«Для одних ми суркісівські, для інших – павелківські». Спільнота «Друзі Динамо», яка змінює наш футбол, скинула маску

Призначення румунського фахівця Мірчі Луческу на посаду тренера київського «Динамо» перевело і без того непрості стосунки між керівництвом клубу і ультрас «біло-синіх» у стадію відкритого конфлікту. Наразі у зв’язку з карантинними обмеженнями він обмежується акціями фанатів поруч зі стадіоном. Присутності вболівальників на трибунах брати Суркіси уникають вельми ретельно і в той час, як на деяких інших українських стадіонах часткову присутність глядачів уже дозволили, то матчі «Динамо» надалі залишаються закритими.

Найсвіжіші події виглядають просто комічно. Поєдинок другого туру Прем’єр-ліги між киянами і чернігівською «Десною» на НСК «Олімпійський» має відбутися 11 вересня майже одночасно з грою першої ліги між «Оболонню» й «Прикарпаттям» в іншій частині столиці. Але в час, коли оболонці часткову присутність глядачів на матчі дозволили, динамівці вкотре вирішили провести зустріч за зачиненими дверима. Правда, після численних обурень «біло-синьої» частини соцмереж на адресу свого керівництва клуб «Оболонь» дивним чином увімкнув «задню» і теж вирішив провести матч при порожніх трибунах.  

Власне, з огляду на обставини пандемії війна фанатів з керівництвом клубу точиться найперше у віртуальному просторі. Головним рупором клубних меседжів є Telegram-канал Dynamo Inside. Найчастіше потоки апеляцій інформаційної служби «Динамо», яку віднедавна очолює відомий автор темників часів президенства Леоніда Кучми Сергій Васильєв, спрямовані на Фейсбук-паблік «Друзі Динамо», який обиватель пов’язує з фанатами київського клубу.

Хто такі «Друзі Динамо»? Чи справді вони мають стосунок до ультрас? Паблікові виповнилося 10 років, а хто за ним стоїть, досі було невідомо. Сьогодні «Главком» персоніфікує спільноту, яка є однією з найвпливовіших у середовищі українських уболівальників. У цьому інтерв’ю з автором і головним ідейним натхненником «Друзів Динамо» Костянтином Федоровим розмовляємо на найгарячіші теми, які стосуються найпопулярнішого футбольного клубу України. І не лише.

Костянтине, спільнота «Друзі Динамо» існує уже 10 років. З чого все розпочалося?

Усе банально: серед знайомих за фанатським сектором сформувалася група людей, яка хотіла не лише ходити на матчі, а й щось робити. Загалом активна частина «Друзів Динамо» – це 10-15 людей. Але ми вважаємо, що всі, хто відгукується на наші ініціативи – це теж «Друзі Динамо». А це близько 20 тисяч людей – стільки підписників налічує наша спільнота в «Фейсбуку».

Знаю, що досягнення вашого публіка не обмежуються віртуальним простором.

Можу згадати кілька найбільш знакових речей. Найголовніша – ми повернули клубу класичну емблему в ромбі. Сучасну версію лого «Динамо» розробила наша давня знайома художниця Марія Прийдан у співавторстві з Сергієм Мельником. Жовто-синій прапор на клубній футболці – теж наша ідея, яку підтримав і втілив клуб. Це було в ті часи, коли стосунки з керівництвом були нормальними і до наших пропозицій дослухалися.  

Одного разу ми дізналися, що Суркіс замовив Потапу пісню про «Динамо». Довелося діяти на випередження – терміново просити хлопців з гурту «Скай» написати щось притомне. Так з’явилася пісня «Ми – це «Динамо», «Динамо» - це ми». До речі, в початковій версії ця фраза звучала «Ми це – «Динамо», «Динамо» - чемпіон», але саме один із наших хлопців запропонував змінити цей рядок, і він зазвучав потужніше та енергійніше.

