Душа української легкої атлетики. Інтерв’ю з Анною Рижиковою

Вона запам’яталася. Навіть не стільки тим, що єдиною в складі української збірної з легкої атлетики виступала відразу в двох фіналах на чемпіонаті світу в катарській Досі. Анна Рижикова викликала симпатію щирими, непідкупними емоціями після кожного з п’яти проведених стартів. «Вибачте. Я намагалася...», - написала спортсменка у себе в соцмережах, посівши сьоме місце на коронній дистанції на 400 метрів з бар’єрами. В принципі, вибачатися їй не було за що, але ця відкритість у купі з бажанням досягти результату не можуть не приваблювати.

А невдовзі після того був півфінал естафети 4х400 метрів, під час якого Рижикова провела фантастичне заключне коло і буквально вирвала для нашої команди третє місце, а з ним – путівку в фінал і олімпійську ліцензію.

Звісно, два фінали чемпіонату світу – це прекрасно, - каже Анна «Главкому» після повернення додому. – Але завжди хочеться більшого. Більше – то медаль. Бо сьогодні ти в фіналі, а завтра всі про це забудуть і пам’ятатимуть лише медалістів. Але за естафету я дуже рада. І за те, що потрапили у фінал, і за те, що відібралися на Олімпійські ігри. Це успіх. Думаю, це додасть дівчатам мотивації готуватися до наступного сезону зі ще більшим завзяттям.

До вашого етапу естафета виглядала програною. Коли стартували, вірили в те, що можна відігратися?

Загалом так. У мене такий характер, що завжди борюся до кінця. А вже на дистанції, коли ніяк не вдавалося дотягнутися до суперниці, думала, невже я так погано біжу, що не можу наздогнати дівчину з Бельгії? Правда, потім, коли подивилися розкладку, виявилося, що я пробігла дуже швидко.

На фінал забракло сил чи є інші причини, чому не вдалося втрутитися в медальну боротьбу?

Ситуація склалася трохи по-іншому. Були проблеми з передачею палички. Таня Мельник хотіла швидше побігти, в наслідок чого її дуже закислило на останніх метрах і передача вийшла повільнішою. Крім того, в забігу переді мною бігла одна дівчина, а в фіналі дві. Вони трохи мене перегальмовували, перекривали шлях. На фініші встигла обігнати лише одну з них. Це технічні моменти, через які ми втратили декілька секунд. Але готові ми були добре і налаштовувалися нав’язати суперницям боротьбу.

Якщо говорити не тільки про вашу 400-метрівку з бар’єрами, на якій американка Далайла Мугаммад встановила світовий рекорд, а й про чимало інших дисциплін, то результати були неймовірно високими. То якась особливість стадіону «Халіфа»?

Так. Там дуже гарні умови – ідеальна температура, немає вітру і дуже гарне гумове покриття доріжок. Усі ці фактори сприяли високим результатам. Крім того, не треба забувати, що то передолімпійський рік, усі спортсмени готові майже ідеально. Усі хочуть про себе заявити.

Вам до особистого рекорду на 400-метрівці з бар’єрами забракло десяти сотих секунди. Аналізували, де саме їх не добрали?

Ще аналізуватиму. Грубих помилок начебто не допустила. Радше помарки, над якими будемо працювати вже під час підготовки до нового сезону. Наступного року хочу покращити свій найліпший час.

Але сезон-2019 для вас ще не завершений…

Залишився чемпіонат світу серед військовослужбовців. Потім трохи відпочину, підлікуюся в спортивній клініці у Харкові, яка мене супроводжує. Підлікую мікротравми, щоб наступний сезон розпочати здоровою.  

На щастя, в 2019-му травми обходили вас боком.

То я не всім і не про все говорю. Проблеми були постійно, впродовж усього сезону. Але намагаюся справлятися, як можу. В цілому роком задоволена. Мабуть, цьогоріч я показувала найшвидші результати. Раніше могла вибігти з 55-ти секунд на 400-метрівці з бар’єрами один раз, а зараз – п’ять. Вважаю, що трохи свій рівень підняла і наступного року прогресуватиму й надалі, буду стабільнішою, а результати показуватиму вищі. Найближчими днями сплануємо з тренером, на які збори поїдемо і як готуватимемосяся, де будемо стартувати. Попередній план є, але залишилося його затвердити.

Іван Вербицький, «Главком»