Зелена енергетика. Чому Україна так повільно рухається до енергонезалежності

Енергетична безпека України, зокрема здатність безперебійно забезпечувати потреби українських споживачів, є надважливим напрямком зусиль держави вже протягом багатьох років. Особливо це питання актуалізувалось у контексті набуття Україною членства в Енергетичному Співтоваристві і підписання Угоди про асоціацію з ЄС та загострилось через війну з Росією, яка використовує енергоресурси як знаряддя реалізації власних агресивних планів. Тому в Україні першочергова увага приділяється можливостям використовувати внутрішні енергетичні ресурси та розвивати нові технології, які дозволяють збільшити частку відновлювальних джерел енергії.  

Відновлювальна енергетика наразі є загальноєвропейським, і навіть загальносвітовим трендом, активно він розвивається й в Україні. Сонячні панелі, вітрогенератори, теплові насоси, біомаса – це не тільки модні слова, але й можливості для підвищення енергонезалежності як окремої родини, так і держави в цілому. Цю тенденцію вже давно усвідомили в країнах Європейського Союзу та пропагують зараз в Україні.

Ще у 2007 році лідери Європейського Союзу ініціювали так званий пакет «20-20-20», який був документально схвалений у 2009 році та передбачив, що країни ЄС до 2020 року повинні на 20% скоротити викиди відпрацьованих газів (у порівнянні з рівнем 1990 року), на 20% покращити власну енергоефективність та на 20% задовольняти свої енергетичні потреби за рахунок відновлювальних джерел енергії.  

Україна, як зазначено в звіті проекту «Моніторинг та сприяння впровадженню політики енергоефективності та енергозбереження в Івано-Франківській області» (реалізує Бюро розвитку, інновацій та технологій, Івано-Франківськ) в рамках проекту «Просування реформ в регіони» програми ЄС «Підтримка громадянського суспільства в Україні») має великий потенціал відновлюваних джерел енергії, займаючи 33-те місце серед 40 кращих світових ринків, випереджаючи всі інші країни СНД. Загальний річний технічно досяжний енергетичний потенціал основних поновлюваних джерел енергії в Україні становить близько 81 млн т.н.е., або 70 мільярдів кубічних метрів природного газу, що дорівнює 40% річної потреби України в електроенергії.

Однак, українська відновлювальна енергетика розвивалась не такими швидкими темпами, як в інших країнах Європи. Наприклад, у сусідній Польщі потреби в електроенергії на 13,5% забезпечуються з відновлювальних джерел (за даними Євростату за 2016 рік), у Німеччині – на 32%, Словаччині – на 22,5%. Європейським рекордсменом є Норвегія, яка на всі 100% забезпечує власні потреби в електроенергії із відновлювальних джерел, і навіть має її перевиробництво на 4%. Показники України менш втішні – лише 4% електроенергії виробляється з відновлювальних джерел.

Між тим, членство в Енергетичному співтоваристві та Угода про асоціацію з ЄС зобов’язують Україну привести власний енергетичний сектор у відповідність до вимог нормативно-правової бази Євросоюзу. Відповідно, в Енергетичній стратегії до 2035 року наша держава зафіксувала мету до 2020 року збільшити виробництво електроенергії з відновлювальних джерел, але лише до 11%. Втім, простого визначення мети мало, потрібно запустити механізм, який буде стимулювати досягнення цієї мети.

В Україні почали вводитись програми, які б зацікавили бізнес і населення інвестувати свої кошти у розвиток відновлювальної енергетики. Ключовими стимулюючими факторами цих програм для населення і потенційних інвесторів можна назвати «зелені тарифи», зниження вартості обладнання, спрощення процедур підключення та експлуатації. На жаль, як показали дослідження, проведені експертами Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» в рамках проекту «Розбудова інструментарію Енергетичного союзу через усвідомлення рушійних сил, що впливають на вибір енергоносіїв окремими особами та спільнотами» (проект enable.eu в межах програми ЄС «Горизонт 2020»), екологічний стимул, тобто збільшення використання чистої енергії задля збереження довкілля, не є вирішальним для українців.

У відновлювальній енергетиці українців більше цікавить можливість зекономити або заробити. В окремих випадках стимулюючим фактором є досягнення енергетичної автономності для власної оселі, будівлі або підприємства, що, знову ж таки, супроводжується бажанням зекономити на витратах на електроенергію. Тому й стимулюючими факторами є ті, які дозволяють отримати прибуток або ж зменшити витрати на обладнання. На сьогодні в Україні діє «зелений тариф» - 0,18 євро за 1 кВт виробленої з відновлювальних джерел електроенергії. Однак, цей тариф діє лише до 2030 року, і він поступово зменшується. Так, згідно з українським законодавством, у 2020 році передбачається зниження тарифу на 10%, а в 2025 році – ще на 10%. Обговорюється і новий механізм надання «зеленого тарифу» на основі проведення аукціонів.

Введення «зеленого тарифу» стало рушійною силою для України. Якщо на початку 2015 року в Україні функціонувало лише 40 приватних сонячних електростанцій (СЕС) у домогосподарствах, то станом на кінець І кварталу 2018 року в Україні уже нараховувалось 3 553 таких станцій, які забезпечили загальну потужність виробництва електроенергії в 60 МВт. Це відносно невелика частина загальної електрогенерації з відновлювальних джерел в Україні, яка становить 1534 МВт, половина з яких – 841 МВт, припадає на сонячну енергетику.

Зниження вартості обладнання розглядається за двома напрямками – поступове зниження цін на сонячні панелі, інвертори та програмне забезпечення, а також відшкодування частини обладнання державними або місцевими органами влади. Однак, програми відшкодування частини обладнання не набули широкого поширення в Україні. Як повідомив директор Департаменту відновлювальних джерел енергії Держенергоефективності Юрій Шафаренко в інтерв’ю  Громадському радіо, програми з компенсації встановленого обладнання для використання відновлювальних джерел енергії діють лише в окремих регіонах: Житомирській (20% відшкодування), Тернопільській (20%), Вінницькій (15%) і Львівській (10%) областях, а також двох містах - Хмельницькому і Бродах Львівської області. Проведені експертами Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» інтерв’ю з власниками сонячних електростанцій в рамках проекту enable.eu показали, що такі регіональні програми підтримки стали одним із ключових стимулюючих факторів, особливо у Житомирській області. Тож цей досвід було б варто застосувати в усіх областях України.  

Спрощення процедур підключення та експлуатації передбачає відсутність бюрократичних бар’єрів у документальному оформленні підключення нових джерел електроенергії, а також здатність енергокомпаній забезпечити можливості місцевих електромереж для таких підключень. При цьому, власники приватних електростанцій відзначають зношеність електромережевого та трансформаторного обладнання в Україні, відповідно, його низьку потужність та нездатність транспортувати в мережу вироблену електроенергію, якщо власник приватного будинку вирішив, наприклад, встановити станцію на 20 чи 30 кВт, а наявна мережа ледь справляється з 10 кВт. Тому й розвиток відновлювальної енергетики неможливий без модернізації українських місцевих електромереж, що потребує від їх операторів, які в основній масі є приватними компаніями (обленерго), додаткових фінансових вкладень.

Підключення приватних електростанцій до районних електромереж та їх подальша експлуатація, яка передбачає зняття показників обсягів виробленої електроенергії, документальне оформлення і виплату власникам станцій коштів за неї, потребує наявності в електроенергетичних компаніях (обленерго і районних електромережах) підготовлених фахівців. Часто власники приватних електростанцій змушені були самостійно «навчати» співробітників електроенергетичних компаній в малих містах та райцентрах стосовно того, що вони повинні робити у відповідності до української нормативно-правової бази, щоб підключити приватну електростанцію за «зеленим тарифом». В обласних центрах ситуація краща. Усі проблеми вирішуються через обленерго, що створює певні незручності для власників сонячних електростанцій, особливо які мешкають далеко від обласного центру і змушені долати великі відстані для вирішення окремих питань. Існує також незручність із зняттям показників виробленої електроенергії та їх документальним оформленням – підписанням актів. У багатьох областях власники СЕС у домогосподарствах змушені щомісяця їхати до обласного центру, інколи долаючи сотню кілометрів, для щомісячного фізичного підписання актів виробленої електроенергії для перерахування зароблених грошей. Але ж із зростанням кількості приватних електростанцій обленерго важко буде вирішувати усі проблеми з обласного центру, а щомісячна поїздка туди для підписання актів може стати стримуючим фактором для потенційних власників СЕС у домогосподарствах. Тому необхідно готувати кваліфікованих спеціалістів у районних електромережах та переходити на електронний документообіг з використанням електронних підписів, як це вже робиться в Івано-Франківській області.

Одним із стримуючих факторів більш активного розвитку відновлювальної енергетики в Україні є також недостатня поінформованість потенційних інвесторів. Наприклад, на сайті «Прикарпаттяобленерго» неможливо найти інформацію про умови підключення приватних електростанцій на відновлювальних джерелах енергії та дію «зеленого тарифу». Така ж ситуація і в багатьох інших областях. Як запропонували експерти Бюро розвитку, інновацій та технологій (Івано-Франківськ) в рамках проекту «Моніторинг та сприяння впровадженню політики енергоефективності та енергозбереження в Івано-Франківській області», ситуацію можна покращити через просвітницьку роботу з використанням місцевих інформаційних центрів. Наприклад, в Івано-Франківську таким центром стало наукове містечко «Нова енергія» Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, у Львові – Центр розвитку місцевого самоврядування. Але таких центрів має бути багато не тільки у великих містах, але й районних центрах України.

Для більш повного використання українського потенціалу відновлювальної енергетики, мають бути не просто схвалені національні та обласні програми сталого енергетичного розвитку чи розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії. Слід визначати цілі для областей з виробництва електроенергії з відновлюваних джерел, що б дозволило Україні вийти на запланований рівень в 11%, та проводити активну стимулюючу роботу на місцях. Важливо проводити заходи з інформування населення про «зелені» тарифи, технології, умови їх використання, програми підтримки тощо. Місцеві органи самоврядування та територіальні громади мають розробляти і реалізовувати програми підтримки приватних електростанцій з використання енергії сонця, вітру чи біомаси шляхом надання їх власникам компенсацій та залучення допомоги європейських фінансових інституцій, наприклад, Європейського Інвестиційного Банку або Європейського Банку Реконструкції та Розвитку. Адже саме в таких практичних діях і заключається європейська інтеграція – у покращенні життя людей в енергетично незалежній державі.