Фанатична спортсменка і любляча мама: хто така призерка світу зі сноубордингу Аннамарі Данча

Аннамарі Данча виплекала цю медаль відданістю спорту
Фейсбук Аннимарі Данчі

Життєва історія спортсменки, яка йшла до нинішньої медалі десять років

Срібло чемпіонату світу... У те, що вона зробила сьогодні опівночі, важко повірити. Звичайно, сказати, що Аннамарі Данча нинішньої нагороди не заслужила, не можна. Однак шлях на цю вершину був надто тернистим. Далеко не кожен стільки терпітиме і тренуватиметься. Адже вперше до лав національної збірної України Аннамарі, тоді ще з дівочим прізвищем Чундак потрапила десять років тому. І з того часу не була на п’єдесталах крупних дорослих турнірів жодного разу.

Стрімкий прорив

Напередодні Олімпіади-2010 у Ванкувері ця 19-річна дівчина привертала увагу загалу радше незвичними іменем і прізвищем. Походження імені, як виявилося, життєве: батьки після народження першої доньки хотіли віддати належне обом бабусям відразу. Матір мами – Анна, татова – Марія. Звідси – Аннамарі. «А ще майже ідентичне ім’я має видатна німецька чемпіонка Анна-Марія Прьодль, - каже мама нашої спортсменки. – Не дарма ж кажуть, що яхта попливе так, як ви її назвете».

Аннамарі Чундак виступала на трьох Олімпіадах. На одній стала 14-ю, на двох інших – 21-ю. Ще двічі вигравала срібло Всесвітньої універсіади. З точки зору результатів нічого надзвичайного. Якби не одне «але». Аннамарі, яка після одруження змінила прізвище на Данча, представляє такий екзотичний для нашої країни вид як сноуборд. Власне, коли вона у 19-річному віці їхала на свої перші Ігри у Ванкувері, обиватель вважав, що то чергова туристка. Втім, спортсменка з Ужгорода пробилася з кваліфікації до фінальної 16-ки і то вже було великим сюрпризом.

«Почувалася перед стартом на Іграх в Канаді розкутою, - згадує Аннамарі. – То була перша для мене Олімпіада, від мене ніхто нічого не очікував. Я просто робила те, що вмію».

Під впливом Майдану

У Сочі-2014 українка сподівалася цей результат покращити. Але її старт на тих Іграх припав на дні найтрагічніших подій на Майдані. «Щоб не відволікатися, намагалися якомога менше слухати новини, - розповідає Аннамарі. – Але коли гине стільки людей, не слухати і абстрагуватися важко. Чорні стрічки на прапорах, постійні хвилювання. Можете уявити наш стан?»

«Атмосфера в середині нашої олімпійської команди тоді була не дуже здоровою, - додає мама і тренер спортсменки Марина Чундак. – Аннамарі ділила номер з гірськолижницею Богданою Мацьоцькою. Тією самою, що на знак протесту знялася зі змагань. Те саме на емоціях збиралася зробити й моя донька. Я почала вмовляти Аннумарі, мовляв, після чотирьох років підготовки позбавляти себе нагоди виступити на Олімпіаді буде неправильно. «Навпаки, в разі успішного виступу ти заявиш про нашу країну на повен голос» - пояснювала. Донька погодилася, але осад нервозності залишився і він не дав змоги Аннімарі продемонструвати те, на що вона була здатна. При цьому мушу віддати належне російським суперницям. У той складний період вони навпаки підтримували доньку. І не лише її, а й інших наших спортсменів».

«Окрім моральних аспектів, відзначила б у контексті спогадів про Сочі деякі інші, - додає Аннамарі. – Скажімо, в тому олімпійському циклі в збірній України змінився тренер. Це теж вплинуло. Крім того, націлювалася покращити свій результат чотирирічної давнини. Ці сподівання трохи скутували».

Дитинство на Красії

Треба сказати, що сімейство Чундак – у своєму роді унікальне. Бо ж не надто популярний в Україні сноубординг – то фактично їх сімейний вид спорту. Усе завдяки Михайові Чундаку, який, працюючи рятувальником, був близько пов’язаний з горами. Через те дитинство сестер Чундак по суті минуло на горі Красія, у Великоберезнянському районі.

