Що спільного між Covid-19 та Чорнобильською катастрофою? Україна знову гримить у світовій пресі

Швейцарська газета Le Temps проаналізувала епідемічну ситуацію з коронавірусною інфекцією у трьох пострадянських країнах – Україні, Росії та Білорусі – та провела паралелі із Чорнобильською катастрофою 1986 року.

«Епідемія коронавірусу майже через два роки після свого початку в Європі ніколи ще не була такою шаленою в Україні, країні з 42-мільйонним населенням, розташованої між Євросоюзом і Росією, країні, де 27 жовтня був зареєстрований зловісний історичний рекорд – 27 тис. нових випадків зараження і 734 випадки смертей. Третя хвиля, що обрушилася на країну, призвела до того, що столиця, місто Київ, перейшло в «червону зону». Захист країни перед лицем пандемії послаблює ще одне явище: рекордний рівень невакцинації», – пише видання.

Україна – країна антивакцинаторів

Після того, як Міністерство охорони здоров’я почало рапортувати про зростання кількості хворих і померлих від Covid-19, про стрімке зменшення кількості вільних «ковідних» ліжок у реанімаціях, уряд запровадив жорсткі обмеження для нещеплених. В цей момент суспільство остаточно розділилося на два табори. Перший – ті, хто з тих чи інших міркувань, таки пішов і зробив щеплення. Щоправда, таку необхідність чимало людей усвідомили лише зараз, тому біля входу до пунктів вакцинації тепер вражаючі черги. Другий табір – антивакцинатори, які в онлайн та офлайн режимах відстоюють право відмовлятися від щеплень і аргументують це неймовірними конспірологічними теоріями.

3 листопада, в центрі Києва відбулася акція протесту противників вакцинації та карантинних обмежень через епідемію коронавірусу.

Автор статті у Le Temps зазначає: «Україна ділить з Росією та Білорусією сумний рекорд за найнижчим рівнем вакцинації в Європі. Білорусь не публікує свою статистику на щоденній основі, але свідчення багатьох людей, які тікають з цієї країни до Польщі та України, вказують на ситуацію, можливо, навіть жахливішу, ніж в Україні».

За словами соціолога та політолога, фахівця з питань Росії, України та Білорусії з Університету Нантер в Парижі Анни Колен-Лебедєвої, на яку посилається видання, ці країни «політично протистоять одна одній, з урахуванням авторитарних режимів у Мінську та Москві та демократичній або, принаймні, більш відкритій системі у Києві». «Проте є багато спільних для трьох країн явищ, зокрема це питання про довіру до державних інститутів, а центральним елементом, який пов’язує три країни, є Чорнобиль», – підкреслює експерт.

«Чорнобиль – це ядерна катастрофа 1986 року, і з того часу існує уявлення про те, що у разі санітарної катастрофи держава вдається до обману, – стверджує Ганна Колен-Лебедєва. – Якщо держава каже, що в цьому немає нічого страшного, то треба турбуватися; якщо держава заохочує якийсь захід, такий, як вакцинація, то вона обов'язково щось від нас приховує...».

Експерт також додала, що, на відміну від Західної Європи, «держава (у Росії, Білорусі та Україні – «Главком») за замовчуванням, розглядається як зловмисна. Загальною рисою всіх трьох країн є відчуття того, що в очах держави людське життя не має значення».

Російська невизначеність

Власне, інше впливове зарубіжне видання підтверджує побоювання росіян. «У Росії зареєстровано 753 тис. надлишкових смертей під час пандемії коронавірусу, що є одним з найвищих показників у світі», – повідомляє Financial Times.

Ці дані відрізняються від офіційних, опублікованих державними органами Росії. Росстат публікує власний щомісячний лік загиблих від Covid-19, згідно з яким на кінець вересня від цього респіраторного захворювання померло 462 тис. осіб. «У Мінздраві РФ не відповіли на запит про коментар. А Росстат заявив, що не коментує розрахунки інших, оскільки не може бачити, яка методологія використовувалася», – пояснює видання.

У Росії, де показники вакцинації, хоча і низькі, але все ж перевищують українські, проблема з довірою до влади теж очевидна. Financial Times коснтатує: незважаючи на те, що Росія розробила одну з перших вакцин, у країні спостерігається один із найнижчих показників вакцинації серед усіх великих економік.