Проспект Лобановського – теж наша ініціатива. Перейменування підтримала значна кількість депутатів Київради, за що ми їм вдячні. Загалом майже завжди знаходилися ті, хто допомагав у тих чи інших починаннях. Бо за «Динамо» вболіває дуже багато людей, які готові щось зробити для клубу. Та й не лише для клубу. Пам’ятаю, як ми збирали кошти на «динамівський» безпілотник для фронту. Або ж на допомогу онкохворому ветерану російсько-української війни.

А ще за часів Януковича ми писали листи в УЕФА з вимогою вилучити червоно-чорний прапор з переліку символіки, забороненої на трибунах. Тоді до цієї справи підключилися навіть деякі нардепи-націоналісти. Це було безпосередньо напередодні Майдану. Тоді ще набирав силу рух динамівських ультрас за звільнення Павличенків, і ми теж цьому активно сприяли.

А ви маєте якийсь стосунок до ультрас?

Ми підтримуємо дружні стосунки з ультрою. Дехто навіть вважає фейсбук-сторінку «Друзів Динамо» одним із інтернет-ресурсів ультрас. Але це не так. Ми не є частиною цього руху і наші публікації (якщо це не ре-пости заяв ультрас) не є оприлюдненням позиції руху.

Хоча наші позиції часто співпадають. Можу навіть згадати декілька наших спільних акцій. Наприклад, коли одразу після Майдану «ахметівська» федерація хотіла провести фінал Кубка України без глядачів у Полтаві, то цьому завадила наша спільна акція. Гра відбулася з глядачами, а Кубок здобуло «Динамо».

Ще був випадок, коли я особисто подавав позов до суду на Федерацію футболу, яка в обхід чинного законодавства впровадила продаж квитків по паспортах. Судові витрати тоді компенсували грошима, зібраними ультрас.

Чим тоді закінчився судовий процес? Навіщо ви подавали той позов? І в чому був інтерес ультрас?

Справу розписали на суддю Вовка (не пам’ятаю на котрого саме, їх там ціла зграя), який технічно спустив її на гальмах. Коли ми зрозуміли, що цей процес тягне за собою лише нові витрати, то вирішили не битися головою об стіну. Правосуддя в Україні нема.

Для мене особисто ця справа була важливою, бо вважаю ненормальним, коли якась шмаркля вказує, що я маю робити, обмежуючи мої права. Мотивація ультри трохи ширша – вони розуміють, чиї саме паспортні данні насамперед цікавлять систему, яку в нас помилково називають правоохоронною.

Той позов був, як ви кажете, до «ахметівської» федерації. А яке ваше ставлення до нинішньої?

Ні, позов був уже до цих, «павелківських». Ставлюся до них ще гірше. Бо попередні – відкриті бандити. А ці – мародери. Всі знають, як Павелко нагрів державний бюджет на штучних полях. І це сталося під час війни з Росією.

До речі, пане Зеленський, де обіцяні посадки? Невже ви не розумієте з ким «відроджуєте» футбол у Кривому Розі? Коло замкнулося. Система змінила вивіску і продовжила своє існування.

Наскільки я розумію, стосунки керівництвом «Динамо» у вас теж напружені?

Так. До речі, наші критичні матеріали на адресу клубу там сприймають як «проплачені» Федерацією. І навпаки, федерація бачить в наших матеріалах «руку Суркіса». Бо і у тих, і у інших в менталітеті купувати і продавати все за гроші. Це дуже смішно: чути, що ти продався їм обом, і жити «від зарплати до зарплати».

А ще смішно читати анонімні Telegram-канали, коли знаєш хто стоїть за ними. Наприклад, за Динамо Київ Inside стоїть пан Васильєв.

Той самий Васильєв, який писав темники для ЗМІ в адміністрації президента Кучми епохи Медведчука?

