Співак SadSvit: Я дізнався, що моя пісня лунає на «Азовсталі» і офігів

Молодий співак Богдан Розвадовський (SadSvit) дивується своїй популярності
Фото надане Богданом Розвадовським

«У дитинстві я дуже цікавився темою виживання у постапокаліпсисі»

Пісня «Касета» з однойменного альбому івано-франківського молодого виконавця Богдана Розвадовського (SadSvit) стала хітом під час повномасштабної війни. Цей твір приніс нечувану досі популярність своєму авторові, потрапивши у тренди армійського сегменту українського Тік-Току. Звідти пісня стрімко попрямувала вгору сходинкам музичних чартів. У перші місяці повномасштабної війни молодий музикант був серед лідерів українських топів у Apple Music, Spotify та Shazam.

Зараз 18-річний співак живе у Відні, куди виїхав за кілька тижнів після початку війни (ще 17-річним), пише музику і зібрав свій гурт. Дав кілька концертів і записав міні-альбом «Неонова мрія».

Обкладинка альбому «Касета»
Зображення: Genius.com

В інтерв’ю «Главкому» Розвадовський розповів, чому вирішив записати кавер на пісню Скрябіна «Годинник» за лічені години до повномасштабного вторгнення і як дізнався, що оборонці Маріуполя надихаються його творчістю.

 «У дитинстві мене цікавив постапокаліпсис, тож я знав, що робити 24 лютого»

У ніч на 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, ви вирішили записати кавер на пісню Кузьми Скрябіна «Годинник» (пісня з альбому «Казки» 1997 року, у приспіві є слова «…втікай, брате, завтра буде війна», – «Главком»). Тобто у вас було передчуття війни?

Останні кілька років я з великим інтересом слідкував за новинами,  політичним життям країни. Цей інтерес у мене виник ще у школі, завдяки урокам історії, цікавість до якої мені прищепила вчителька.

Коли москалі почали підтягувати до наших кордонів свої війська і активізували обстріли на Донбасі, я сказав друзям, що 100% буде п…ць. Ніхто з них мені не повірив, але все одно всі ходили із передчуттям чогось жахливого.

Я ж у той момент планував випустити ліричний реп, чисто по приколу (SadSvit працює у жанрі постпанк та інді-поп – «Главком»).

Реп?

Так, мені чомусь захотілося. Вночі 24 лютого мені у рекомендаціях YouTube трапилася пісня «Годинник» Кузьми Скрябіна. Цю пісню я вже чув раніше і знаю її. І я подумав: «Ну все, напевно, час прийшов». І я о першій ночі записав цей кавер із розумінням того, що війна буде, і це треба усвідомити і прийняти як факт.

Десь о третій ночі я зберіг сиру демку. Був трохи втомлений, ліг і до четвертої ранку читав новини, аж поки не заснув.

11 березня рашисти вгатили по Івано-Франківську. За кілька днів після цього Богдан Розвадовський виїхав у Відень
Фото: 24 канал

Вранці 24 лютого вам подзвонила мама (співак жив тоді із бабусею) і сказала, що Івано-Франківськ бомблять. Розкажіть, як для вас пройшов той день і як ви потім виїжджали у Відень.

У дитинстві я дуже цікавився темою виживання у постапокаліпсисі. Грав у Metro, Stalker (комп’ютерні ігри з постапокаліптичним сюжетом – «Главком»), навіть складав собі валізу виживальника.

Той дитячий досвід знадобився мені у перший день війни, я знав, що треба купити, одразу пішов до продуктового магазину. Потім моніторив новини, комунікував з близькими, щоби заспокоїтися.

Моя колишня класна керівниця написала, що у школі обладнали пункт волонтерської допомоги. Тож я взяв у бабусі старі простирадла і ми з друзями пішли туди, плести маскувальні сітки. Кілька днів поспіль ми годинами цим займалися.

Потім я зробив невеличкий збір у себе в Telegram, на ліки і продукти для біженців. Так тривало до 19 березня.

Потім мама сказала, що є можливість вихати в Австрію – там у мене багато колишніх однокласників. Через день роздумів я ухвалив рішення їхати і досі не шкодую про це.

Відня дістався машиною. Мама довезла мене до кордону, а там зустріли її друзі і відвезли, куди треба.

