З Росією має статися те, що сталося із нацистською Німеччиною
Четвертий тиждень Росія веде проти України відкриту кровопролитну війну, яку вона називає «спецоперацією». Одним із приводів для початку цієї війни Кремль називав необхідність провести «денацифікацію» України. Проте, дивлячись на те, у що сьогодні перетворилася російська держава, як вона ставиться до своїх громадян і як вона ставиться до України, стає очевидним, що денацифікація потрібна саме їй.
Для того, щоб розібратися, наскільки обґрунтованими є твердження російської влади, що в Україні панує нацистський режим, а також чи не намагаються путінці цим прикрити власні «гріхи», необхідно пригадати, що ж являє собою нацизм.
Нацизм (від німецького Nazi, скорочено від National Sozialist) – політичний тоталітарний рух, що оформився в Німеччині та Австрії після Першої світової війни і ґрунтується на ідеях німецького експансіонізму і реваншизму, вождизму, екстремістського націоналізму, ксенофобії, антисемітизму і переваги «арійської раси». Практика націонал-соціалізму була спрямована на встановлення тотального партійного контролю за всіма сферами суспільного життя та здійснення планомірного терору проти інакодумців. Були заборонені опозиційна преса, публічні виступи, відбувалися масові арешти. Невід'ємною складовою нацизму були репресії проти євреїв. Зовнішня політика нацистів мала на меті руйнування Версальської системи міжнародних відносин і перехід до збройної експансії. Під час Другої світової війни нацизм відзначався недотриманням норм міжнародного права, статусу військовополонених, актами геноциду євреїв, циган, знищенням мирного населення окупованих країн.
Говорячи про те, наскільки в сучасній Україні можливий «нацистський режим», для початку необхідно відмітити, що ідеологія нацизму в ній прямо заборонена законом. Починаючи з 2015 року в Україні діє Закон про засудження націонал-соціалістичного (нацистського) режиму та заборону пропаганди його символіки.
По-друге, ті праві і крайні праві партії, які російська пропаганда часто називає фашистськими або нацистськими, не мають бодай якоїсь значної популярності. На президентських виборах 2019 року єдиний кандидат від українських націоналістичних партій та радикальних організацій набрав лише 1,6% голосів. А Володимир Зеленський, який переміг на виборах з 74% голосів, має єврейське коріння. Його попередник – Петро Порошенко – також. Під час президентства останнього, посаду прем'єр-міністра протягом трьох років обіймав Володимир Гройсман, який теж з єврейської родини. Також, на останніх парламентських виборах в Україні у 2019 році коаліція націоналістичних та правих партій змогла набрати лише 2,15% голосів та не пройшла до Верховної Ради.
По-третє, серед героїв Небесної Сотні, які загинули під час Революції гідності у 2014 році, було й кілька представників єврейської громади. Тоді ж бійці сформованої Єврейської сотні у складі Збройних сил та добровольчих батальйонів вирушили захищати Україну від російського вторгнення на сході країни. Чимало представників єврейської громади влилися до лав сил оборони України для протистояння російської армії й цього року. Навряд чи євреї захищали б зі зброєю в руках країну, в якій править нацистський режим і панує нацистська ідеологія. Тому всі спроби російської пропаганди зобразити українську владу як режим нацистів – не більше, ніж вигадка, покликана лише для виправдання військової агресії Росії проти сусідньої держави.
У той же час, якщо подивитися на процеси, що відбуваються сьогодні в Росії, і на поведінку путінської Росії по відношенню до України, можна побачити, що вони дуже схожі з описаними вище визначенням нацизму і характеристиками його практик.
Так, наприклад, у сучасній Росії повністю нехтують нормами міжнародного права та базовими конституційними нормами. У країні ліквідовано незалежність законодавчої та судової влади. Усе судочинство є вибірковим. Де-факто існує однопартійна система, все політичне життя – лише профанація і імітація. Опозиція або знищена, або емігрувала, а та, що залишилася – є її жалюгідною подобою. Повсякденне життя суспільства просякнуте мілітаризмом, а його поведінка і покірність режиму безперервно контролюється потужною карально-репресивною машиною. Сама влада не гребує використанням методів НКВС-КДБ — провокацій, терору, зокрема, вбивств своїх ворогів як у самій Росії, так і за кордоном.
