Побиті студенти і ректор у смітнику. Що відбувається в Олімпійському коледжі (репортаж)

Заснований у далекому 1966 році Олімпійський коледж імені Івана Піддубного до 2014 року називався Республіканським вищим училищем фізкультури. Це – унікальний, єдиний у своєму роді заклад в Україні. Лише тут для представників багатьох видів спорту створені умови для тренувань, навчання, харчування і проживання, що робить процес підготовки атлетів високого рівня якісним. Впродовж п’яти десятиліть тут зростали десятки видатних спортсменів, народжених в усіх кубочках України. Проте особливий статус, а надто 60 гектарів землі у межах столицы – неподалік від станції метро «Лісова»  роблять цей цікавим не лише для спортсменів і спорту. Чи не тому Кабмін вирішив переформатувати найбільший спортивний навчальний заклад України і віддати його у підпорядкування іншому спортивному вишу – Національного університету фізичного виховання і спорту.

24 вересня на вулиці Матеюка у Києві коледжі було гаряче. З самого ранку до навчального закладу з’їхалося кілька автобусів. В одних були правоохоронці-спецпризначенці, в інших – невстановлені особи, в яких працівники коледжу впізнали представників громадської організації ветеранів силових структур «Щит і меч» під керівництвом Вілена Фаталова. Серед інших до цієї когорти начебто входять представники розформованого після Революції Гідності спецпідрозділу «Беркут».

«Так і не зрозумів, у чому саме я винен»

Скупчення теперішніх і колишніх силовиків пов’язане з проведенням у коледжі загальних зборів трудового колективу. На них ректор Національного університету фізичного виховання і спорту (НУФВСУ) Євгеній Імас мав повідомити керівництво і працівників учбового закладу про їх звільнення згідно з наказом тимчасового виконувача міністра освіти Сергія Шкарлета. Пан Імас вирішив не чекати розгляду позовної заяви керівництва коледжу в суді і пішов у наступ. Він також проігнорував рекомендації Комітету молоді і спорту Верховної ради, які закликали перед прийняттям рішень вислухати обидві сторони і прийняти зважене рішення.

Більше того, Імас вирішив форсувати події навіть навіть у сам день Ікс. Згадувані збори були заплановані на 12:00. Провести їх у зв’язку з карантинними заходами вирішили не в розрахованому на 190 осіб актовому залі, а на сходах легкоатлетичного манежу. Проте ректор університету у компанії голови Комітету з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки Вадима Стеценка та олімпійського чемпіона-1964 з фехтування Григорія Крісса прибув раніше і вирішив зачитати наказ т.в.о. міністра Шкарлета приблизно о 11:30, коли ще не зійшлися всі працівники.

Втім, присутніх на ту мить викладачів і студентів обурила навіть не поспішність ректора, а те, що звертався він до них російською мовою. Прохання студента, який є вихідцем з окупованої території, використовувати державну мову, Євгеній Імас проігнорував. Як і не прислухався до працівника коледжу, який пройшов російсько-українську війну.

Наслідком перепалки стала трохи забута з постреволюційних часів «сміттєва люстрація». Кілька студентів-борців підхопили пана Імаса за руки-ноги і понесли до сміттєвого бака.

Далі – більше. До заворушень долучилися правоохоронці, а після на територію коледжу прибули дві карети швидкої допомоги. Найбільше постраждала студентка другого курсу, борчиня Катерина Жданович. Вона отримала два удари дубцем по голові від, мабуть, утричі важчого спецпризначенця. Дівчину довелося госпіталізувати з діагнозом «струс головного мозку».

Пізніше цей пан представився «Олександром Юрійовичем», капітаном поліції Деснянського РУВС. Його особливі прийоми відчула на собі не лише Катерина.

Серед постраждалих був також заступник директора коледжу, тренер з вільної боротьби Степан Захарків. Після отриманих ударів чоловікові стало зле, тиск піднявся до позначки 180. До карети швидкої допомоги він не зміг дійти самостійно.

