«Обмінний фронт»: Чому Росія неочікувано вирішила звільнити українців?

Через кілька днів після інаугурації президент Зеленський запросив до себе Вадима Пристайка (нині – міністра закордонних справ), Лану Зеркаль (колишню заступницю глави МЗС), Сергія Шефіра (першого помічника президента) та голову офісу Андрія Богдана порадитись, що робити з заручниками, яких утримує Росія – починаючи від моряків, закінчуючи політв’язнями.

План, який було «накидано» у той вечір, починався з пункту про відрядження на переговори в Москву одного з членів президентської команди. Ним виявився Андрій Єрмак. Саме Єрмак, як розповідають «Главкому» джерела, повернувся з переговорів з гарною новиною – мовляв, Путін готовий продемонструвати свою «політичну волю» і як демонстрацію визнання нового президента України першим чином відпустити полонених моряків. Але процес було зірвано формальним листом, який МЗС України відправив як ноту протесту Російській Федерації, яка попри рішення виконання Наказу Міжнародного трибуналу з морського права продовжувала їх утримувати в СІЗО. Це розлютило Зеленського і він навіть вибіг на експресивний брифінг щодо дій Міністерства закордонних справ, яке на той час було повністю ізольоване від запущених Офісом президента переговорів.

Після цього інциденту майже місяць питання звільнення заручників було на паузі. Але після парламентських виборів, в ході яких Зеленський тільки посилив свої політичні інструменти, процес запустився по-новому.  Цьому сприяли і ряд переговорів по різних лініях - Путін-Меркель, Путін-Макрон, Путін-Трамп. Також відновилися переговори в форматі помічників президента Росії та України. Також були визначені і відповідальні особи  - помічник Путіна Владислав Сурков, з українського – вище названий Андрій Єрмак.

Попередньо було домовлено, що перші повернення відбудуться ще 21 серпня, потім це зсунулось на 28-30 серпня, зараз – на початок наступного тижня. І знову все йде по новому колу. Питання не тільки в термінах, але й в форматах та персонах, яких обмін зачепить. Наприклад, чи буде серед них Олег Сенцов з одного боку, якого в Росії засудили за статтею «тероризм» (частина «башт Кремля» категорично проти цього), або Володимир Цемах – з іншого, якого українська сторона звинувачує в транспортуванні БУКа до місця збиття малайзійського лайнера МН-17 і вважає важливим свідком в судовому процесі. Але з обох сторін йдуть сигнали, що принципові домовленості досягнуті, питання лише в «уточненні модальностей».

Кремль раніше не надто переймався долею росіян, які перебувають за гратами в Україні. Кирило Вишинський через свою медійність є, скоріше, виключенням та своєрідним прапором, а от щодо тих же фігурантів «справи 2 травня» росіян Сергія Долженкова та Євгена Мефьодова, які нещодавно вийшли на волю, здійнявся міні-скандал. Виявилось, що працівники консульства Росії в Одесі не тільки весь цей час ніяк не цікавились їхньою долею, та ще й вимагали 80 євро за відновлення паспортів. Тож чому саме зараз Росія пішла на обмін українських заручників на утримуваних в Україні громадян Росії?

Пазли зійшлись

Тиждень тому український президент Володимир Зеленський заявив, що сподівається на «перші результати» щодо обміну утримуваних осіб між Україною та Росією найближчими днями. При цьому зауважив, що займається цим питанням особисто. Це відбулося якраз після зустрічі російського та французьких президентів Володимира Путіна та Емануеля Макрона, на якій, як повідомив Кремль, згадувалася тема обміну утримуваними особами.

Франція фактично перебирає зараз лідерські функції в Євросоюзі у Німеччини, яку очікує непростий період зміни влади. Макрон вважає, що це – вдалий період зняти напруженість у відношеннях з Росією та продемонструвати свої миротворчі якості на «донбаському треку». Навіть якщо всі санкції з Росії не будуть зняті і вона не буде повернута до «великого клубу», за Парижем на всіх майданчиках буде незримо стояти Москва, що ще більше зміцнить позиції Макрона.

Москва в свою чергу зацікавлена у послабленні санкцій, накладених за її поведінку на Донбасі, та поверненні на світову арену. Як би грізно не звучала риторика придворних пропагандистів, Росія, та особисто Путін, втомилися від ізоляції, яка негативно відбивається на стагнуючій економіці та обмежує доступ до необхідних західних технологій. Плюс розпочалася процедура фіксації невиконання Росією рішень морського трибуналу, який ще в травні зобов’язав її звільнити українських моряків. Звісно, Кремль в своєму стилі може демонструвати, що йому плювати на це рішення, але воно дає можливість блокувати російські судна в міжнародних портах. Просто так відпустити моряків Росії не дозволяє параноїдальний страх «втратити обличчя», тож ця процедура буде замаскована під обмін.

