Суд з’ясував, хто захопив владу в українському кінобізнесі

Під час війни Кабінет міністрів України несподівано перейнявся… стабільністю справ у кіномистецтві. На початку березня цього року уряд видав постанову, яка зробила недоторканою діючу Раду з державної підтримки кінематографії при Державному агентстві з питань кіно. Дослівно це звучало так: «Формування нового складу Ради з державної підтримки кінематографії в період воєнного стану не проводиться». При цьому повноваження всіх дев’яти членів Ради продовжуються у воєнний час і ще на три місяці, коли закінчиться війна.

Минуло сім місяців з вищеописаних подій, і столичний суд визнав незаконною «кіношну» постанову Кабміну.

«Хурал» кінематографістів: знайомі обличчя

Для розуміння ситуації, в якій опинився уряд, треба пояснити, що собою представляє Рада з державної підтримки кінематографії. Це орган при Держкіно, який відповідає за конкурсний відбір фільмів (пітчинги), що претендують на отримання державного фінансування. Ця ж Рада, відповідно до закону про державну підтримку кінематографії в Україні, слідкує  за ефективним використанням державних коштів у галузі кіно. До її складу входить дев’ять членів, котрих номінують туди Держкіно, творчі спілки і громадські спілки, які спеціалізуються на сфері кінематографії або телебачення. Термін каденції Ради – два роки. Що важливо: повноваження членів Ради припиняються автоматично після дворічного строку.

Востаннє членів Ради було відібрано навесні 2021 року. 31 березня того ж року Кабмін затвердив персональний склад Ради з державної підтримки кінематографії. Її очолив кіно- та телевізійний продюсер Артем Колюбаєв. Окрім нього, туди ввійшли знаний телеведучий і актор Юрій Горбунов; кінознавець Поліна Толмачова, яка віднедавна стала директоркою з маркетингу телеканалу ICTV та інші.

Восени 2021-го відбувся мікроконфлікт між очільником Кабміну та тодішнім міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком. Уряд вивів з-під управління Мінкульту Державне агентство з питань кіно і надав йому статус окремого центрального органу виконавчої влади з можливістю формувати політику. Цей крок розкритикував профільний міністр, сказав, що з ними не узгоджувалося вказане рішення і заявив, що йде з посади. Забігаючи наперед зазначимо: через два роки, влітку 2023 року міністра Ткаченко таки «пішли» на хвилі суспільного невдоволення розподілом майже пів мільярда грошей на виробництво серіалів.

«З початком повномасштабного вторгнення в Україні не проводяться пітчинги. Себто Рада державної підтримки кінематографії не виконує свої функції з відбору кінопроєктів із подальшим затвердженням на держфінансування. Фактично діяльність Ради в умовах війни – номінальна. Водночас, якщо говорити про власне місію цього органу, то це мав би бути своєрідний «хурал» кінематографістів, який проштовхував би тему країни у міжнародному просторі; активізував пропаганду через кіновиробництво», – каже у бесіді з «Главкомом» кінорежисер-продюсер творчого об’єднання «Вавилон 13» Володимир Тихий.

Інший співбесідник, продюсер і член Національної спілки кінематографістів України Сергій Галетій додає, що у воєнний період Рада державної підтримки кінематографії розглядає багато дрібних справ на кшталт продовження зйомок фільмів, збільшення або скорочення хронометражу стрічок, затвердження мовних квот.

Як з’ясував «Главком», за час війни Рада державної підтримки кінематографії щонайменше двічі ухвалила рішення про виділення бюджетних коштів на нове кіно, яке у мирний час пройшло конкурсний відбір. Це фільми «Близнюки» – 20 млн грн і «Станція А» – 1,97 млн грн.

Крім цього, варто наголосити: Рада працює в умовах постійного конфлікту інтересів, оскільки її члени самі є гравцями у галузі кінобізнесу і претендують на державні гранти. Тобто фактично вони самі собі виділяють кошти, але щоб уникати претензій у конфлікті інтересів, вони просто не голосують за свої питання. Наприклад, 31 жовтня голова Ради Артем Колюбаєв утримався від голосування за звернення ТОВ «Мейнстрім Пікчерз», яке хотіло отримало дозвіл на продовження виробництва стрічки «Свято хризантем». За даними аналітичного ресурсу Youcontrol, власником та директором згаданої компанії є пан Колюбаєв. 

У підсумку неголосування Колюбаєва не вплинуло на очікуваний результат – завершення виробництва фільму «Свято хризантем» члени Ради перенесли на кінець 2024 року.

«90% засідань державної підтримки кінематографії беззмістовні. Бюрократична маячня. Хіба такі рішення членів вартують того, щоб отримувати чималі стипендії з бюджету? А де ж їхні напрацювання, які сприятимуть розвитку українського кінематографу?» – задається питаннями продюсер Сергій Галетій.

Експерт має рацію. Робота кожного з дев’яти членів Ради оплачується коштами платників податків. Їхні заробітки називаються стипендією, розмір якої регулює Кабмін.

Починаючи з липня 2018 року, розмір щомісячної стипендії становив 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (у перерахунку на гроші цей мінімум складає трохи більше 2 тис. грн у місяць). Кожного місяця Держкіно скидає кошти на банківські рахунки членів Ради. Наприклад, у жовтні 2022 року Колюбаєв та інші вісім членів Ради отримали по 69,9 тис. грн кожен.

А вже через рік суми стипендій різко врізали – до 43,2 тис. грн.

Річ у тім, що у березні 2023 року Кабмін переглянув формування розміру стипендії. Замість 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб тепер нараховують 20-ть.

Держкіно підставило Шмигаля?

Каденція Ради «імені Колюбаєва» мала закінчитися у березні 2023 року. Далі повинен був стартувати добір нових членів. Натомість у надрах Держкіно придумали схему, як це обійти: взяли та й підготували проєкт спірної урядової постанови. У суді представник Держкіно переконував: у теперішніх умовах недоцільно обирати новий склад Ради, оскільки є «небезпека життю та здоров’ю громадян». Ще один «залізним аргументом», за який сховалося Держкіно, було посилання на Конституцію, мовляв, у воєнний час обмежуються права громадян, «зокрема і право бути обраним до складу Ради».

«Ситуація довкола Ради державної підтримки кінематографії вигідна певній особі з Офісу президента. Голова Ради Колюбаєв і ця особа – у добрих стосунках, мають попередній досвід з виробництва фільмів. Плюс діючий склад Ради розуміє, кому треба давати державне фінансування на фільми», – пояснює продюсер Сергій Галетій.

Окремо у суді сплили й інші несподівані факти. Виявляється, що міністр Кабміну Олег Немчінов не підтримав проєкт постанови, яку лобіювало Держкіно. Більше того проєкти актів Кабміну, підготовлені Держкіно, можуть бути внесені на розгляд урядом виключно міністром Кабміну. У цьому випадку Немчінов нічого не вносив, підтвердив суд.

Також, за твердженням Національної спілки кінематографів, яке виступило позивачем, Державне агентство з питань кіно попри війну проводило конкурс з обрання керівника «Національного центру Олександра Довженка». Цей факт повністю знівелював доводи відповідача, що не на часі переформатування Ради державної підтримки кінематографії.

Та ключовим доказом, об який спіткнулося Держкіно з Кабміном, стало те, що уряд своєю постановою підмінив закон про державну підтримку кінематографії. Закон чітко гласить: повноваження Ради – два роки. Далі обрання нового складу.

«Суд дійшов висновку, що продовжуючи на весь період воєнного стану та протягом трьох місяців з дня його припинення чи скасування повноваження членів Ради, Кабінет міністрів вийшов за межі повноважень, встановлених законом про державну підтримку кінематографії, чим порушив вимоги частини другої статті 19 Конституції України», – йдеться у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 2 листопада.

Наразі у Держкіно є місяць на оскарження судового рішення. Якщо апеляція залишить без змін рішення столичного суду, воно набуде законної сили.

Віталій Тараненко, «Главком»