Аннамарі повноцінно стала на лижі в два роки. Власне, на Красії сестер помітив тренер Золтан Мінай, котрого три роки тому, на жаль, не стало. То він взявся за підготовку дівчат, які в майбутньому стали найсильнішими в Україні. Бо ж молодша сестра Аннимарі Олександра – теж сноубордистка. Рік тому вона після одруження теж змінила прізвище – з Чундак на Гак.


Мати дівчат, Марина Чундак, за освітою математик. Вона працювала за професією аж доти, доки Золтан Мінай не став директором Центру олімпійської підготовки й відповідно змоги тренувати вже не мав.

«На той час доньки вже визначилися, що сноуборд їм подобається більше, - каже пані Марина. – Бо попервах сноубордом і гірськими лижами вони займалися паралельно і демонстрували при цьому високі результати там і там. На вибір, звісно, вплинув Золтан Мінай. «В Україні багато гірськолижників, а сноубордистів майже немає. Це круто» - казав він. Після того я пішла вчитися у Львівський інститут фізкультури. Здобувши другу вищу освіту, я стала тренувати доньок самостійно. То було 20 років тому. Бачила в дівчатах потенціал і мусила розвиватися сама. То не так просто. Я ж не була професійною спортсменкою. Так, їздила на лижах, але проводити тренування на борді не навчилася й досі. Мені це незручно. До того ж, для занять постійно мусила шукати гроші».

Нове життя

Одружилася Аннамарі в попередньому міжолімпійському циклі, народила дитину й один сезон пропустила. Зрозуміло, що активні заняття спортом часу на виховання донечки Олі, якій у липні буде чотири роки, майже не залишають. «Особливо в олімпійський рік бачилися з дитиною дуже рідко, - ділилася хвилюваннями Аннамарі. – То важко. І для Олі, і для мене». «З Олечкою найбільше часу проводжу я, - каже бабуся Марина. – То все завдяки Олександрі, яка має тренерську освіту і фактично перебрала на себе мої обов’язки особистого тренера сестри. Я тепер виконую менеджерські функції».

Повернулася у спорт Аннамарі в сезоні-2015/2016. Не пройшовши повноцінної підготовки в міжсезоння, наша сноубордистка сходу увійшла в топ-30 світового рейтингу. «В той період, поки донька не стартувала, трохи змінилася конфігурація сноубордів, їх довжина, техніка, траси, швидкості, - пояснює Марина Чундак. – Доводилося надолужувати відставання».

«У першому сезоні втягувалася, деякі старти пропускала, - каже Аннамарі. – А в 2016/2017-му набрала форму повноцінно. Відчуваю, що після народження доньки стала впевненішою в собі, розумнішою, сильнішою. Але мінусів теж не бракувало. Приділяю Олі багато уваги, тому не завжди добре висипалася, залишалося менше часу на відпочинок. Втім, плюсів більше».

Найбільшим успіхом Аннимарі Данчі у перший період після повернення з декретної відпустки стало друге в кар’єрі срібло Всесвітньої універсіади. «Стартувала в Алмати через три дні після виступу на етапі Кубка світу, - каже спортсменка. – Першим складом на студентських Іграх виступали тільки Україна і Польща. Власне, саме полячки Александра Круль і Кароліна Штокфіш посіли два інших призових місця. Реальними конкурентками для мене були тільки дівчата з Польщі. Інші в класі нам помітно поступалися».

Молодець, хто б що не казав

Виступом на третій у житті Олімпіаді в корейському Пхьончхані Аннамарі залишилася невдоволена. Під час першого кваліфікаційного заїзду вона припустилася помилки, яка позбавила шансів на потрапляння до 16-ки, що продовжувала боротьбу за медалі. Другий заїзд українка, правда, провела дуже непогано, але відіграти загублених у першому старті 15 секунд було вже нереально.

«Результатом похизуватися не можу,  - казала тоді спортсменка. - Фізично і технічно була готова як ніколи. На жаль, не впоралася морально. По другій спробі я була приблизно п’ятою і це мене трошки заспокоювало. Для початку треба виграти парочку кубків світу, набратися досвіду перемагати. Я молодець, хто б там що не сказав. Хотіла би присвятити цей день батькам: мамі, яку нахабно не включили в склад команди, і татові, який помер у цей день чотири роки тому. Вдячна всій родині за підтримку та любов, друзям та знайомим, які вірили та вболівали, а також Валерієві Берлінському, тренеру, який зі мною працює останніх два роки. А тепер тренуюсь далі. Треба другу дошку прикатати».

