у відставку подав заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов, який відповідав за тилове забезпечення. Заступника генпрокурора Олександра Симоненка було звільнено після того, як стало відомо про його новорічну відпустку під час війни в Іспанії. І, схоже, це тільки початок...
В Офісі президента сповнені рішучості і готові нарешті позбавитись міністрів, які не надто активно проявляють себе в нинішніх екстремальних умовах. Чистити урядові ряди на Банковій збирались ще в минулому році, замаскувавши це під анонсоване реформування Кабміну. Внаслідок нього декілька міністерств мали бути об’єднані. Так показово збиралися оптимізувати громіздкий державний апарат та ще й зекономити купу грошей на догоду західним донорам. Але все обмежилось злиттям Мінінфраструктури з Міністерством розвитку громад та територій під явне підвищення нового президентського фаворита Олександра Кубракова. Колишній міністр ліквідованого міністерства Олексій Чернишов очолив НАК «Нафтогаз».
Але початок 2023 році дає підстави провести в уряді ґрунтовніші зміни. У списку «на вихід» звучать мінімум три прізвища міністрів плюс «в умі тримають» й тих, кого періодично хочуть звільнити, та з різних причин ніяк не доходять руки. Але якщо Кирила Тимошенка, голів ОДА та заступників міністрів звільнили одним розчерком пера, то для кожного міністра треба не тільки підготувати «електричний стілець» в парламенті (з голосуванням за відставку й опозиція допоможе), а й провести через зал кандидатуру його наступника.
Найбільш радикальним варіантом перезавантаження уряду, звісно, буде відставка прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, що автоматично веде до відставки всього Кабміну. Шмигалю з часів призначення пророкували роль тимчасового, але його довговічність тільки доводить правило, що нема нічого більш постійного, ніж тимчасове. Але тема десантування в будинок на Грушевського більш зрозумілої нашим міжнародним партнерам Оксани Маркарової, яка нині працює послом у США, перманентно піднімається.
Джерела в уряді схиляються до того, що такий кадровий свербіж пов’язаний з запланованим найближчим часом візитом до України голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляйден та самітом Україна-ЄС, що має відбутися в Києві. Таким чином українська влада заздалегідь намагається справити позитивне враження на європейських партнерів свіжими незаплямованими кадрами.
«Главком» розбирався, хто з членів уряду є головним фігурантом «чорного списку» і за які саме гріхи може втратити посаду.
Юрист-міжнародник за освітою Рябікін – приклад універсала, який стає у пригоді будь-якій владі. У його строкатій трудовій біографії – дві депутатські каденції в Верховній Раді, робота заступником міністра транспорту та зв’язку, заступником голови Київської міськдержадміністрації, керівником міжнародного аеропорту «Бориспіль» та Державної митної служби. Був у Рябікіна і дипломатичний досвід – менше року він працював послом України в Королівстві Данія.
Трохи більше року він очолює одне з найзагадковіших міністерств – з питань стратегічних галузей промисловості. У попередніх урядах подібна структура то ліквідовувалася за непотрібністю, то знову воскресала. Але в нинішніх умовах, коли велика частина промисловості просто стоїть через ракетні обстріли та руйнування інфраструктури, не до реалізації великих планів щодо імпортозаміщення. Про те, що у відомстві справи завмерли, свідчить хоча б його офіційний сайт – його оновлення стосуються чого завгодно, тільки не діяльності міністерства.
Малоефективне міністерство Рябікіна давно збиралися ліквідувати, об’єднавши його функції з Мінекономіки та Мінцифри. І зараз ця ідея наближається до реалізації. Рябікіну ж доведеться згадати свої таланти міжнародника – цього разу його відправляють послом не в комфортну тиху Данію, а в не надто дружний, але дуже важливий для України Китай. Де новому амбасадору, до того ж, доведеться підіймати роботу українського представництва майже з нуля – повноцінного посла в Піднебесній нема вже майже два роки після смерті від інфаркту Сергія Камишева. За інформацією «Главкома», агреман на Рябікіна був отриманий від китайської сторони ще минулого року.
(призначений 4 березня 2020 року)
Міністерство молоді та спорту – ще одне серед тих, які планувалося скоротити минулого року. Хоча буквально три роки тому його тільки-но виокремили в окреме відомство, визнавши симбіоз з Мінкультом невдалим.
Нинішній очільник міністерства Вадим Гутцайт, якого багато критикували після суперечливих результатів українських спортсменів на Олімпіаді в Токіо, заздалегідь собі «підстелив соломки». Він балотувався на посаду голови Національного олімпійського комітету і з численними скандалами виграв ці вибори в олімпійського чемпіона, нардепа зі «Слуги народу» Жана Беленюка. Хоча головні посади у міністерстві та НОК виглядало як очевидний конфлікт інтересів, Гутцайт це заперечував, аргументуючи тим, що не приймав рішень щодо розпорядження бюджетними коштами.