Натомість директора коледжу Олексія Семенюшка правоохоронці затримали і відвезли в райвідділок на самому початку сутичок. «Так і не зрозумів, у чому саме я винен, – розповідає пан Семенюшко. – Просто схопили і повели. Чув лишень, що хтось із друзів Імаса говорив поліцейським: «Ось його затримуйте». Я не робив взагалі нічого, лише попрохав правоохоронців після того, як вони оточили студентів, щоб вони нікого не били. У райвідділку мене протримали близько пів години. Нічого не пояснювали, сказали, що має приїхати якийсь начальник. А потім відпустили».

Натомість ректор Імас, трохи оговтавшись за спинами спецпризначенців, взявся писати заяву в поліцію. На прохання «Главкома» прокоментувати те, що відбувається, Євгеній Вікторович відповів відмовою.

«Як можна так з ректором найкращого спортивного Університету в Європі?»

Позицію «постраждалого» ректора озвучив 79-річний олімпійського чемпіон з фехтування Григорій Крісс. «Дітей налаштували, сказали, що закривають коледж, – каже він. – Але це ж неправда. Єдине – вимагалося підписати наказ про звільнення директора (Олексія Семенюшка – «Главком») і підпорядкувати заклад до Університету фізкультури, щоб студенти продовжували навчання. Це ж зручніше: людина завершує коледж і автоматично переводиться на третій курс Університету, продовжує отримувати освіту там. Причому навчання за багатьма профілями, бо ступінь бакалавра, який тут отримують випускники, не дає практично нічого. Ми це пояснили за день до того, на засіданні комісії з реорганізації. І попередили, що в разі провокацій викличемо поліцію. Ми збиралися зустрітися з колективом, розповісти правду, як воно є насправді. Натомість Євгена Вікторовича взяли на руки і кудись понесли. Це хуліганство, за таке треба притягувати до відповідальності, відкривати кримінальну справу. Як можна так чинити з професором, ректором найкращого спортивного Університету в Європі?»

За словами пана Крісса, реформа Олімпійського коледжу потрібна через низьку ефективність його роботи. «Вони нікого не підготували, сюди ніхто не хоче поступати, – каже Григорій Якович. – Тут жахливе харчування. А подивіться на ці умови! То зараз вони підготувалися, а ще кілька днів тому територія була зарослою бур’яном».

Аби зрозуміти об’єктивна така критика чи ні, варто повернутись на кілька місяців назад. У червні «Главком» робив репортаж з коледжу, факти наведені у матеріалі заперечують слова спортивної легенди. До приходу нинішнього керівництва коледжу  освітні приміщення здавалися сектантам, ковбасному цехові, на території фактично функціонував публічний дім. Тоді також повідомлялось, що оновлювати об’єкти навчальному закладу дійсно важко, бо згідно він не отримує від Міністерства освіти жодної копійки на навчально-спортивну роботу, йому також не фінансують придбання спортивного обладнання та інвентаря. Пан Крісс до цього питання був неготовим, відповівши, що «раз грошей немає, треба домовлятися».

«Насправді Імас і компанія лютують якраз через те, що якість освіти у нас за останні роки помітно виросла, – каже натомість тренер з дзюдо в коледжі Піддубного Карен Балаян. – У нас разом із школярами 6-11 класів навчається близько 700 дітей з усіх куточків України. Якщо раніше випускники коледжу отримували ступінь молодшого спеціаліста, то чотири роки тому керівництво змогло підвищити освітній ранг до бакалавра. Зараз ці реформатори знову хочуть повернути нам ранг молодшого спеціаліста. Для того, щоб студенти переходили в Університет фізкультури і спорту і ставали бакалаврами там. Мати у Києві другий вуз, у якому б спортсмени отримували незакінчену вищу освіту, Імасу невигідно. До того ж спортсмени у нас не просто навчаються, а готуються. В Університеті баз для підготовки немає взагалі».  

Спорт на другому місці?

Карен Балаян працював у Національному університеті під керівництвом Євгенія Імаса і стверджує, що там робота спрямовується не на розвиток спорту, а на комерційну основу. Те саме, на думку тренера, очікує в разі реформування й коледж.

 «Для мене показовим є приклад мого вихованця Андрія Гордієнка, – додає Карен Балаян. – Хлопець приїхав до нас із Криму і був налаштований вчитися добросовісно. У нього власне й не було з чого платити. За це йому за один із предметів «вліпили» «трійку». Просто щоб Андрій не отримував стипендії. У підсумку хлопцеві довелося через безгрошів’я повернутися назад до Криму. Нині він виступає під російським прапором. Я пояснював Імасу ситуацію, сподівався на розуміння, але він відповів, що спорт йому байдужий».

Часто батьки з незабезпечених українських сімей віддають дітей до Олімпійського коледжу якраз тому, що навчання тут безкоштовне. Платити тій категорії учнів, яка навчається на бакалавра, у межах 700-1000 гривень на місяць за комунальні послуги доводиться лише взимку, під час опалювального сезону. Тоді як у проживання в гуртожитку Університету коштує 3000 гривень на місяць.

«Вступ нині теж безкоштовний,  – додає Карен Балаян. – Тоді як тренер, який готував у коледжі дзюдоїстів до мене, розповідав, що при іншому директорі охочі вступити змушені були платити $1000-2000. Не дивно, що потрапляв сюди хто завгодно. Як колишній тренер збірної з дзюдо талановитих представників свого виду спорту я знаю добре. Проте прийшов сюди і запитую хлопців, яких вперше бачу: «Ви яким видом спорту займаєтеся?» «Дзюдо, - відповідають. – ми тут домовлялися…» Раніше брали людей з вулиці. Байдуже, що вміють, лише б мали гроші».

«Так, коледжу важко розвиватися, бо ми не отримуємо державного фінансування, – каже Карен Балаян. – А не отримуємо тому, що директор не хоче входити у відпрацьовані роками корупційні схеми. У нас все прозоро. А кому вигідно виділяти фінансування туди, звідки не отримаєш відкату? Цікаво, чому коледж не долучають до програм президента з будівництва спортивних об’єктів? Вони нам менше потрібні? У нас тренуються збірники України, чемпіони світу і Європи. Наш коледж має потенціал стати для деяких видів спорту олімпійською базою. Але цього не відбувається, бо в когось є інші плани».

«Поміж правоохоронців був вихованець нашого коледжу»

Поміж студентів, які активно дискутували з поліцейськими, можна було виділити двометрового хлопця, який обурювався, що до дітей були відправлені «червоні берети». Цей хлопець – майстер академічного веслування Ростислав Поліщук. Історія його навчання в Олімпійському коледжі теж показова.

«Я родом із Сміли на Черкащині, – розповідає Ростислав. – Там умови для занять веслування погані. Та й взагалі не очікував, що мене візьмуть у коледж. Тренер запросив. Для мене це було приємним сюрпризом. Я тут ще з дев’ятого класу. Фактично, мої результати почали рости лише після переїзду до Києва. Тут маю всі умови для роботи – грамотних тренерів і викладачів, комфортне житло в гуртожитку з санвузлом і теплою водою в кожному блоці з чотирьох номерів, безкоштовна пралка, повноцінне харчування. Так, ікри ми не їмо, іноді хочеться чогось смачнішого, але голодними не почуваємося. І це краще, ніж купувати плиту і готувати самотужки».

Також Ростислав поділився враженнями від спілкування з представницею Університету фізичної культури, яка прийшла разом із Імасом, але не представилася. Вона, за його словами, переконувала студентів так: «Вам вєшают лапшу на уші. Ви не отримуєте дипломів, ви не маєте рівня акредитації. Можете подивитися в інтернеті». Поліщук обурений такими словами: «Але у тому й річ, що в інтернеті я все читав і все у коледжу із акредитацією – гаразд. Також нагадав пані, що не хочу навчатися в НУФВСУ, бо не хочу давати хабарів. Відповідь навіть не знаю як сприймати: «Ми со сборніков взяток нє бєрьом»… Зрештою, в мене там навчаються друзі, і мені все добре відомо і так».

«А поміж правоохоронців був вихованець нашого коледжу, теж веслувальник, ми добре знайомі, – додає Ростислав Поліщук. – Поспілкувалися трохи. Він не випирався наперед, добре розуміє, що відбувається. Правда, його колеги мене ледь не затримали. То коли запитав: «За що ви затримали нашого директора?» Старший відреагував специфічно: «Затримайте його». Проте я добре бігаю. Лише гукнув їм: «А ви впіймайте!».

Градус напруги між правоохоронцями і студентами вдалося суттєво знизити лише після приїзду народних депутатів від «Слуги народу» Богдана Яременка та Георгія Мазурашу. Зрештою, вже згодом, коли конфліктна ситуація здавалася вичерпаною, а до колег з парламенту долучився ще один небайдужий до долі коледжу депутат Жан Беленюк, правоохоронці скрутили і відвезли у райвідділок одного зі студентів і борця та викладача, голову профкому коледжу Дмитра Несвятипаску. Згодом їх відпустили. За словами затриманих, пояснень, через що саме відбулося затримання, теж не озвучено.

Викладачі коледжу у приватних бесідах говорять, що від реформування заклад врятує лише одне – звільнення улюбленця президента в уряді – тимчасового виконувача обов’язки міністра освіти і науки Сергія Шкарлета. Хоча стоятимуть за свої права педагоги і студенти в будь-якому разі до кінця.

«Це неприємно і підозріло»

На парламентському підкомітеті, де ми обговорювали цю проблему, ми визначили шляхи виходу з кризи, котра виникла через розпорядження Кабінету міністрів від 3 вересня «Про реорганізацію коледжу шляхом приєднання до НУФВСУ». Тоді ми поспілкувалися з обома зацікавленими сторонами. На жаль, пан Імас наше запрошення на зустріч проігнорував. Врешті, направили до Кабміну пропозицію переглянути такий організаційний крок. Минулої п’ятниці мали розмову з прем’єр-міністром, підготували звернення, яке готував Богдан Яременко. Після того очікували запрошення на засідання робочої групи».

Сьогодні ж вранці (24 вересня) зі здивуванням дізнався про дії на території коледжу. Це неприємно і підозріло. Дивує також те, що це рішення не було погоджене з Міністерством молоді і спорту. Адже попри те, що коледж підпорядкований Міністерству освіти і науки, його профіль найперше спортивний. Міністра молоді і спорту Вадима Гутцайта на засіданні підкомітету не було, а його заступник Валерій Жалдак вочевидь не був уповноважений озвучувати чітку позицію. Крім того, раз у нас діє парламентсько-президентська форма правління, можна було б залучити до вирішення питання з функціонуванням єдиного навчального закладу такого роду профільний комітет Верховної ради. Та цього теж не зробили.

А той факт, що є спроби вирішити це питання швидко, взагалі наштовхує на певні підозри. Не можу стверджувати, що в когось є інтерес, але співставляючи всі вище наведені фактори, такі думки з’являються. Також як член фракції «Слуга народу» сприймаю ці дії як провокацію щодо правлячої політичної сили. Я таких дій не підтримую. Особливо в світлі неофіційної інформації, яку отримав із власних джерел – що Університет фізкультури і спорт збираються частково приватизувати, надати йому подвійну форму власності. В контексті розмов про землю коледжу, яка багатьох цікавить, можна припустити, що якісь підводні камені та є особисті інтереси, які не збігаються з інтересами держави, громади і спорту, дійсно існують.  

Іван Вербицький, «Главком»