У Зеленського ж є велике бажання показати себе «президентом миру», і йому треба продемонструвати результати – для початку повернути полонених, а згодом залагодити конфлікт на Сході, принаймні до рівня «припинити стріляти». Новий голова МЗС Вадим Пристайко не просто так каже про півроку як строк для помітного вирішення конфлікту – за деякою інформацією, паралельно з перемовинами по полоненим узгоджений протокол про особливий статус Донбасу з його подальшою реінтеграцію в обмін на демілітарізацію регіону протягом півроку та подальшого встановлення контролю України над кордоном. А далі вже можливе відновлення під тим чи іншим соусом економічних зв’язків з Росією, позитивні перемовини по газу,. Розвиток подій в такому напрямку, який могли обмалювати Зеленському, до того ж освячений західними партнерами, може виглядати для нього дуже спокусливим. Але може виявитись і пасткою.

В частіше ЗМІ пишуть, що на майбутній «нормандській» зустрічі Україні будуть висунуті умови прийняття закону про регіональні мови, відновлення подачі води до Криму, закріплення в Конституції пунктів Мінських угод і головне – повної амністії, яку Київ поки відмітає. В обмін на це будуть запропоновані «пряники» – контроль кордону, створення фонду на відновлення Донбасу, газовий контракт, додаткові програми від МВФ з зовсім іншим порядком цифр і так далі.

Чи зможуть наші дипломати відбитись від найбільш загрозливих в перспективі пропозицій – питання. Інакше повернення Донбасу в такому вигляді, галочку за яке поставить собі Зеленський, може перетворити на Донбас всю іншу країну. Росія ж умиє руки і скаже, що свою частину зобов’язань виконала, а купа європейських лідерів (та й той же Дональд Трамп) тільки і чекають формального приводу для розморожування партнерських відносин з Москвою і повернення часів до 2014 року.

Якщо ж український президент проявить норов і на поступки не піде або піде в недостатній кількості, у Росії є інший сценарій з продовженням роздачі своїх паспортів в ОРДЛО, яка поки йде дуже кволо, та продовженням бойових дій. В ідеалі ще й продемонструвати світу недоговороздатність української влади. І з іміджем миротворця Зеленському тоді доведеться прощатися.

Зеленський і бліцкриги

Те, що в Кремлі заворушились, а знакові пропагандисти почали розхвалювати Зеленського, можна пояснити ще й тим, що в Україні після парламентських виборів повністю оновилась влада. До виборів Росія просто не хотіла давати козирів новообраному президенту, бо у неї були інші фаворити, яких приймали у Кремлі. Але, незважаючи на задіяні ресурси, «Опозиційна платформа «За життя» путінського кума Віктора Медведчука опинилася в парламенті на периферії. Тож тепер доводиться мати справу з тими, у кого є реальна влада. Обмін полоненими та принаймні демонстрація кроків назустріч запускають підготовку до подальшої зустрічі у «нормандському форматі», до якої сторонам потрібно продемонструвати хоч якийсь прогрес.

«Зрозуміло, що політичні реформи і особливий статус Донбасу – це дуже складно і до кінця, напевно, це зробити не вдасться, тому що в Києві це не сприймуть, – каже голова «Російської ради з міжнародних справ» Андрій Кортунов в інтерв’ю «Медузі», присвяченому саме обміну. – А ось все, що стосується безпеки, можливо. Це продовження виконання угоди про припинення вогню, відведення важких озброєнь, посилення потенціалу моніторингу ОБСЄ, можливе повернення до ідеї Путіна про обмежений миротворчий контингент ООН, якась домовленість про запобігання інцидентів в акваторії Азовського моря, про прохід українських судів через Керченську протоку. Все це можна зробити не спалюючи багато політичного капіталу – ці речі не потребують занадто великих односторонніх поступок».

Український політолог Володимир Фесенко нагадує, що перемовини про обмін йдуть з моменту, як Зеленський став президентом. Причому їх веде дуже обмежене коло осіб і навіть не мало відношення МЗС, що продемонструвала історія з екс-головою відомства Павлом Клімкіним. Тоді міністерство зробило заяву, яка, якщо вірити розгніваному Зеленському, зашкодила процесу обміну.

«Обмін мав відбутись ще перед виборами, але тоді щось зірвалось, – каже Фесенко. –   Взагалі в цій історії багато деталей, пов’язаних зі взаємною довірою-недовірою і різними правовими процедурами щодо людей, які включені в обмін. Загалом процес урегулювання пришвидшується, але є речі, на які наша сторона навряд чи піде – це передусім вимога про надання особливого статусу ОРДЛО уже найближчим часом. Але стиль Зеленського – нетерпіння, він любить бліцкриги, а в Росії це відчувають і намагаються на цьому грати». В цьому, на думку політолога, є свої ризики, але він сподівається, що у команди Зеленського є «розуміння червоних ліній».

Павло Вуєць, «Главком»