Команда Беленюка, яка позиціонує себе генератором змін в українському спорті, закидала Гутцайту покровительство з боку багаторічного ексголови НОК Сергія Бубки та намагання законсервувати стару систему, де «рука руку миє». На знак протесту проти присутності у новому складі олімпійського комітету багатьох «людей з минулого» від членства у ньому відмовилась низка знакових для українського спорту персон. Але це не розвіяло сумнівів Гутцайта у власній правоті.
У разі ліквідації відомства постає питання – чи буде замість нього створене відповідне агентство або служба в системі уряду.
(призначений 24 березня 2022 року)
Після приходу до влади команди Зеленського Міністерство аграрної політики вже намагалися «сплавити» під дах Мінекономіки. Але згодом було вирішено, що сектор, який є головним рушієм українського експорту, не може лишитися без свого відомства. Керівником Мінагро наразі є колишній нардеп від «Слуги народу» Микола Сольський, який до цього керував профільним парламентським комітетом. Міністр – друг ексголови Офісу президента Андрія Богдана. Опала Богдана не відбилася на позиціях Сольського в президентській команді: йому явно «пішла у залік» плідна робота під час запровадження ринку землі і він навіть пішов на підвищення.
Але зараз майбутнє міністерства – у тумані. Його, як і міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, знову планують злити з Міністерством економіки.
Сольський-міністр не потрапляв у гучні скандали. Серед питань, якими Мінагро опікується під час війни найбільше, – функціонування «зернового коридору», спрощення логістики для українського агроекспорту, фінансова допомога фермерам і посівна. Проте у владі знову превалює думка, що цим ефективніше буде займатися об’єднаний орган. «Сольський проявляє аж надто велику самостійність, а ресурс дуже смачний», – пояснюють такі плани співрозмовники «Главкома» в парламенті. Сам міністр запевнив, що поки про плани своєї відставки не чув.
(призначений 29 квітня 2021 року)
У нинішнього міністра енергетики – юриста за освітою – великий досвід роботи на держслужбі, з енергетичним профілем він зіштовхнувся в 2013-2014 роках. Його робота в цій сфері на початках була пов’язана саме з юриспруденцією – він працював виконавчим директором з правового забезпечення держпідприємства «НАЕК Енергоатом». У 2020-му Галущенко призначений вже на посаду віцепрезидента «Енергоатома», а вже за рік його досвіду роботи в енергетиці виявилось достатньо, аби очолити профільне міністерство. Міненерго і в мирний час вважалося одним з ключових відомств, а з викликами, які постали після обстрілів критичної інфраструктури, захоплення Запорізької АЕС та перманентних блекаутів, міністр став одним з ключових спікерів влади, який пояснює, що відбувається з енергосистемою. Проте щодо ефективності його роботи виникають питання.
«Певні питання стосовно Галущенка були ще влітку до проблем з ракетними обстрілами, – каже політолог Володимир Фесенко. – Раніше то руки до його відставки не доходили, то не було заміни. А зараз, коли ситуація більш-менш стабілізувалася, все це знову поновилося».
Джерела «Главкома» в монобільшості запевняють, що розмови щодо відставки Галущенка качають «наглядачі» з прозахідного лобі, хоча у владі таких планів щодо міністра не було. «Міністерство мало б стати однією зі структур, яка б забезпечувала відновлення енергетики. Але запити від міжнародних партнерів надати інформацію, що ми будемо робити з нинішніми викликами та як працювати, постійно відкладалися, – висловлює претензії до міністра один з опонентів Галущенка в парламенті. – Тож комунікація з міжнародними партнерами є неефективною, кульгає аналітичний напрямок. До того ж, Галущенку час від часу нагадують зв’язки з Деркачем (Андрій Деркач – колишній президент «Енергоатому», екснардеп, в 2023 році позбавлений українського громадянства)».
Цікаво, що одним з претендентів на місце Галущенка називають ексголову «Нафтогаза» Андрія Коболєва, який після своєї відставки з НАК перебував за кордоном, але нещодавно повернувся до України. Його повернення збіглось у часі не тільки з чутками про пошук нового міністра енергетики, а й з повідомленням підозри слідчими Національного антикорупційного бюро і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у заволодінні Коболєвим понад 229 млн грн «Нафтогазу» у вигляді премії за перемогу в арбітражі проти «Газпрому». Сам ексголова НАК заявив, що повернувся на Батьківщину, аби розвіяти всі підозри на свою адресу, а про міністерські амбіції не обмовився.
(з 25 червня 2020 року – в.о., призначений 17 грудня 2020 року)
Призначення міністра освіти мінімальною кількістю голосів з підозрами, що вдалося це лише завдяки кнопкодавству, саме по собі стало скандалом. Голосування за призначення Шкарлета навіть намагалися оскаржити в Конституційному суді, але міністру таки вдалося всидіти в кріслі. Прізвище урядовця спливало у різного роду скандалах – виявлення плагіату в його роботах (Шкарлета захищав навіть президент), захист кандидатської дисертації з державного управління таким держдіячем, як Ілля Ківа, невизнання Міносвіти виборів ректора Києво-Могилянської академії. Недоброзичливці не втомлюються згадувати Шкарлету і те, що він свого часу балотувався в Чернігівську облраду від Партії регіонів, а міністром став завдяки голосам від колишньої ОПЗЖ. Потрапляли у «зашквари» на рівному місці також співробітники міністерства рангом нижче.