Так. Тепер він працює на Суркісів. А Telegram -канал «Футболный Рыцарь» контролює віце-президент УАФ Вадим Костюченко. Ми спостерігаємо за запеклою інформаційною війною мародерів з… колаборантами. Гидке видовище.

Схоже, керівництво «Динамо» ви теж недолюблюєте.

Сказати, що лише через призначення Луческу, буде неповною відповіддю. Багато чого в роботі клубу нас не влаштовувало і до того. Але то були окремі питання, стосовно яких можна дискутувати. Наприклад, кілька років ми власним коштом рекламували набір до дитячої школи «Динамо». Може, це й не така потрібна справа, хтозна? Але призначення Луческу – це рубікон.

Обиватель заперечить вам, мовляв, Луческу – професіонал, у нього контракт.

Це спотворене сприйняття професіоналізму. Професіонал – то не той, хто робить що завгодно за гроші. А той, хто розуміє усі нюанси своєї професії. Стосунки з уболівальниками – одна з найважливіших складових у футболі. І не враховувати цю «деталь» – якраз і є прояв непрофесіоналізму. Найперше, з боку керівництва клубу.

Але мені особисто цікаве навіть не це. Я хочу зрозуміти, де у керівництва «Динамо» проходить та червона лінія, яку вони не готові переступити. От якби Луческу зґвалтував доньку Суркіса, він би і тоді взяв його на роботу? Нагадаю, що Луческу під час війни на Донбасі, про яку він просто не міг не знати, поїхав до Росії і очолив «Зеніт». Це вчинок, який показує його ставлення до України і до українців. Кому і що тут ще не зрозуміло?

Ну, звісно, якщо ви не член фракції ОПЗЖ…

Взагалі, саме з поверненням до справ старшого Суркіса ситуація у клубі змінилася не на краще. Бо ми пам’ятаємо, як Ігор Суркіс допомагав у закупці обладнання військовому шпиталю. А ось коли УЕФА свого часу ніяк не реагувала на окупацію Криму, то тодішній віце-президент УЕФА Григорій Суркіс мало чим допоміг у вирішенні цього питання. Лише завдяки нашому пікетуванню адміністрації президента під час приїзду Платіні до Порошенка вдалося зрушити цю проблему. До речі, банер сімферопольських ультрас «Crimea is Ukraine», який вони зробили для тієї акції, досі в мене. Я його вивішую на Майдані в День Незалежності.

Чи є якийсь вихід з цього конфлікту? Суркіси навряд чи змінять своє рішення.

Вихід є. Питання тільки в тому, вийде Луческу сам, чи ще з кимось. Рано чи пізно це станеться.

Костянтине, розкажіть щось про себе. Що за персона є ідеологом одного з найпопулярніших спортивних паб ліків України?

«Скажи мені, за які гроші ти живеш, і я скажу хто ти» (сміється). Вважаю, що це питання журналіст має задавати першим у кожному інтерв’ю. Бо тоді все стає набагато ясніше. Я отримую доходи з кількох джерел. Саме це вважаю запорукою особистої незалежності. Я є співвласником невеликого інтернет-магазину, паралельно надаю послуги з просування в соцмережах та допомагаю ще одній компанії в побудові власного бренду. В минулому я рекламіст з багаторічним стажем. Маю трьох дітей. Двоє вже дорослі. Найбільше задоволення – заїхати десь подалі від міста з молодшою на велосипеді. З інтересів – історія, економіка, теорія хаосу. Щоправда, мої знання в цих царинах доволі поверхневі. Але я розумію, що без цих речей нічого не зрозумієш взагалі.

...Знаєте, про що я мрію? Перемогти Росію і створити суспільство вільних озброєних людей. Слово «козак» якраз означає – вільна озброєна людина. Моїм ворогом є система, яку тут збудувала сусідня імперія, і яка панує тут й досі. Система, в якій нема місця людській гідності.

Іван Вербицький, «Главком»