Віденське метро вразило Розвадовського своїми розмірами. До цього 18-річний співак ніколи не їздив підземкою
Фото: Олега Нестеренка

Як вас зустріла австрійська столиця? І чим ви там зараз займаєтеся?

За 17 років я з Івано-Франківська виїжджав тільки у Львів. Вперше потрапивши за кордон я відчував, ніби приїхав у подорож на канікули і от-от маю повернутися додому.

Щоби збадьоритися, наступного дня після приїзду пішов на великий український мітинг. Було дуже багато народу, увесь центр Відня перекрили для проведення української демонстрації. Наші люди ходили з прапорами, співали українських пісень. Я відчув, що навіть тут є українське суспільство, тепло і єдність. Це мені дуже допомогло адаптуватися.

У Відні я вперше у житті покатався на метро. Я там мало не заблукав, стільки «гілок» у різні боки, очі розбігаються! Добре, що мамина знайома дала мені карту і пояснила, як орієнтуватися.

Проживши рік у Відні, зараз я збираюся переїхати у Варшаву. Ми з гуртом плануємо великий тур Європою. І у Варшаві легше буде працювати з музикою, до того ж там велика українська спільнота, багато творчих людей, готових до співпраці.

А як ваші родичі і друзі, які залишилися в Івано-Франківську?

Всі мої близькі почуваються нормально. Найгірше, що вони звикають до війни. Мама розповідає про неї як про буденність, таким спокійним голосом. Я ніяковію, слухаючи це.

«В Альпах нас накрило бурею і ледь не здуло з тієї гори»

Давайте поговоримо про ваш музичний стиль. Дехто зі слухачів каже, що впізнає у ньому Віктора Цоя. А чиєю творчістю ви насправді надихаєтесь?

Я обожнюю The Cure ( британський рок-гурт, створений у 1978 році – «Главком»).

Нещодавно їздили у Ригу із майбутніми учасниками мого гурту, щоби зблизитися з командою, краще розуміти одне одного. У мене був концертний тур Литвою (три міста), і мені надзвичайно сподобалося.

У Ризі ми зайшли у магазин, де був дуже великий відділ з вініловими платівками, там я знайшов вініл The Cure. У мене з собою була тільки ручна поклажа – наплічник, я розумів, що платівка туди вже не влізе, але все одно купив. То була їхня збірка The Gratest Hits.

Після цього я купив усю їхню дискографію. The Cure є моїм орієнтиром у музиці. Тепер шукаю собі на вінілі ще Кріса Айзека (популярний американський рок-музикант, вокаліст, композитор, також знімався у кіно, – «Главком»).

Будете ним надихатися чи красти семпли?

Семпл – відрізок аудіоінформації, вирізаний або записаний з якого-небудь наявного джерела

Ні-ні, ніяких крадіжок (сміється), тільки натхнення. Я просто слухаю і роблю симбіоз із прослуханого. Пропускаю крізь себе і так народжуються нові пісні.

А ще я дуже люблю Daft Punk (французький дует, заснований у Парижі, працював у напрямку електронної музики – «Главком»). Це і є мої орієнтири у музиці.

Ви нещодавно випустили мініальбом «Неонова мрія». Розкажіть, як ви його писали.

Дуже довго. Я почав його писати ще у червні минулого року, коли написав пісню «Пам’ятай свій дім». Спочатку альбом мав бути у жанрі постпанк, але згодом я вирішив додати трохи техно, під впливом спілкування з віденськими діджеями та електронними музикантами.

Морально було не дуже тяжко писати. Хіба коли писав трек «Останній день», у ньому йдеться про те, яким я бачу останній день війни. Я плакав, переслуховуючи його. Просто сидів і ревів.

Пісня «Пам’ятай свій дім» присвячена біженцям? Це заклик пам’ятати, звідки ти, де би ти не був?

У певному сенсі так. Головний ліричний герой цієї пісні – це дім. Тут він у мене наділений людськими рисами. Це живий персонаж, і він каже своєму мешканцю: «Пам’ятай мене, пам’ятай свій дім». Він каже, що де би ти не був, які б емоції не відчував, маєш розуміти, що твій дім завжди тебе пам’ятатиме.

Кадр з відео на пісню «Пам’ятай свій дім»
Скріншот з Youtube

Як і де знімали кліп на цю пісню? І хто цей маленький хлопчик у відео, який вимахує кучерями як рокер?

(Сміється) Кліп ми знімали спочатку у Києві, а потім – в Альпах. Хлопчик – це актор, якого ми знайшли через кастинг. Він грає мене малого.

