«У президента іншого виходу не було». Микита Потураєв про відставку міністра культури
тема тижня
«Я дуже розлючений тим, що сталося навколо Ткаченка»
Ніщо не віщувало гучних кадрових змін у владі посеред літа, і ось… Кабінет міністрів втрачає одного з найвідоміших міністрів. Олександр Ткаченко залишає Міністерство культури та інформаційної політики. Чутки відставляли його з посади вже не раз, та й сам він поривався піти ще два роки тому, але непередбачуване трапилося лише тепер.
У вечірньому зверненні 22 липня президент Володимир Зеленський запропонував прем’єру Денису Шмигалю відправити міністра у відставку і підшукати на його місце іншу людину. А вночі сам Ткаченко заявив, що звільняється, зауваживши, що передав відповідну заяву главі держави ще до його звернення. Свій крок міністр пояснив «хвилею непорозуміння щодо важливості культури під час війни».
«Саші просто набридло бути цапом-відбувайлом, а тут якраз все навалилося, як сніжний ком», – так пояснює причини відставки один із соратників Ткаченка. Останнім часом міністру закидали одразу кілька проблемних тем. Це й ідея витратити понад півмільярда гривень на завершення будівництва музею Голодомору, і плани змінити на щиті Батьківщини-Матері герб СРСР на герб України, і бажання витратити бюджетні мільйони на зйомку кіно та серіалів, зокрема, один з них присвяченого такому одіозному персонажу, як кіровоградський агробізнесмен Олександр Поворознюк. Все це, на думку збуреної громадськості, робити не на часі, допоки війна, а те, що вищезгадані вартісні «кейси» не з’явилися б без благословення патронів Ткаченка на найвищих владних поверхах, мало кого цікавило. Наприклад, проведення заходів до 90-х роковин Голодомору передбачено відповідним указом президента, а гроші на фінансування завершення будівництва музею місяць тому виділила Верховна Рада.
Можна згадати й інші претензії до міністра, на кшталт скандалу навколо «Довженко-центру», його спротиву закриттю музею Булгакова у Києві та спроби витіснення з кінотеатрів українського дубляжу. Візити Ткаченка на культурні події супроводжувалися пікетами, а у червні петиція на сайті Кабміну із закликом звільнити міністра набрала необхідну кількість голосів.
Але за хором недоброзичливців Ткаченка можна почути й голоси на його захист. Серед захисників опального міністра – голова профільного парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. Нардеп вважає: його колега став жертвою інформаційних атак і потрапив в «ідеальний політичний шторм». Потураєв пророкує: відставка Ткаченка надовго підкосить ноги українській культурі.
Деякі ваші колеги вважають, що Ткаченку просто набридло бути «цапом-відбувайлом», який став для влади таким собі громовідводом. Ви згодні з такою оцінкою?
Справа не в тому, що він був цапом-відбувайлом, на якому зосереджується увага, а в тому, що дійсно постало питання про те, як взагалі в таких умовах працювати. Коли суспільство (хоча це не зовсім суспільство, а соціальні мережі) вимагає повністю призупинити фінансування культури. Ну, добре, можна це зробити, а далі що? Навіщо працювати міністром та займати крісло, якщо ти не можеш нічого на цій посаді робити? Як мені здається, саме ці мотиви були вирішальними. Не знаю, що передувало тому, що він написав заяву, але це був такий ідеальний політичний шторм, який іноді трапляється.
І у цій ситуації в президента, здається, іншого виходу не було. Бо тут же справа не в Олександрі, а в тому, що президент зараз має думати про стійкість суспільства і держави. А коли суспільство просто розхитане й емоційно перегріте, ти маєш зробити будь-які кроки для того, аби терміново ситуацію зупинити і всіх заспокоїти. У ситуації, коли йде наш наступ і на нас наступають, це точно не та ситуація, коли можна дозволити собі витрачати багато часу на якийсь там діалог, комунікацію і так далі.
Але ж тепер з’являється інша небезпека. Будь-який наступник Ткаченка буде змушений сто разів дмухати на воду і вважати за краще зайвий раз щось не зробити, аніж зробити. Бо якщо промисловість чи макроекономіка – далекі для більшості коментаторів сфери, то культурна сфера – тут кожен експерт.
Я насправді дуже розлючений через те, що сталося, – знову таки не за Олександра, а через цю абсолютно роздмухану кризу. Дійсно, у нас всі є великими фахівцями в культурі в соцмережах, але результатом цього стане те, що культура фінансуватися не буде. Це не означає, що українська культура загине, бо вона існує рівно стільки, скільки існує нація. Українська нація буде існувати, вона переможе і її культура збережеться.
Можливо, моя оцінка, надто песимістична, але ми точно втратимо в культурних та креативних індустріях дуже багато робочих місць, фахівців і потенціалу, який доведеться потім болісно, важко і довго відновлювати. Не буде більше фінансування українського кіно, включно з серіалами. І це – результат ось цього штурму.