Інакодумство і свобода слова знищується в зародку. ЗМІ повністю замінені державною пропагандою, в якій починаючи з 2014 року ключове місце займає тема України. Усі російські державні телеканали послідовно і протягом тривалого часу створюють з України образ ворога, дегуманізують українців в очах російського населення, вішають ярлики, пропагують стереотипне сприйняття українського народу і тим самим заохочують та виправдовують військову агресію та злочини проти нього. Наприклад, в ефірі «Вечір із Володимиром Соловйовим» на телеканалі «Росія 24» лідер партії ЛДПР Володимир Жириновський дозволяв собі говорити, що «українці – це «європейське сміття», «європейський гній, який має зникнути». А віце-спікер російської Держдуми Петро Толстой в ефірі тієї ж програми заявив, що частину українців треба перевішати на ліхтарях. Крім того, починаючи з 2008 року, один із засновників Націонал-більшовицької партії та ідеологів «російського світу» Олександр Дугін вимагав від російської влади вторгнення в Україну та інші країни, які раніше входили до складу СРСР.
Такі настрої в російському суспільстві ніяк не могли не вплинути на характер проведення Росією своєї «спецоперації» в Україні, яка насправді є широкомасштабною війною. Її засудила Генеральна асамблея ООН.
Українська територія вже четвертий тиждень безперервно зазнає ракетно-бомбових ударів, зокрема з використанням заборонених Женевською конвенцією запальних авіабомб, термобаричних та касетних боєприпасів. При цьому їхніми цілями часто стають житлові будинки, школи, дитячі садки, лікарні, церкви. 16 березня шокуючий удар отримав Маріупольський драмтеатр, де знайшли прихисток більше тисячі містян. Будівля повністю зруйнована. Кількість жертв страшно уявити…
Вщент зруйнований театр Маріуполя, який в останні тижні був прихистком для тисяч мешканців міста.
Головне правило міжнародного гуманітарного права: військових на війні можна атакувати та вбивати, цивільних – не просто не можна вбивати, але й треба наскільки можливо захищати. Але знищення російськими військовими цивільної інфраструктури, вбивства мирних жителів, розміщення вогневих позицій у житлових забудовах говорять, що норми міжнародного гуманітарного права абсолютно далекі й тим російським військовим, які віддають накази, і тим, хто їх виконує.
Знищуючи українські міста, російські військові при цьому перешкоджають евакуації з них мирного населення і доставці туди гуманітарної допомоги. Навіть коли вдається досягти домовленості про припинення вогню, вони обстрілюють зелені коридори. На тих територіях, що вони тимчасово окупували, російські військові беруть місцеве населення у заручники, викрадають активістів та представників місцевої влади, як це було у випадку з міськими головами Дніпрорудного, Скадовська, Мелітополя, та головою Мелітопольської районної ради.
Захоплення російськими військовими Чорнобильської та Запорізької АЕС взагалі важко пояснити, спираючись на здоровий глузд. Вперше в історії мирної атомної енергетики терористи вторглися на територію атомних електростанцій і використовують їх як військові бази. Не слід говорити про те, до чого може призвести пошкодження уламком боєприпаса або ракети інфраструктури діючої Запорізької АЕС, яка має шість 1000-мегаватних реакторів, та сховище відпрацьованого ядерного палива.
Крім того, Росія здійснила ракетний обстріл київської телевежі, розташованої поблизу Бабиного Яру – меморіалу жертвам Голокосту часів Другої світової війни.
Отже, постає питання: хто ж тоді нацисти?
Попри всі перераховані вище злочини, більшість росіян підтримує дії свого президента і, зокрема, «спецоперацію» в Україні. За результатами опитування фонду «Громадська думка», таких у Росії сьогодні налічується 67%. Підтримка виражається як індивідуально, так і під час колективних звернень або різних флешмобів, головним символом яких є літера «Z». Саме її використовують російські війська для позначення своєї військової техніки в Україні.
Пропаганда продовжує прославляти Путіна, правильність та мудрість його рішення про напад на Україну та погрожує тим, що на Україні Росія не зупиниться. Навіть в опублікованих українськими спецслужбами перехопленнях розмов російських солдат зі своїми матерями та дружинами, російські жінки замість того, щоб засуджувати російську владу за те, що вона послала їх синів та чоловіків помирати на території чужої країни, висловлюють невдоволення тим, що влада не вдається до більш жорстких рішень, спрямованих на якнайшвидше знищення України та її народу. Деякі радять «визволителям» не церемонитись з українцями, грабувати їх…
Тому звільнення від нацизму, насправді, необхідне не Україні, а сусідній державі, яка дуже хвора на нього.
З Росією має статися те, що сталося із нацистською Німеччиною. Російський нацизм-путінізм має бути засуджений як «злочини проти миру та безпеки людства» – так само, як після закінчення Другої світової війни Нюрнберзьким трибуналом був засуджений німецький націонал-соціалізм. А сама Росія має отримати весь тягар відповідальності за те, що вона наробила в Україні, Грузії, Сирії та інших державах.
Іншого способу лікування від цієї страшної хвороби просто немає.
Ігор Федик, для «Главкома»
Коментарі — 0