5 висновків після матчів «Динамо» і «Шахтаря» в 1/16-й Ліги Європи

Обидва українських повпреди в плей-оф Ліги Європи стартували з нічийних рахунків. Більше того, ті рахунки аналогічні – 2:2. Певна річ, в цих двох підсумках можна знайти як спільні риси для наших футбольних грандів, так і чинники, що притаманні лише одному колективові. «Главком» на підставі побаченого в Піреї та Харкові виокремлює п’ять головних висновків після ранньої української єврокубкової весни.

1. Історичні паралелі: доречні й не дуже

В 1975 році в рамках Кубка чемпіонів «Динамо» вперше зустрілося з «Олімпіакосом». В 1/16 фіналу. Тоді в Греції було зафіксовано рахунок 2:2. Через 44 роки доля нарешті ще раз звела ці клуби на євроарені. Й знову в 1/16 фіналу. Щоправда, в Лізі Європи, удосконаленому варіанті Кубка УЄФА. Цікаво, що й цього разу матч закінчився з рахунком 2:2.

«Шахтар» також до нинішнього протистояння з «Айнтрахтом» перетинався раніше лише раз із франкфуртським колективом. Було це в також далекому 1980 році. Тоді в Донецьку «гірники» в першому матчі перемогли німців 1:0. Цього разу донеччани проти «орлів» також зіграли перший поєдинок в рідних стінах (щоправда, не в Донецьку, а в Харкові), і знову – в аналогу Кубка УЄФА, але повторити досягнення 39-річної давності їм не вдалося. «Лише» нічия.

2. В бій ідуть не лише старі, проте погоду роблять саме вони

Якщо звертати уваги винятково на «математику» двох протистоянь, то варто відзначити аналогічність обох сценаріїв. Що динамівці, що «гірники» були змушені першими пропускати, потім героїчними зусиллями відіграватися. Щоб потім знову пропустити. І знову відігратися. Проте в цьому параді нічиїх-близнюків є ще принаймні кілька чинників, котрі поєднують обидва наші клуби-антагоністи.

І в пригороді грецької столиці, і в першій столиці совєцької України в складах українських команд робили «погоду» до болю знайомі обличчя. У «гірників» забивали лідери команди Марлос і Тайсон, у динамівців – також далеко не останні люди – Буяльський і Вербіч. Крім голеадорів, перші скрипки грали ті ж, хто був на авансцені й минулого року – Циганков та Ісмаїлі відповідно. Стосовно достоту розрекламованих новачків по обидва боки «барикад», то вони нічим особливим не відзначилися. Особливо це стосується динамівського новобранця Соля. Іспанський форвард не вразив ні швидкістю, ні дриблінгом, ні вибором позиції. Либонь, ще не адаптувався. Щось схоже можна адресувати й донецькому новачкові Соломону. Ізраїльтянин дуже старався, проте поки що – то його головна і єдина чеснота.

3. Українські команди не поступилися в функціональному вишколі

Незважаючи на те, що для наших клубів поєдинки Ліги Європи виявилися першими офіційними матчами після тривалого зимового антракту, вони не були хлопчиками для биття. Передовсім – із позицій фізичної підготовки. На тлі мотивованих, а головне – підготовлених команд, які уже встигли провести не один поєдинок у своїх національних чемпіонатах, «Динамо» та «Шахтар» не загубилися. Це як мінімум. В усякому разі, із запропонованими опонентами швидкостями й навантаженнями вони впоралися. Й напередодні повторних зустрічей це має гріти душу. Або, принаймні, тішити.

4. Лікували одне, а про інше геть забули

В міжсезоння динамівці тільки те й робили, що збилися з ніг, шукаючи забивного форварда. В підсумку столичним таки вдалося укласти угоду із нібито вправним нападником – іспанцем Солем. Проте, як показав поєдинок проти «Олімпіакоса», Фран ще зовсім «сирий». Йому ще треба з’їсти не один шмат солі, щоб стати своїм у «Динамо». А разом із тим очевидні проблеми «біло-синіх» у захисті нікуди не ділися. Киянам конче необхідний ще один вправний центральний оборонець, проте коли він з’явиться в команді Хацкевича – велике питання.

Один чи навіть кілька оборонців не завадили б і «гірникам». Ракицький, який накивав п’ятами до Росії, звичайно, редиска, проте замінити його в «Шахтарі» поки що нікому. Терміново «виписаний» у «Олександрії» центрбек Бондаренко травмувався, Матвієнко чомусь пригальмував у розвитку. Ось і доводиться опиратися на «валідольних» Кривцова і Хочолаву. А в грі у Франкфурті й цього дуету не буде – Сергій отримав «зайве» попередження і буде змушений пропустити повторну зустріч. Ось і маємо на рівному місці таке собі горе від розуму.

5. В одному випадку розраховуємо на оптимізм, в іншому – на диво

Незважаючи на дзеркальні результати, доля повторних поєдинків, а разом із ними й подальші перспективи двох наших найкращих команд суттєво різняться. В усякому разі, станом на «тут і зараз». Кияни здобули непоганий результат на виїзді проти суперника, який виявився фаворитом суто на папері. Нічим особливим найтитулованіший клуб Греції не здивував. І навряд чи здатен це зробити в Києві, адже ні фахово, ні ментально цей суперник не сильніший за «Динамо». І якщо киянам вдасться мінімізувати свої огріхи в обороні, вони мають проходити грецький бар’єр.

Інша справа – «Айнтрахт». Чомусь здалося, що суперник «Шахтаря» у Харкові діяв не на повну силу. Так би мовити, грав із запасом, безпосередньо по рахунку. Німецька команда може бути задоволена нічийним підсумком, хоча, враховуючи, що вона грала практично вісімдесят хвилин у більшості, то могла б претендувати й на більше. Але за рівнем виконавців, за рівнем командної гри як такої колектив із Франкфурту видається вищим за «Шахтар».

Це не значить, що в чемпіонів України немає шансів на те, щоб пройти далі в Лізі Європи. Проте для такого підсумку треба, щоб склалися воєдино одразу дві передумови. Перша: «гірникам» на виїзді треба здійснити своєрідний подвиг. І друга: «Айнтрахт» має провести свій далеко не найкращий поєдинок. Інакше – дядько Аді знову тріумфує над українською командою.