У соцмережах вже висуваються умови до нового міністра – аби скасувати ці пітчинги на 400 млн. Але у мене постає одне питання: де ви всі такі розумні були, коли ми затверджували бюджет? Заходи з 90-ї річниці Голодомору – це виконання указу президента. Дійсно, ми не закладали ці гроші в бюджеті – там більше 700 млн треба на добудову музею. Наскільки мені відомо, підрядники зголосилися почекати з частиною кредиторки до перемоги і вдалося вийти на цю цифру в 500 мільйонів. Ці гроші ми почали шукати ще в квітні разом з Мінфіном, з бюджетним комітетом, і не знали, чи їх в результаті знайдемо, чи погодимо з партнерами, з донорами. Потім, дякуючи Мінфіну, назбирали оцю суму, яка була достатньою для того, щоб добудувати музей до 90-х роковин.
Тепер відповідно музею Голодомору не буде. Можливо, хтось знайде якісь позабюджетні гроші, але я в цьому абсолютно не переконаний. До річниці це точно не вдасться завершити.
Але гроші на кіно в бюджеті закладені, що буде з ними?
Зі всього списку з 50 стрічок висмикнули серіал «Інгулець». Мені точно не треба розповідати про цього контроверсійного пана (одіозного аграрія Олександра Поворознюка), бо я працював в Кіровоградській області на місцевих виборах і знаю там всіх місцевих політичних діячів. У мене самого вибір такого героя викликав, м'яко кажучи, питання. Але якщо хтось думає, що у міністра культури є час власними очима вичитувати всі синопсиси...
І нехай ті люди, які зараз волають на кожному куті про «Інгулець», запитають себе, де вони були, коли в 22-му році з кожної праски лунала пісня «Ї…ш їх, Вова!»? Це ж зрозуміло, чия була цитата. Чого ви тоді не протестували – не пікетували радіостанції, не закидали телеканалам, по яких цей пан ходив? А він же не лише на одному каналі був. Де було тоді ваше обурення? Чого ж ви хочете від сценаристів, які взагалі про нього нічого не знають і в Кіровоградській області, думаю, жодного разу не були. Там, до речі, сам синопсис непоганий, якщо, скажімо, змінити Інгулець на який-небудь Яготин. Але хлопці, які його писали, такі самі наші громадяни і так само з кожної праски слухали «Ї…ш їх, Вова!». Побачили пана Поворознюка по телевізору і подумали, що це буде хорошою історією. Звісно, бажано, аби вони розбиралися в усіх тонкощах, але для цього треба бути дуже глибоко в матеріалі. Добре, на серіали не дадуть тепер жодної копійки, але тоді не треба дивуватися, чому в українському Youtube в трендах російські продукти.
Чи можна казати, що держфінансування виробництва серіалів було своєрідною кісткою для телеканалів, аби вони продовжували транслювати набридлий їм телемарафон?
Це – різні речі, бо марафон фінансується окремо і продукти саме під нього замовляються. Замовниками серіального продукту у поодиноких випадках є телеканали – як з тим самим «Інгульцем», де «плюси» є замовником. Але серіали, що виробляються за державні кошти, залишаються у власності держави. Все решта – це абсолютно різні студії та продакшни. Подивіться на перелік всіх, хто повигравав в цьому пітчингу – там телеканалів майже немає, це є екосистема українського кіновиробництва. Тепер вона буда без грошей, крапка. Всі задоволені? Можливо, хтось – так, але я – точно ні.
Забронзовілий телемарафон – це також закидали Ткаченку. І ви, здається, цим продуктом були незадоволені. Яка доля на нього очікує після відставки міністра?
Я давно вважаю, що марафон мав бути переформатований, і постійно про це кажу. Треба зробити так, аби всі, хто мають бажання і спроможність в цьому марафоні працювати, таку можливість отримали.
Але падіння переглядів марафону є абсолютно природнім. Якщо ми візьмемо довоєнні частки аудиторії інформаційних каналів навіть ще тих часів, коли працювали прокремлівські канали Медведчука, і складемо все це докупи, то отримаємо приблизно таку саму частку, яку зараз має телемарафон. У інформаційного каналу є гранична аудиторія, тому він виходить на свої, так би мовити, природні показники.
Але як тільки відбувається подія загальнонаціонального значення, як харківський контрнаступ минулого року або звільнення Херсона, у марафону перегляди злітають, просто як ракета в космос. Коли ж все якось заспокоюється – перегляди падають. Це абсолютно нормально з точки зору телевізійного процесу і специфіки телевізійного виробництва. Тож закидати Ткаченку падіння популярності марафону – це все одно, що закидати комусь, що за літом приходить осінь, а після осені – зима і стає холодно.
