Сандей Аделаджа, московські батюшки і забудовники. Чому спорту так важко в Олімпійському коледжі
гроші і спорт
Екскурсія одним із головних спортивних навчальних закладів країни: директор коледжу відкриває будь-які двері
Олімпійський коледж імені Івана Піддубного опинився в центрі уваги обивателя чисто випадково. Усе завдяки одному з його вихованців, а нині вже викладачу – 25-річному борцеві вільного стилю Богданові Грицаєві. Молодий спортсмен першим зважився відреагувати на постійні антиукраїнські висловлювання боксера Олександра Усика. Богдан чітко і недвозначно вказав чемпіонові, що йому не подобається, і запропонував зійтися в октагоні – клітці для боїв без правил.
Оскільки «Главком» першим з видань надав слово Грицаєві і його особистому тренерові, директорові коледжу Олексієві Семенюшку, видання отримало шквал дзвінків від представників спортивної спільноти різних рангів – від міністра спору Вадима Гутцайта до звільнених із закладу футбольних тренерів. Основний лейтмотив цих розмов – у коледжі після Революції Гідності, з приходом на посаду директора пана Семенюшка, твориться хаос, об’єкт у занедбаному стані, якість освіти знизилася, а всіх незручних працівників новий керівник позвільняв.
Власне, щоб зрозуміти, чи так це насправді, «Главком» зібрався перевірити стан одного із головних спортивних навчальних закладів країни самостійно.
З учнями через карантин зараз поспілкуватися неможливо, однак нам вдалось отримати оцінки людей, які в курсі ситуації, побачити документи і сам заклад. У підсумку маємо цілісну картину. Центр підготовки юних олімпійців виживає дотепер, як може, адже навколо нього роками кружляли політики і бізнесмени, з явними меркантильними інтересами, зав’язаними на будівництві.
Тож розпочнемо з екскурсії тренувальними залами і майданчиками, навчальними аудиторіями, а також гуртожитками, де проживають спортовці. На прохання журналістів, Олексій Семенюшко відкриває будь-які двері, на які вкаже «Главком», а не лише ті, які захоче сам керівник.
Футбольне відділення – найчисельніше в коледжі і налічує після появи групи для дівчат загалом 110 учнів. Власне, їм попри відсутність фінансування були створені умови для роботи першочергово. По-перше, був відновлений тренувальний манеж, в якому покладено нову підлогу і встановлено сучасне освітлення.
Вразила якість газону на полі центрального стадіону коледжу. Вразила, бо бачили, у якому жахливому стані трав’яний прямокутник був п’ять років тому. Справжній город у ямах і з кротовинням, на якому дітям грати було доволі небезпечно. «Переробили поле власними зусиллями, – каже пан Семенюшко. – Воно, звісно, не єдине і знадобилося б поліпшити ще як мінімум два. Коли почули, що стелить штучні поля за своєю програмою Українська асоціація футболу, то виходили на очільника організації Андрія Павелка. Пропонували обладнати бодай одне поле у нас. Однак чіткої відповіді чомусь не отримали».
Бігові доріжки навколо стадіону теж потребують оновлення, однак на їх заміну заклад не має коштів. За словами керівника, з пропозицією посприяти він звертався до президента Федерації легкої атлетики України Ігоря Гоцула. Той не допоміг. За інформацією «Главкома», через те, що коледж знаходиться у підпорядкуванні Міністерства освіти й відповідно ФЛАУ як громадська організація стосунку до нього не має.
Єдиний, за винятком олімпійської бази у Конча-Заспі, сектор для метання молота теж знаходиться на території коледжу імені Івана Піддубного. Він теж потребує оновлення, але грошей на це немає. Доводиться обмежуватися косметичним ремонтом.
Окрема тема – легкоатлетичний манеж. Він морально застарілий, потребує тотальної реконструкції, але не занедбаний, як було показано у сюжеті телевізійних новин, який носив відверто тенденційний характер. Насправді там під виглядом коледжу Піддубного був показаний манеж… Броварського училища фізкультури.
«Ось тут ми відновили сектор для стрибків у довжину, - каже Семенюшко. – А поряд – єдиний на весь Київ сектор для стрибків з жердиною. Це ж вид нинішнього президента Національного олімпійського комітету України Сергія Бубки і коли він до нас приїздив, я просив, аби Сергій Назарович посприяв у оновленні манежу. Проте відповіді чекаємо досі».
