Україна воює, Європа – дещо непокоїться. Репортаж The Washington Post
Постамент на площі Республіки в Парижі покритий українським прапором
Більшість європейців живе звичним життям і намагається «забути» про небезпеку війни
Курортне італійське місто Ф’юмічіно. Хвилі омивають берег, і здається, що Європі до війни так далеко. Будівельники ремонтують халупу на пляжі, щось наспівують. У двері прибережних ресторанах одна за одною заходять пари, щоб пообідати рибою та білим вином. Вздовж набережної прогулюються люди, серед них — 80-річна Марія Оліві, яка прямує до продуктової крамнички. Йде і плаче, пише The Washington Post.
«Я також плакала минулої ночі», – каже вона, згадуючи кадри, що бачила по телевізору, жахи війни — наприклад, смерть вагітної жінки в українському Маріуполі – про які вона не може перестати думати. Вона відчуває, що історія повторюється. Її власні спогади – про те, як переховувалася від бомб під час Другої світової війни.
«Ця війна надто жорстока», – каже Оліві.
Російське вторгнення за три тижні спустошило Україну і відбилося на сусідніх країнах, які нині мають справу з хвилею біженців. А далі – від Рима до Парижа до Лондона – повсякденне життя не змінилося.
На континенті, який переконав себе, що такі війни залишилися в минулому, конфлікт поставив навіть безпечніші частини Європи на хиткий емоційний ґрунт. Ознаки нормальності все ще є, включаючи ті елементи життя, які зникли під час розпалу пандемії: поїздки на роботу у забитому транспорті, аперитив з друзями… Але до цього додалося відчуття тривоги. Дехто каже, що відчуває провину за безтурботні моменти. Багато хто переживає, що конфлікт ще може поширитися.
Відчуття вразливості з’явилося саме тоді, коли європейські країни припинили поводитися обережно після численних хвиль коронавірусу. Цього разу емоції інші: вони пов'язані не лише з наукою та особистою безпекою, а й з питаннями суверенітету та агресії. Але в порівнянні з вірусом ризики видаються далекими.
В Італії інфлюенсери Instagram публікують дивну суміш дописів зі страв з макаронів, мальовничих пейзажів та посилань на пожертвування для України. Автобуси українських біженців прибувають поруч із автобусами, забитими туристами. На минулих вихідних приблизно 20 тис. людей зібралися на площі Флоренції на мітинг за мир в Україні. Проте в Римі найбільшим зібранням стала хода шотландських шанувальників регбі в кілтах, які приїхали на турнір.
Минув ще день – і Рим має майже такий самий вигляд, як завжди. Мешканці міста за столами на відкритому повітрі п’ють каву об 11 ранку. Поруч 37-річна Любомира Полянська, співробітниця магазину Furla, намагається розібратися у своїх двох світах: вдень вона обслуговує туристів, які шукають дизайнерські сумочки, вночі всі її думки – про війну, вона тривожиться за своїх батьків у Львові, читає новини з телефона.
Полянська каже, що за останні тижні їй довелося обслуговувати кількох покупців-росіян, з якими вона розмовляла лише англійською – не готова до розмов про війну. Деякі покупці, дізнавшись, що вона українка, хотіли її обійняти. А деякі – просто хочуть подивитися на сумочки.
«Кожну секунду я думаю про війну. Але робота дуже допомагає», – каже вона.
Більшості мешканців Риму легше просто не думати про небезпеку.
На Ейфелевій вежі в Парижі, яку була освітлена синьо-жовтими кольорами в перші дні вторгнення, туристи та місцеві жителі роблять селфі та жують свої круасани, як і завжди. Та деякі туристи просто на французьких вулицях відчувають війну в Україні. Феліпе Теран, 27-річний студент з Берліна, який відвідав Париж 17 березня, ділиться із паризькими знайомими враженнями від прибуття десятків тисяч українських біженців до німецької столиці: «Це дуже дивно, що в одній країні Європи лунають вибухи, а в інших відбувається нормальне життя. Проте якщо ми перестанемо жити своїм буденним життям – ходити на роботу, на навчання – ситуація стане ще більш депресивною для всіх».
У Британії санкції, накладені на власника футбольного клубу «Челсі» Романа Абрамовича, не завадили вболівальникам насолоджуватися футболом Прем’єр-ліги в пабах – нарешті, без масок.
У вікнах квартир з’явилися синьо-жовті українські прапори, – як і раніше з’являлися знаки підтримки лікарів і медсестер Національної служби здоров’я два роки тому. Тим, хто замовляє каву в Лондоні, бариста пропонує пожертвувати 50 пенсів українським біженцям, багато хто жертвує.
Британія відносно пізно приєдналася до гуманітарної підтримки, але понад 130 тис. людей висловили бажання прийняти українських біженців за програмою «Дім для України». Програма запрацює з наступного тижня.
Кілька ночей тому антивоєнні активісти увірвалися у маєток родини російського олігарха Олега Дерипаски в лондонському районі Белгравія. Вони розгорнули банер із написом «Це майно конфісковано». Активістів заарештували та майже одразу відпустили. Захоплення протестувальниками лондонської вілли, пов’язаної з російським олігархом, стало можливим, оскільки Великобританія розглядає можливість використання майна оліграхів з РФ для допомоги біженцям.
На жвавій торговій вулиці в Північному Лондоні Олівія Еймс робить перерву на каву, не відводячи очі від свого смартфона. «Я постійно переглядаю новини з України. Це жахливо, це не може лишати байдужими», – каже продавчиня.
На запитання, що можуть зробити британці, Еймс відповідає: «Насправді нічого».
Хоча заголовки газет в Європі пишуть про «війну Росії в Україні», опитування італійської групи SWG показує, що більшість європейців розглядають конфлікт як протистояння Росії Заходу або всьому світу. І близько 57% респондентів-європейців відчувають, що їхнім країнам загрожує війна.
Як один із безпосередніх наслідків конфлікту, ціни на бензин зросли по всьому континенті. Набагато більший ризик – це ширша війна із залученням НАТО – і потенційна загроза ядерного конфлікту.
Європа сповнена нагадувань про те, який вигляд може мати світова війна, і тепер ці сакральні місця набувають нових сенсів. За годину їзди автівкою на північ від Рима, впритул до міста Сант-Орест, на вершині пагорба на сторожі перед входом у гірський тунель стоїть колекція танків часів Другої світової війни. Тунель був побудований в 1937 році за наказом Беніто Муссоліні – як фортеця для збереження скарбів , а також лідера держави на випадок війни. У 1943 році бункер став нацистською базою. До часів холодної війни його внутрішнє ядро було перероблено як атомне укриття за чотиритонними дверима. І донедавна це була лише частина історії. Екскурсоводи розповідали групам, що це місце, де можна побачити помилки минулого, щоб вони не повторювалися.
Керівник громадської організації, яка опікується бункером, Ріккардо Чеккіні каже, що тепер деякі туристи запитують, чи можна приїхати сюди у разі катастрофи? За його оцінками, така можливість все ще малоймовірна, проте значно ближча, ніж здавалося ще місяць тому.
Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»