Зараз Міносвіти ставлять у провину провал дистанційного навчання, що як ніколи актуальне в період масового внутрішнього та зовнішнього переміщення українських сімей з дітьми, неготовність шкіл до навчання в офлайн-режимі та запізнілі роз’яснення щодо майбутньої вступної кампанії.
Втім ці претензії на адресу Шкарлета лунають більше від парламентської опозиції, яка перманентно вимагає його відставки. Банкова, яка з такими боями просувала неоднозначного міністра на цю посаду, поки не поспішає його здавати. Але в нинішньому кадровому «лісоповалі» Шкарлет – точно не той, хто може почувати себе в повній безпеці.
(призначена 18 грудня 2020 року)
(призначена 4 листопада 2021 року)
Юлію Лапутіну та Ірину Верещук слід розглядати в одному блоці не за гендерним принципом, а через невизначену долю інституцій, які вони очолюють.
Генералу-майору СБУ, другій жінці-генералу в історії незалежної України Лапутіній часто закидають провал в системі реабілітації ветеранів, до того ж це міністерство давно перебуває в черзі на злиття – з Мінсоцполітики. Але поки у Зеленського попри всі розмови не бачать гострої необхідності у звільненні Лапутіної.
До одного з найвідоміших міністрів в цьому уряді Ірини Верещук великих претензій також нема хоча б через те, що мало хто розуміє її нинішній функціонал. Питання реінтеграції тимчасово окупованих територій за умов бойових дій та постійного переходу території з рук в руки – м’яко кажучи, не на часі. І навіть в обміні полоненими міністерство більше участі не бере. Серед нинішніх завдань, які поклала на себе Верещук, – допомога в евакуації з зони бойових дій та питання внутрішньо переміщених осіб. Але, враховуючи амбіційність Верещук (чого вартують хоча б її претензії на пост міністра оборони та участь у виборах мера Києва) та підтримку голови Офісу Андрія Єрмака, голосом якого вона часто виступає, поки вона має утримувати цю віртуальну, але статусну посаду. Якщо, звісно, під неї не утворять щось більш цікаве.
«Створення Міністерства зі справ ветеранів свого часу було пропагандистським та політтехнологічним кроком в інтересах партії Порошенка. Тепер же на перший план виходить моральний фактор скорочення такого органу під час війни, коли ветеранів стає тільки більше, – зауважує Володимир Фесенко. – Або треба замість нього створювати якесь нове відомство з особливими повноваженнями».
Щодо Міністерства з деокупації інтегрованих територій політолог нагадує, що воно створювалось в контексті реалізації Мінських домовленостей, які наразі є мертвими: «Якщо ми повернемо окуповані території, особливо Крим та Донбас, то політика реінтеграції знову знадобиться і функціонал цього міністерства буде дуже актуальним. Поки ж ситуація суперечлива і поточної роботи Ірині явно не вистачає. Просто зникли ті функції, які були у цього органу до 24 лютого».
(призначений 4 червня 2020 року)
Колишнього генпродюсера «1+1», який ніяк не позбавиться від тіні Ігоря Коломойського за спиною, відправляють у відставку вже давно. У листопаді 2021 року він навіть подавав відповідну заяву в знак протесту проти недофінансування Мінкульту та виділення Держкіно під безпосереднє управління Кабміну. Але до Верховної Ради заяву так і не подав.
Ткаченко аж часто фігурує у дрібних, але гучних скандалах. Так, на День незалежності він вирішив покреативити і запропонувати українцям скласти пальцями жест тризуба, який в світі розглядається в сексуальному контексті. Мінкульту довелося вибачатися. Телеведуча Кароліна Ашіон в одному з інтерв’ю згадала давню історію, через яку звинуватила нинішнього міністра в расизмі. Але найбільшого розголосу набуло рішення Держкіно щодо реорганізації «Довженко-центру» та призначення керівницею цим процесом Юлії Каждан, як раніше працювала керівником кінологічного центру та гіпнотизеркою і зовсім не мала досвіду роботи у кіногалузі.
Загальні ж претензії небайдужої громадськості до Ткаченка полягають в тому, що в час, коли у світі є шалена зацікавленість до України та української культури, скористатися цим моментом заважає відсутність стратегічних підходів у міністерстві.
В Офісі президента – свої причини для незадоволення міністром і стосуються вони другої частини назви міністерства. У віданні Ткаченка – інформаційна політика, якою команда Зеленського особливо опікується і вважає, що міністерство могло б в цьому плані робити більше. Враховуючи бекграунд Ткаченка, у нього з Банковою існують напруження та ревнощі щодо можливості збереження старих зв’язків з Коломойським. Але звільнення міністра має свої ризики у вигляді погіршень стосунків з нині найпотужнішим медіахолдингом, який, як би там не було, є флагманом телемарафону. Тож поки цей баланс у стосунках утримується.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0
(призначений 4 листопада 2021 року)