За словами Семенюшка, до його приходу манеж орендувало «Посольство Боже» Сандея Аделаджі. За оренду церква платила колишньому керівникові Республіканського училища фізичної культури (таку назву до 2014 року носив коледж) В’ячеславу Гамову $10 тис. щомісяця. Оплата, стверджує наш співрозмовник, не була офіційною. «Сцена знаходилася саме на тому місці, де зараз сектор для стрибків з жердиною», - каже директор.
По інший бік манежу обладнана тренажерка і… октагон. «Так, той самий, для Усика», – сміється борець Богдан Грицай, якого зустрічаємо поряд під час розминки.
У центрі манежу також обладнаний боксерський ринг і складені мати для татамі, на якому займаються дзюдоїсти. За словами керівника коледжу, представникам цього виду єдиноборства умови створені вже після його приходу, раніше представники цього виду спорту готувалися за межами навчального закладу.
У куті, вже поза біговими доріжками – борцівський килим. Тут тренуються представники греко-римського стилю. Борці-вільники займаються тут же, але на другому поверсі. Крім Олексія Семенюшка і Богдана Грицая, тренування проводять Степан Захарків, а також іще один чинний борець легкої ваги Дмитро Несвятипаска. Чоловік родом зі Слов’янська на Донеччині, переїхав до Києва невдовзі після того, як його рідне місто було окуповане російськими найманцями. Дмитро каже, що на нього, як борця, його тренер вже не розраховував і відповідно забирати в столицю не хотів. Проте хлопця, який, між іншим, розмовляє досконалою українською, вирішив взяти до себе Олексій Семенюшко.
Варто сказати, що поряд із хлопцями у коледжі нещодавно відкрили групу жіночої боротьби.
На вході до гімнастичної зали – меморіальна дошка на честь Олександра Мішакова, тренера, який виховав дев’ятиразову олімпійську чемпіонку Ларису Латиніну і семиразового олімпійського чемпіона Бориса Шахліна. Власне, школа спортивної гімнастики в коледжі імені Піддубного залишається найсильнішою в Україні й понині. Через неї зокрема пройшов олімпійський чемпіон Ріо-де-Жанейро-2016 Олег Верняєв. У цьому тренувальному залі часто відбуваються чемпіонати і Кубки держави.
Семенюшко каже, що використовувані раніше гімнастичні снаряди у залі вдалося попри опір окремих чиновників перевезти з олімпійської бази в Конча-Заспі, коли там була проведена реконструкція і встановлене сучасніше обладнання.
«Взагалі маю мрію – суттєво розширити гімнастичний зал за рахунок інших приміщень будівлі, – каже керівник коледжу. – Проте на це потрібні кошти. В нинішніх умовах нам за кошт батьків вдалося освіжити стіни і за гроші благодійників змінити освітлення».
Освітлення і електронні фехтувальні установки – єдине, що вдалося замінити у двох залах для занять фехтуванням. Підлога там не змінювалася ще з тих часів, коли в залі тренувався нинішній міністр спорту, олімпійський чемпіон Барселони-1992 Вадим Гутцайт. «Просив Вадима Марковича, ще коли він очолював Департамент спорту Київської міської державної адміністрації, закупити для нас фехтувальні доріжки. На жаль, відповіді не дочекалися», – бікається Семенюшко.
На великому подвір’ї коледжу звертає на себе увагу вибудуваний на півтора метра вгору фундамент. То мала бути церква Московського патріархату. Колишній керівник коледжу В’ячеслав Гамов збирався її побудувати і назвати на честь свого батька, іменем Святого Георгія. Місце теж вибрав невипадкове – вигляд на церкву мав відкриватися з вікна робочого кабінету.
«Коли я став директором, московські попи намагалися знайти зі мною спільну мову, бігали з кагорами, робили все, щоб будівництво продовжилося, – розповідає Олексій Семенюшко. – Нам вартувало чималих зусиль, щоб через Міністерство освіти позбавити Московський патріархат будь-яких претензій на нашу територію зараз і в майбутньому».