«Така ситуація відображає неналежне управління владою, недовіру населення, зусилля щодо дезінформації, які призвели до зворотних результатів, підірвавши довіру до вакцинації та піджививши теорії змови», – йдеться у редакційній статті.

«Сумнівне ставлення до вакцин частково відображає недовіру до державної влади ще з радянських часів. Ще більша впевненість підірвала поспішність у впровадженні «Супутника-V» до завершення масштабних клінічних випробувань. Проте фарсова демократія та рабські пропагандистські ЗМІ путінської епохи лише посилили недовіру та схильність вірити у змови», – робить висновок видання.

Білоруська статистика

У Білорусі ситуація схожа. Російськомовне видання із офісом у Празі «Настоящее время» зауважує: офіційній статистиці щодо Covid-19, «яка, очевидно, занижена», не вірять навіть самі білоруси.

«В інтернеті ширяться історії про переповнені морги, нестачу місць на цвинтарях, смерті серед молодих. Водночас у країні – близько 22% вакцинованих. Попри те, що щеплення від «ковіду» в Білорусі можна зробити вільно і воно безкоштовне, а на деяких підприємствах за це навіть матеріально винагороджують, люди не поспішають, а багато хто категорично відмовляється вакцинуватися», – йдеться у статті.

Про недовіру народу Білорусі, де панує соціальна криза, до своїх правителів пише і німецьке видання Deutsche Welle.

ЗМІ цитує лікаря-інфекціоніста, доцента кафедри інфекційних хвороб Білоруського державного медуніверситету Микиту Солов’я: «Щодня в магазині, транспорті, просто по дорозі пішки з роботи, від пацієнтів з іншими інфекціями, чую одні й ті ж розмови: «Ай-ай-ай, нас змушують вакцинуватися, адже це шкідливо, вакцина не вивчена, на нас ставлять експерименти і т. д». Як думаєте, скільки Республіка Білорусь вже поховала від «ковіду»? Ні-ні, це не цифри Міністерства охорони здоров'я. Приблизно помножте їх на 16, так буде точніше. Скільки людей вижило, але стало інвалідами після перенесеної коронавірусної інфекції?».

Супротив вакцинації = супротив державі?

Ключова причина того, що значна частина населення України, РФ та Білорусі не вірить у сам факт існування Covid-19 та не сприймає вакцини, є недовіра до урядів в цілому.

Соціальний і військовий психолог Олег Покальчук у коментарі «Главкому» зауважив, що хоча кейс трьох країн не є унікальним, виділяти їх в якийсь окремий клас можна за спільним колоритом. Однією з причин є стирання пам’яті про минулий досвід.

«Частина інтелекту людини переходить до технічних пристроїв: смартфонів, комп’ютерів. І люди стають, скажімо так, простішими і менше звертаються до свого минулого досвіду. Щодо цих трьох країн: відсутня пам'ять про те, як воно було раніше. Люди не звертаються до минулого досвіду. Весь цей досвід пішов у небуття разом із країною, у якій це відбувалось», – пояснює експерт.

Політичний психолог Валентин Кім підкреслює, що розповіді про чіпування не виникають на порожньому місці. «Це прояв недовіри населення та його заляканості», – підкреслює Кім у коментарі «Главкому». Експерт перераховує чотири причини такого ставлення до влади на пострадянському просторі, що тепер вилилось у заперечення самого існування коронавірусу та користі від вакцин.

Перша – жага реалізувати право вибору. «Хочу звернути увагу: у СРСР проста людина була позбавлена вибору: вакцинуватися чи ні. Вона навіть не здогадувалася про можливість існування такого вибору, це рішення брала на себе держава. Такою буда ідеологія індустріальної держави, яке розглядало людину як ресурс, відтак, і піклувалася про неї, як піклувалася б про станки. Однак 30 років тому суспільство перейшло в іншу епоху, постіндустріальну, і нове покоління у принципі не сприймає відсутність вибору», – зауважує експерт.