Казкове Парк-Сіті

Мабуть, оптимізму Аннимарі у ту мить не розділяв ніхто, крім найближчих для неї людей. Однак минув лише рік і трапилося диво. Диво подвійне, бо чемпіонат світу-2019 в американському Парк-Сіті (штат Юта) розпочався для Данчі сенсаційним шостим місцем у гігантському паралельному слаломі. То вже був прорив, адже до того ні сама Аннамарі, ні будь-хто інший з українських сноубордистів до десяток на змаганнях такого рівня не пробивався ніколи. А тут — чвертьфінал і потрапляння у квіткову церемонію.

«Чомусь найщасливішими виглядаємо я і переможниця», - цими словами українська сноубордистка підписала світлину, на якій охоплені всі шість учасниць квіткової церемонії.  -Мені дуже сподобалися перегони. Погода, схил і стан снігу були для мене просто ідеальними. Хочу тренуватися ще більше і більше, щоб здобути перемогу».

І тепер, як і у випадку з пхьончханським висловлюванням, ніхто й повірити не міг, що під перемогою мається на увазі п’єдестал чемпіонату світу і що зійти на нього вдасться вже через добу, під час виступів у паралельному слаломі. Це срібло можна назвати дивом.

Посвята

«Я це зробила! Нарешті я повірила по-справжньому, що можу виграти медаль чемпіонату світу, і я це зробила, - написала Аннамарі невдовзі після тріумфу на власній сторінці у Фейсбуку. - День видався дуже насичений. Ранок для мене два дні поспіль розпочинався о третій годині ночі. Мабуть, через зміну часового поясу, або просто від нетерпіння вже стартувати.

Три години до підйому я мріяла про медаль чемпіонату світу. І намріяла ж собі! В січні з 31 дня я 23 провела на снігу, на тренуваннях чи змаганнях, була нагода і відпочити, але я ставила чітку мету підійти до цього чемпіонату світу в найкращій формі. Я це зробила.

Десять років я учасниця кубків, чемпіонатів світу та трьох Олімпійських ігор. І нарешті - такий високий результат.

Вдячна найперше собі за внутрішню роботу над собою, за впертість та наполегливість у тренуваннях, за віру в себе, за високий аналіз, який провожу останнім часом, за розвиток, який, мабуть, приходить з віком. Вдячна Богу за те, що чує мої молитви, за удачу, яка сьогодні була на моєму боці, за життя, яке я проживаю.

Вдячна батькам, які завжди вірили в мене і бажали по-справжньому і щиро всього найкращого, за спортивне виховання в стилі «в здоровому тілі здоровий дух». Вдячна коханому чоловікові та донечці, які мене просто люблять і мотивують йти до мети.
Вдячна сестрі яка завжди поряд, моя надійна подруга у всьому і завжди.

Вдячна тренеру збірної за порозуміння, розумний підхід, надійність та чесність, за створення для нашої команди і сноуборду в Україні взагалі всіх благ, які тільки можливі. Всього, що зараз переживаю. Мало слів. Головне що я щаслива, переповнена любов’ю та добром».

Натхнення

«Живу поетапно, від цілі до цілі. Мене мотивує приклад олімпійської чемпіонки Сочі Патриції Куммер зі Швейцарії, - сказала Аннамарі Данча ще задовго до нинішнього злету. - Ця дівчина старша від мене на п’ять років. До Олімпіади у Ванкувері ми їздили на одному рівні, а на Ігри-2010 Патриція не поїхала, бо її не виставила країна. Куммер тоді була в світовому рейтингу 30-ю, не мала шансів на медаль і їй сказали, що їхати для того, щоб просто брати участь, не варто. Власне, саме завдяки тому, що не поїхала Патриція, змогла виступити на першій для себе Олімпіаді я. У рейтингу тоді йшла 31-ю і ліцензії не мала. Та у наступному чотирирічному циклі Куммер підготувалася так добре, що виграла три Великих кришталевих глобуси переможниці Кубка світу й золото на Іграх у Сочі. Патриція – неймовірно працьовита, вона йде до мети, не дивлячись ні на що. Її приклад мене надихає».

Іван Вербицький, «Главком»