Україна змінює ДНК російської армії

Журнал Foreign Affairs опублікував статтю Маргарити Конаєвої – заступниці директора з питань аналізу Центру безпеки і нових технологій ім. Ендрю В. Маршаллата, та Оуена Деніелса – наукового працівника Центру безпеки та новітніх технологій.

У матеріалі йдеться про те, що перші шість-дев'ять місяців конфлікту Кремль, здавалося, не вчився на своїх помилках. Але відтоді російські збройні сили повільно, ціною великих людських жертв і ресурсів, вдосконалюють свою тактику ведення бойових дій. Вони навчилися ефективніше вражати українські підрозділи та їхню зброю, а також краще захищати свої системи управління. Як наслідок, Росія змогла краще використати свою чисельну й вогневу перевагу.

Через півтора року щонайменше половина, а можливо, навіть дві третини боєздатних танків, які Росія підготувала для війни, вже знищені. Це змусило Кремль звернутися до резервів радянських часів.

Значна частина іншої російської військової техніки, включаючи бронетехніку, артилерійські системи та системи радіоелектронної боротьби, була захоплена, пошкоджена або знищена. Деякі системи настільки застарілі, що ледве функціонують. Багато з найдорожчих і найсучасніших видів зброї, що залишилися у російському арсеналі, включаючи гіперзвукові і високоточні ракети, використовуються для ураження об'єктів цивільної інфраструктури, виснажуючи дорогоцінні запаси, які буде важко поповнити в умовах санкцій. До всього, російські війська погано навчені, мають низький моральний дух. Деякі із солдатів нещодавно вийшли з в'язниці, вживають наркотики. Багато аналітиків припускають, що після невдалого заколоту «вагнерівців» у липні цього року російські військові зіткнуться з масовим дезертирством. Але попри це, російська армія все ще здатна вчитися й адаптуватися.

Маргарита Конаєва та Оуен Деніелс наводять приклад відновлення Росією своїх можливостей у галузі радіоелектронної боротьби. Ці системи Москва дуже ефективно використовувала у Сирії та під час свого вторгнення на схід України у 2014 році. Однак після розгортання проти наземних систем ППО України у перші два дні вторгнення у лютому 2022 року, російські системи фактично зникли з поля бою.

Коли ж наприкінці весни 2022 року війна перемістилася на Донбас, Росія почала нарощувати використання систем радіоелектронної боротьби. На кожні 12,4 милі лінії фронту вона розгорнула близько десяти комплексів радіоелектронної боротьби – наборів систем, які використовуються для глушіння зв'язку противника, порушення його навігаційних систем і виведення з ладу радарів. З часом це співвідношення зменшилось – зараз приблизно один великий комплекс покриває приблизно кожні шість кілометрів фронту, а додаткові засоби радіоелектронної боротьби розгортаються за потреби, для посилення підрозділів.

Ці системи мають проблеми: відносно обмежене покриття та нездатність уникати впливу однієї на одну. Але загалом вони виявилися надзвичайно цінними, допомагаючи Росії погіршувати українські засоби зв'язку, навігації та збору розвідданих; збивати з курсу українські літаки й безпілотники; змушувати українські високоточні боєприпаси не досягати своїх цілей. Росія також використовує комплекси радіоелектронної боротьби для блокування українських безпілотників, для посилення російських мереж і можливостей протиповітряної оборони, а також для перехоплення і розшифровки українських військових повідомлень. І досі Україна мала обмежений успіх у протидії цим системам.

Автори зазначають, що російські військові, відновивши свої засоби радіоелектронної боротьби, також відновили свою інфраструктуру та процеси управління, які влітку 2022 року були знищені українськими високомобільними артилерійськими системами та високоточними ракетами дальнього радіусу дії, наданими США. Росія зуміла здійснити низку успішних змін: вивела командні штаби за межі досяжності українських ракет класу «земля-повітря», розмістила передові командні пункти глибше під землею, за добре захищеними позиціями, а також забетонувала пункти дислокації.

Росія також знайшла способи зробити зв'язок між командними пунктами та військовими частинами більш ефективним та безпечним, у тому числі шляхом прокладання польових кабелів і використання безпечнішого радіозв'язку. Але зв'язок на рівні батальйону і нижче все ще часто залишається незашифрованим, російські солдати часто передають конфіденційну інформацію незахищеними каналами.

Є багато сфер, у яких російські військові продовжують працювати погано або взагалі не справляються

Дослідники пишуть, що від початку війни і до минулого літа російські військові були організовані у так звані батальйонні тактичні групи – з'єднання артилерії, танків і піхоти. Така структура сил в Україні виявилася катастрофічною. Більшість батальйонних тактичних груп були недоукомплектовані, особливо піхотні підрозділи, які мали вирішальне значення для ведення бойових дій у міських умовах.

Але у другій половині 2022 року, коли почалася війна на виснаження, зростаючі втрати змусили військове керівництво Росії переглянути піхотну тактику і об'єднати артилерію у спеціалізовані бригади, консолідувавши вогневу міць і використовуючи безпілотники для більш ефективної координації та прицільного нанесення артилерійських ударів. Ці зміни дозволили російським військовим використати дві основні переваги над Україною: велику кількість особового складу і артилерійську вогневу міць.

Зміна піхотної тактики частково стала можливою завдяки прибуттю призовників з Росії, з ОРДЛО, а також в'язнів із групи «Вагнера». Ці війська не були добре підготовлені і організовані, їх переважно використовували як гарматне м'ясо у послідовних хвилях штурмів українських позицій. Але яким би жорстоким і цинічним не був цей підхід, він дозволив Росії краще захищати свої укріплені позиції і протистояти українському контрнаступу, навіть попри величезні втрати. Підхід також змусив українські війська, що оборонялися, розкрити свої позиції і виснажити боєприпаси та особовий склад. Це дозволило спеціалізованим російським підрозділам – десантникам і морській піхоті, вести бойові дії з добре захищених позицій з покращеною технікою та озброєнням.

Маргарита Конаєва та Оуен Деніелс акцентують, що поряд з наявністю великої кількості живої сили, однією з найсильніших сторін російського війська традиційно є здатність вражати противника інтенсивним вогнем важкої артилерії. Однак ця перевага у вогневій потужності була значною мірою втрачена на початку війни, коли російські військові були розгорнуті у батальйонні тактичні групи. Коли війна перемістилася на Донбас, статичний характер бойових дій змусив російське військове керівництво об'єднати артилерію у бригади. Цей крок допоміг покращити координацію і сконцентрувати вогневу міць у спосіб, що краще відповідає традиційній російській доктрині.

Однак, як зазначають автори, російська армія витрачала боєприпаси швидше, ніж заводи могли їх виробляти. Дефіцит боєприпасів посилився після успішних українських ударів по російських складах боєприпасів на Донбасі у другій половині 2022 року. Зіткнувшись з браком боєприпасів і все ще оговтуючись від втрати багатьох артилерійських установок і досвідченої обслуги, росіяни були змушені ефективніше використовувати боєприпаси, підвищити мобільність зброї, щоби уникнути її знищення.

Одним із нововведень стало посилення зв'язку між розвідувальними системами та солдатами, які атакують, що дозволило швидше і точніше вражати українські війська, командні центри, склади техніки та боєприпасів. Росія також дедалі частіше використовує відносно дешеві безпілотники «Ланцет», щоби перешкоджати просуванню ЗСУ. Ці удари іноді мають пропагандистську цінність для Росії, оскільки дають відеоматеріали, які по телебаченню або у соціальних мережах демонструють знищення цінних українських об'єктів.

Російські підрозділи, дислоковані поблизу, не можуть взаємодіяти один з одним, якщо належать до різних з'єднань

Дослідники звертають увагу на те, що попри помітні зміни і поліпшення за останній рік, все ще залишається багато сфер, у яких російські військові продовжують працювати погано або взагалі не справляються. Вони не можуть інтегрувати своє командування і управління по горизонталі, а також не можуть передавати рішення командирів та обмінюватися інформацією між різними підрозділами у режимі реального часу. Як наслідок, російські підрозділи, дислоковані поблизу, не можуть ефективно взаємодіяти один з одним, якщо належать до різних з'єднань

Це не технічний збій чи бюрократичний бар'єр. Це радше глибока структурна проблема, яку навряд чи можна вирішити без системної перебудови російської військової і, можливо, навіть політичної системи. Культура військового командування та управління зводиться до довіри, а збройним силам авторитарних режимів, таким як російський, притаманні жорсткі й фрагментовані структури командування та управління, оскільки політичне керівництво не довіряє військовому керівництву, а військове керівництво не довіряє рядовому складу. Такі системи не здатні успішно обмінюватися інформацією, стримують ініціативу і перешкоджають використанню уроків бойових дій для формування стратегії або включення їх у майбутню військову доктрину.

На думку дослідників, ці структурні недоліки є частиною ДНК російської армії. Вони допомагають пояснити, чому деякі з найважчих уроків, які Росія засвоїла в інших конфліктах, наприклад, у Чечні (складнощі ведення бойових дій у міських умовах), і у Сирії (переваги гнучкого і оперативного командування і управління) в Україні, після приголомшливих втрат особового складу і техніки, доводиться засвоювати заново. Російські військові навчаються і адаптуються, але поки невідомо, чи здатні вони на справжні трансформаційні зміни.

Маргарита Конаєва та Оуен Деніелс приходять до висновків, що корективи, які внесли російські військові, шкодять прогресу ЗСУ. Ці виклики і корективи не означають, що український контрнаступ зазнає невдачі. І вони точно не означають, що Росія готова до перемоги. Натомість вони означають, що Україна потребуватиме терпіння від своїх партнерів, оскільки прагне виснажити свого ворога. Заходу треба буде переглянути свої очікування відповідно до реальності, яка полягає у тому, що точиться війна на виснаження.

У найближчій перспективі країни НАТО мають продовжувати надавати Україні зброю та інші засоби. А ще вони у довгостроковій перспективі мають надавати Києву політичну та військову підтримку.

Джерело: Foreign Affairs

Підготувала: Вікторія О. Романчук, для «Главкома»