По-друге, за словами психолога, державу почали сприймати не як джерело піклування, а як джерело небезпеки: держава може щось відібрати, запровадити оподаткування, до чогось примусити тощо. «І якщо раніше це сприймалось нормально, то зараз вже ні, бо суспільство мігрувало у постіндустріальну епоху, а держава продовжує виконувати суто індустріальні функції», – пояснює він.

Третя причина, на думку Кіма, це те, що в СРСР смертність від вакцинації була, і про неї мовчали. «Зараз суспільство реагує саме на інформацію про смерті», – додає він.

Четвертий чинник, який сприяє запереченню пандемії, принаймні, в Україні, це те, що суспільством рухає жага до протиріччя. «Це загальносвітова тенденція – розчарування у політичних елітах, маси починають мститися елітам своєю поведінкою. Саме з цієї причини у різних країнах світу до влади почали приходити так звані трикстери (поширений архаїчний персонаж міфологій народів світу. Трикстер характеризується порушенням загальноприйнятих норм, здатністю легко виходити за моральні межі, що в підсумку сприяє відновленню порядку чи виробленню нових правил, – «Главком»): Володимир Зеленський, Борис Джонсон, Дональд Трамп… Це формат політика, який атакує правила, ламає систему та загалом усе ламає», – пояснює експерт. Він додає, що чинити інакше, ніж закликає керівництво країни, у «ковідних» реаліях дуже характерно для розчарованих суспільств.

Елемент гібридної війни

Внутрішні причини тотального не сприйняття існування коронавірусу та вакцин зрозумілі, однак не можна недооцінювати і зовнішні фактори: підживлення таких настроїв. На думку Олега Покальчука, ще одна спільна риса антивакцинторського руху пострадянських країн – це його активне розпалювання з боку Росії.

«Росія використовує антивакцинаторську тему для інформаційних атак. Для їх здійснення використовуються люди, які називаються «корисними ідіотами». Підкреслю, це не образа, це таке поняття. Це люди, якими рухають найкращі наміри, вони по-своєму щирі та пасіонарні. Вони не завжди неосвічені. Однак їхні забобони, вірування, страхи активно використовуються РФ», – пояснює Покальчук.

Спонсорування Росією руху антивакцинаторів – не домисел Покальчука, а факт, який підтвердили, наприклад, учасники останнього мітингу у Києві. Показово й те, що в Україні та пострадянській Молдові антивакцинатори використовували схожі плакати. Це помітив політичний оглядач Денис Казанський. «В Україні та Молдові один і той же дизайнер плакатів. Цікаво, хто б це міг бути?», – цікавиться він.

Соціальний і військовий психолог Покальчук підкреслює, що така атака провадиться не лише в Україні, а й у Центральній Європі і у Сполучених Штатах: «По суті, такі інформаційні атаки з боку РФ – частина гібридної війни. Інструменти у ній – це звичайні речі, але вони використовуються у військових цілях» Іншими словами, ворог іде в атаку не з автоматом чи молотком, якими теж можна вбити, а з фейками і спробами збурити суспільство. «У росіян у самих катастрофа через цих корисних ідіотів, але це не заважає використовувати їх проти інших країн», – підкреслює експерт.

Спадок СРСР та буремних 1990-х

Політичний психолог Валентин Кім зауважує, що схожа ситуація із зневірою і розгубленістю спостерігалась на початку 1990-х років. «Тоді була дуже сильна соціальна криза, розвалився Радянський Союз. Саме у то час з’явилися різні телепати, набув популярності Павло Глоба, виникло багато сект, зокрема «Біле братство», – нагадує експерт.

Це нездорова, але природня реакція суспільства на стан дестабілізації, вважає Кім. «З’являтиметься дедалі більше різних теорій щодо пандемії та вакцинації. Люди намагаються пояснити самі собі, що відбувається і що є першопричиною цього. А населення, яке не здатне до критичного мислення, що саме по собі є енерговитратною процедурою, прагне знайти просту відповідь на складні питання, єдину «правильну» причину і боротися з нею. Суто психологічно – це ознака економії сил і ресурсів, пошук «простої пігулки». «Треба просто припинити стріляти» – з цієї ж серії», – проводить аналогію між пандемією і війною на Донбасі політичний психолог.

Наталія Сокирчук, «Главком»