Сам марафон потрібний, поки йде війна, тільки він має бути більш інклюзивним. І, до речі, мене не стільки марафон турбує в цьому сенсі, скільки галузь культури. Українських книжок тепер точно не буде. І нікого ж не цікавить, що у нас русня всюди, де була, спалила всі українські книжки. Жодної не залишила – ні в шкільних бібліотеках, ні в публічних. Суспільство правильно хотіло, щоб ми повиводили з крамниць та бібліотек всю російськомовну літературу, що ми і зробили. Але її треба чимось заміщувати на полицях. А у людей зараз велика цікавість до власної історії, вони наново відкривають свою українську ідентичність. Я ж їжджу Україною і знаю, що люди приходять до бібліотек і шукають нові українські книжки. А тепер їх не буде.
Нові українські книжки, їх видавництво трималося на одному Ткаченку?
Та до чого тут Ткаченко? От хто б зараз не був міністром чи міністеркою, хто профінансує ці книжки? Там мінімальна потреба 700 млн грн. Хто їх профінансує?
Ви бачили, що хтось цілеспрямовано веде кампанію проти Ткаченка?
Це – штучна ситуація, яку люди роздмухували несвідомо чи свідомо. От Разумков (колишній спікер Дмитро Разумков) вчора написав, що нарешті гроші підуть не на культуру, а на дрони. Ну, що це таке? Ти був другою людиною у державі, що ти пишеш? Ти що – не знаєш, що макрофін можна витрачати тільки на цивільні витрати? Тобто ти просто береш і свідомо маніпулюєш та пересмикуєш. Тобто були люди, які все розуміли і абсолютно свідомо розхитували ситуацію.
Проти Ткаченка ж була не одна хвиля – одна петиція, інша… Була дуже некрасива історія з відспівуванням в Лаврі хлопців, які загинули під час однієї зі спеціальних операцій, в якій намагалися зробити крайнім Ткаченка. Природно люди хотіли, щоб хлопців відспівали в Лаврі, але просто не знали про порядок, і чомусь подумали, що це вирішує міністр.
А в ситуації з витісненням з Лаври московської церкви Ткаченко, на ваш погляд, зробив все, що міг?
Він робив дуже багато для того, щоб звільнити Лавру від присутності УПЦ МП. Якісь закиди на його адресу з цього приводу є абсолютно нечесними і несправедливими. Бо стільки, скільки Саша зробив для того, щоб Лавра повернулася в державну власність, ніхто не зробив. Працювала команда – Саша Ткаченко, Віктор Єленський, я і багато інших людей. І ті, хто закидає нам, що ми мало щось робили, хай підуть і зроблять краще. Але при цьому зроблять це так, аби потім ці дії не оскаржили в Європейському суді зі справ людини і дочка російської церкви не легалізувалася тут назавжди.
Тінь Ігоря Коломойського, яка висіла над Ткаченком ще з часів, як він став депутатом від «Слуги народу», йому заважала? Наскільки цей давній зв’язок грав роль у такому, як ви вважаєте, упередженому ставленні до його ініціатив?
Я вважаю закиди, що він перебував під впливом Коломойського, теж абсолютно штучними. Саша завжди був самодостатньою людиною. Він дотримувався корпоративних правил, коли працював на ту чи іншу корпорацію та на її акціонерів – і не тільки «плюсів», а того ж Starlight. А коли він почав працювати на державу, то точно працював на державу, а не на когось іншого.
У міністра культури є ще одна сфера підпорядкування та відповідальності – інформаційна політика. Ми вже згадували про телемарафон, який можна було б використовувати більш ефективно. А що ви думаєте загалом про інформаційну політику під патронатом цього міністра? Він не допрацьовував?
Звісно, були речі, які можна було б зробити краще. Але це питання співвідношення того, що ти робиш, і ресурсної спроможності. Я вважаю, що за тих ресурсів, які мало Міністерство культури та інформаційної політики, воно справлялося, якщо не на «дванадцятку», то на «десятку» точно.
Ми ж бачимо, що в інформаційній політиці ковдру часто перетягує на себе Офіс президента, у якого є свої інформаційники і спікери…
Офіс президента комунікує політику президента, а загальною інформаційною політикою займався Ткаченко і робив це достатньо професійно. Можливо, з'явиться хтось, хто буде це робити краще. І замість мене можна знайти когось, хто буде краще робити ту роботу, яку я зараз роблю. Бо людей багато, а українці – взагалі талановита нація.
Чи вам відомо вже, хто може замінити Ткаченка? Називають прізвища директорки «Мистецького арсенала» Олесі Островської-Лютої, нинішнього першого заступника Ткаченка Ростислава Карандеєєва, який буде керувати міністерством у статусі «в.о.»…
Ще чув декілька прізвищ, але не буду їх називати, бо це все поки гадання на картах.
Коли це питання може дійти до сесійної зали?
Хто вам сказав, що це вимагає швидкого рішення? Може бути міністр в статусі «в.о.», не затверджений Верховною Радою. Це може чекати довго.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0