Так само непросто керівництву було вигнати з території закладу ще одну дивну організацію з назвою «Чорна пантера». «То фактично секта, яка на нашій території винаймала підвальні приміщення і займалася тут фактично окультними діяннями, – згадує Олексій Семенюшко. – Щоб зрозуміти, про що мова, достатньо набрати цю назву в Youtube. Ролики красномовні. Усі стіни вони розмалювали чорним кольором і займалися хтозна чим. До освітнього процесу ця структура не мала жодного стосунку. Тому прогнавши їх звідси, ми найперше перефарбували у світлий колір стіни і обладнали там склади і майстерні для велосипедистів».
Гуртожиток, у якому живуть юні спортсмени – доволі скромний. Він майже нічим не відрізняється від десятків таких закладів у столиці. Класичний житловий блок включає у себе дві кімнати, розрахованих на проживання двох студентів у кожній. Санвузол і холодильник у блоці спільний. За словами Дмитра Несвятипаски, у таких же кімнатах в Олімпійському училищі імені Сергія Бубки в Донецьку, де навчався і жив свого часу він, жило по п’ять-шість осіб. Фактично, ліжка були розставлені впритул одне до одного.
На нижньому поверсі гуртожитку під замком знаходиться шість навчальних аудиторій. При колишньому керівництві закладу тут був салон краси «Корона».
На третьому поверсі гуртожитку обладнано сім віп-кімнат. Вони розраховані на прийом суддів та офіційних делегацій під час проведення в коледжі всеукраїнських змагань.
«А ось у цьому будинку нині живуть переселенці з зони бойових дій, частина з них у нас працює, – показує на триповерхову споруду Олексій Семенюшко. – До мого приходу тут був… публічний дім. З сауною, дівчатами, кімнатами у вигляді готельних номерів. Тут обслуговували міліцейських начальників і чиновників різних рангів».
Поряд із колишнім «будинком розпусти» знаходяться тенісні корти. Вони – у жалюгідному стані, почали заростати травою. На узбіччі наскидано всякого мотлоху.
«У нашому закладі не було відділення тенісу, але були корти, – розповідає керівник. – Несанкціоновано їх здавали за гроші, для приватних уроків. Ми цю діяльність припинили, хоча раз на території корти були, то збиралися ввести дві штатних одиниці для тренерів і готувати тенісистів – до десяти учнів. Звернулися з відповідною пропозицією у Федерацію тенісу України, але оскільки одним із віце-президентів там є керівник Університету фізичної культури і спорту Євгеній Імас, отримали відмову.
Натомість отримали близько десятка пропозицій, аби корти функціонували на тих же умовах, що й раніше. Зокрема від капітана чоловічої збірної України з тенісу, видатного у минулому гравця Андрія Медведєва та його сестри Наталії. Також цікавився цими кортами і Володимир Бондаренко, батько відомих у недалекому минулому сестер-тенісисток. Я наполягав, щоб ці питання вирішувалися виключно через Фонд держмайна. Проблем нам додалося, коли під вагою снігу три роки тому завалилося покриття над кортами. Це – наслідок халатного ставлення до зведення об’єкту, за який відповідала донька колишнього керівника, пана Гамова. Її прізвище фігурує в судовій ухвалі, згідно з якою корти залишаються у підпорядкуванні коледжу. Добре, що то було вночі і ніхто не постраждав».
Перед тим, як зайти у навчальний корпус, Олексій Семенюшко показав також будівлю, в якій до його приходу знаходився ковбасний цех, а також ряд гаражних приміщень, кожне з яких орендувалося, за словами директора, за 500 доларів.
У фойє навчального корпусу відразу кидається у вічі експозиція на честь визначного українського поета середини минулого сторіччя Олега Ольжича. На розміщеній неподалік стінгазеті висміюється суржик. Та й загалом темі національного виховання в коледжі приділяється значна увага. Зокрема на другому поверсі виділяється експозиція на честь головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича.
Особливо варто виділити класи, присвячені героям Небесної сотні. 19 лютого 2014 року на Майдані загинув призер Дефлімпіади із дзюдо, вихованець Карена Балаяна Дмитро Максимов. У нього влучила осколкова граната. Максимов був випускником коледжу. Портрет Дмитра розмістили у класі хімії.
А ще одна аудиторія присвячена одному з перших загиблих майданівців, білоруському унсовцю Михайлові Жизневському, який був смертельно поранений 22 січня 2014-го під час протистоянь з силовиками на вулиці Грушевського. Сюди свого часу приїздили зокрема нині, на жаль, покійні батьки Михайла.