Режисерка Марія Лісовська, з якою я зараз працюю, придумала це все. Ми взяли машину, набрали команду, апаратуру і поїхали у гори. Піднялися машиною аж на 1700 метрів. Було дуже страшно, ми ледь на машині не перекинулися, колесо на кілька секунд вийшло за межі кам’янистої поверхні і зависло над обривом. Машину похитнуло, ми всі синхронно подумали, що нам торба. Я ще й висоти боюся…

Дай Боже багато років життя нашому водію, який майстерно кермував і таки виїхав. Але у якійсь момент ми все одно вирішили іти далі пішки. По снігу, з купою апаратури.

Потім, коли ми почали зйомку, погода стала мінятися – то завірюха, то дощ. Ми то накривали апаратуру, то знову починали знімати. Працювали з 5 ранку до 10 вечора. Зрештою, коли ми закінчили зйомки, нас накрило сніговою бурею і ледь не здуло з тієї гори. День видався дуже важкий. Але ми таки це зробили. Дуже класний досвід.

 «Мені здавалося, що пісня російською буде популярнішою»

Ваш трек «Касета» на початку війни дуже часто використовували військові у своїх Тік-Токах. Зокрема «азовець» Микола Кущ на псевдо Фрост використав її у своєму відео. Згодом ви з цим треком опинилися на вершинах музичних чартів. Військові вам щось писали, хотіли із вами познайомитися? І як воно – бути 18-річним хітмейкером?

Я досі пам’ятаю день, коли Фрост виставив це відео. Це був чистий ах…й для мене. Я сидів і не розумів, що відбувається – усі пабліки репостили відео з моїм треком. Дивлюся на статистику підписок і прослуховувань, а вона просто злетіла угору.

Військові мені пишуть, я з ними спілкуюся. Вони дякують мені за пісню, я їм – за службу. Коли Фрост вийшов із полону, я подякував йому за ту титанічну роботу, яку він робив на Азовсталі, разом з іншими.

А він мені: «Блін, ну ти розумієш, що ми виходили на вилазки у Маріуполі, ї…шили орків, поверталися назад і слухали твої пісні». Я просто ох…в від цих його слів. Те, що моя пісня лунала десь на Азовсталі, – це щось нереальне для мене.

Думаєте, ви не заслужили, щоби ваші пісні лунали у таких місцях?

Мабуть так і думаю, не знаю... Мене досі дивує така моя популярність, я цього ніколи не прагнув, просто робив те, що люблю. Інколи сиджу і думаю, чому це так, як з цією популярністю бути далі? О, Господи! Життя змінилося кардинально. Я у шоці від цього.

«Азовець» Фрост після полону
Фото: Костянтин і Влада Ліберови

Минулого року ви їздили з концертами у Польщу та Литву. Де краще виступалося?

Найкращим був мій концерт у Варшаві взимку минулого року. Вже на той момент моя статистика прослуховувань і підписок була пікова.

Публіка у Варшаві всі мої пісні знала на пам’ять. Я просто вийшов на сцену і стояв, а публіка сама співала. Я тільки давав у зал мікрофон і говорив, коли запускати мінусовки, а люди співали і танцювали.

Цей концерт дуже легко мені дався, хоч я спочатку переживав. Після концерту люди стали підходити за селфі чи автографом, я відчув, що мене люблять, це було прекрасно. Але і дивно водночас, я ж інтроверт.

На початку своєї кар’єри, у 2019 році, ви писали пісні російською. Як так сталося з хлопцем з Івано-Франківська?

То був момент творчого пошуку. Мені здавалося, що раз пів країни говорить російською, то і пісня російською буде популярнішою. Відверто кажучи, тепер я розумію, що то було помилкою малолітнього. Вона мене до сих пір переслідує. І тим не менш, кожна помилка – це досвід.

Пам’ятаєте, на початку розмови ми згадували кавер на пісню Скрябіна, написаний за дві години до війни? А який кавер ви би хотіли зробити за кілька годин до перемоги?

Також на пісню Скрябіна «Лист до друга». Він там співає про повернення у своє місто. Дуже люблю цю пісню. Записав би кавер саме на цю пісню ще й тому, що дуже сильно вже хочу зустрітися зі всіма своїми друзями та родичами.

Богдан Боднарук, для «Главкома»

Читайте також: