Великий конфуз «маленького картографа» Путіна

Учора російський президент видав черговий псевдоісторичний екскурс, повернувшись до тези про «вигадану більшовиками» Україну. На цей раз йому асистував голова конституційного суду Росії Валерій Зорькін, який з’явився в кабінеті у керівника держави з копією карти «середини XVII сторіччя, часів Людовика XIV», яка за його словами «знайшлася в Конституційному суді».

Ідея фікс російського диктатора

«Чому я привіз її? Володимире Володимировичу, на цій карті нема України. Єсть тільки в двох місцях край – край Речі Посполитої і край Козакії», – сказав головний конституційний суддя Російської Федерації, який до речі отримав перед цим з рук Путіна вищий державний орден Андрія Первозванного. Очевидно, за 20 останніх років керування Конституційним судом сам Зорькін професійно навчився лестити керівнику країни. А Володимир Путін одразу ж заговорив на свою улюблену тему.

«Ми знаємо, що ці землі просто входили до складу Речі Посполитої, а потім попросилися до складу Московського царства, от і все. І опинилися в складі Московського царства. А вже потім, після Жовтневої революції, почали утворюватись усілякі квазідержавні утворення, а радянська влада створила Радянську Україну. Це добре відомо всім. До цього жодної України не було в історії людства» – цитує Путіна пресслужба Кремля.

Багато хто звернув увагу, що Путін почав підкреслено часто згадувати про «квазідержавні утворення» саме після того, як його публічно принизив Токаєв, назвавши в присутності російського диктатора «квазідержавами» російські окупаційні адміністрації Донецької та Луганської областей. Однак справжньою сенсацією стала показана конституційним суддею карта. Не буде перебільшенням сказати, що учора чимало журналістів у двох країнах кинулося досліджувати картографічні документи XVII сторіч – і знайшли в них багато цікавого.

На карті Гійома Сансона нема місця для… Росії

Російське видання «Верстка» схиляється до думки, що Зорькін показував Путіну копію мапи Гійома Сансона (1633-1703), з якою детально можна ознайомитись на відповідних французьких ресурсах. І, чесно кажучи, краще б було голові російського конституційного суду взагалі утриматись від демонстрації цього документа – наскільки неоднозначними випливають із нього російські претензії на нинішні свої кордони.

Видання, по-перше, відзначає, що на мапі Україна таки є. Вона називається Ukraine pays des cosaques або «Україна, земля козаків у перекладі з французької» на позначення Центральної України – як Правобережної так і Лівобережної, Південна Україна позначена, як Мала Тартарія.

Але, що саме анекдотичне: на карті нема самої Росії! Москва є лише центром Московського князівства, яке хоч уже і має імперські амбіції (наприклад, її князь вже добавляє до свого титулу «і всієї Русі»), але ще не має достатньої потуги для їх реалізації. Сама назва «Росія» на позначення Московського князівства з’явиться дещо пізніше.

Натомість, на карті видно статус деяких інших територій, на які сьогодні претендує Кремль. У першу чергу, це стосується Криму, який не входить до складу Росії і позначений як «держава кримських татар». Автори російської публікації нагадують, що татарський Крим станом на XVII століття не лише був незалежною державою, але і вів безперервні війни з Москвою. Окрім того, територія, де згодом з’явиться рідний путінський Санкт-Петербург показана, як територія Швеції під назвою Інгрія (про борців за відродження незалежності якої можна більш детально прочитати тут). Ну й як остання крапля: сама карта має назву La Russie blanche ou Moscovie divisée suivant l'estendüe des royaumes, duchés, principautés, provinces et peuples, тобто «Біла Русь або Московія поділена відповідно до розмірів царств, князівств, князівств, провінцій і народів», без будь-якої згадки про існування держави «Росія»

Чий Білгород?

У контексті останніх подій, що відбуваються у Білгородській області, цікаво також звернуть увагу, як позначалася ця місцевість майже чотири століття тому. Білгород, дійсно, розміщений на карті дуже просто – територія навколо нього південніше Рязанського князівства позначена як Okraina. Очевидно, це і є одна із тих «окраїн», про які говорив Зорькін.

Okraina в даному разі – не зовсім «Україна», як вже встигли повідомити деякі дослідники карти, але й не Росія. Це така собі територія з невизначеним статусом, яку історик Євген Луняк у книзі «Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників» описує так:

«Треба розуміти відмінність між Україною (l’Ukraine), яку географи також називають «країною козаків», та Україною чи Окраїною (l’Okraina), про яку йде мова тут. Перша, розташована між Росією та Польщею, є країною дуже родючою, яку перетинає багато річок. Окраїна, навпаки – це країна, що вся вкрита лісами, майже необроблена й заселена татарами, котрі сплачують данину, не мають ні міст, ні містечок, ні сіл. Вона розташована між південною Московією та Малою Татарією».

Теза про «Україну, яку вигадав Ленін» є нав’язливою, параноїдальною ідеєю російського диктатора. Її він висловлював ще президенту Джорджу Бушу-молодшому в 2008 році, зараз вона заволоділа ним повністю. Про начебто причетність вождя більшовиків до української державності Путін говорив під час підсумкової прес-конференції, 2021 року: «Хто її [Україну] створив? Ленін. Володимир Ілліч. Коли творив Радянський Союз. Договір 1922 – союзний і 1924 – рік Конституції, щоправда, після його смерті, але за його принципами створено». Те саме він повторив під час телезвернення перед визнанням «незалежності» окупованих областей Донбасу.

Може тепер у Росії з’явиться новий міф, про «короля-сонця» Людовика XIV, як «творця України»? Врешті решт, путінське марення щодо Леніна теж випадає з російської офіціозної історіографії. «Якщо Україну придумав Ленін, то 300-річчя возз’єднання з ким святкувалось у 1954 році?», – цікавиться з цього приводу російський блогер Анатолій Несміян. Однак, здається, когнітивний рівень керівників Росії не здатен навіть сформулювати таке питання, а тим більше відповісти на нього.

Нагадаємо, що політик комуністичних переконань Валерій Зорькін у першу свою каденцію на посаді голови російського конституційного суду мав необачність у жовтні 1993 року визнати заколотника Олександра Руцького законним президентом Росії. Після того, як Єльцин подавив «червоно-коричневих» змовників, розстрілявши російський парламент із танків, повноваження Зорькіна були припинені «через політичну діяльність», на кілька років він був усунутий від будь-якої публічної політики. Однак вже у перший термін Путіна в 2003 році він повернувся на посаду, де й підтримує усі рішення влади включно з анексією Криму та Донбасу. Такі політичні блазні, Валерій Зорькін на чолі Конституційного суду, як і Елла Памфілова на чолі російського ЦВК мають демонструвати «плюралізм» політичної системи, не маючи на неї ніякого впливу. 

Наразі Володимиру Путіну 71 рік, Валерію Зорькіну – 81. Голова російського конституційного суду практично є ровесником того самого Джо Байдена, над віком, здоров’ям та розумовими здібностями якого любить глузувати російська пропаганда. При цьому сам Зорькін відомий власними трактуваннями «Велесової книги», вважає права людини «загрозою державі» а також є прихильником відновлення в Росії кріпаччини. В своїй програмній публікації 2014 року він назвав кріпацтво «духовною скріпою, що утримує єдність нації». Окрім того, він прямо порівнює реформи імператора Олександра ІІ з перебудовою Михайла Горбачова, стверджуючи, що їх наслідком став «хаос».

Микола Поліщук, для «Главкома»