За словами Олексія Семенюшка, в майбутньому аудиторій, присвячених героям України буде більше. Може, вже було б, але охочих долучатися до ініціативи небагато. Скажімо, зверталося керівництво коледжу з пропозицією облаштувати окремі класи на честь загиблих на Майдані чи війні їхніх герої до представників Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Але вони відреагували на пропозицію без ентузіазму.
Як і у випадку зі спортивними об’єктами, оновлювати освітні приміщення керівництву коледжу непросто, бо фінансування на це не виділяється. Офіційні дані «щодо фінансування закладів спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання» красномовні: коледж імені Івана Піддубного – єдиний, який не отримує від Міністерства освіти жодної копійки на навчально-спортивну роботу і один з небагатьох, кому не фінансують придбання спортивного обладнання та інвентарю.
Фактично, Міністерство освіти і науки зараз виділяє кошти тільки на зарплати працівникам, оплату комунальних послуг і харчування учнів. Більше того, на початку цього року в МОН відхилили поданий керівництвом коледжу кошторис на 644 працівники, виділили кошти лише на 522-х і запропонували відповідно до нових реалій оптимізувати штат. На себе такої відповідальності в Міністерстві брати не захотіли.
Насправді Олексій Семенюшко певен, що таке ставлення до навчального закладу продиктоване не стільки упередженістю до нього чи його нововведень. Скільки банальними меркантильними інтересами.
«Бачите ось ці новобудови? – запитує директор і показує у напрямку метро «Лісова». – Вони мали знаходитися тут, на місці футбольних полів. Власне, перевірка, про яку вашому виданню розповідав нинішній міністр спорту, а тоді керівник департаменту молоді і спорту КМДА Вадим Гутцайт, теж була спрямована на те, щоб здійснювати на нас тиск і змусити поступитися територіями. Ось лишень перевірка ця була нелегітимною і була скасована згідно з наказом директора Департаменту освіти і науки КМДА Фіданян. Причина проста – наш заклад підпорядкований Міністерству освіти і науки України, а не мерії столиці. У нас навчаються діти з усієї держави, а не лише з Києва».
Олексій Семенюшко стверджує, що комісія з перевірки використання бюджетних коштів Олімпійським коледжем імені Піддубного мало того, що не мала для перевірки повноважень, так ще й і була складена виключно з зацікавлених осіб, більшість із яких відстоювали інтереси забудовника. Найперше пан Олексій звертає увагу на керівницю громадської організації «Давайте разом» Валентину Макарову, яка насправді є представницею керівника ТОВ «Українська інвестиційно-будівельна компанія «Новоград» Олександра Махамбетова, котрий теж є співзасновником ГО «Давайте разом». Також інтереси забудовника, за словами директора коледжу, відстоювали голова постійної комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку Андрій Странніков і депутат Київради Віталій Росляков. Ще один представник комісії Сергій Костюк свого часу подавав документи на конкурс директора коледжу.
Згадується у числі членів комісії прізвище футбольного тренера Олексія Клименка, який був звільнений з закладу через те, що неодноразово в матчах чемпіонату Києва використовував підставних гравців, які не є вихованцями коледжу відповідно не входили до заявки на змагання.
Власне, таких історій тільки з футбольними тренерами пан Семенюшко розповів і підкріпив протокольними даними достатньо. Скажімо, одного тренера було звільнено після того, як він спершу був вилучений за нецензурну лайку, а потім допустив до тренувального процесу дитину з гепатитом, у наслідок чого інфікувався ще й сусід хворого у кімнаті. Інший педагог, згідно з заявою одного з батьків, збирав з дітей гроші на різні потреби, а потім погрожував тим, хто був невдоволений своїм становищем у команді, розправою. Ще один тренер був покараний за несвоєчасну сплату заявочного внеску для участі в чемпіонаті Києва, порушення внутрішнього етикету і суб’єктивні кадрові рішення у ставленні до власних вихованців. Ще двоє тренерів на постійній основі тренували в манежі дітей, які не є учнями коледжу.
Пішла й тренерка з дзюдо Анна Каштанова. Уже після початку російсько-української війни вона повезла своїх вихованців до столиці Чеченської республіки Грозного, на турнір на призи Рамзана Кадирова. Після повернення спеціалістку за такий вчинок було звільнено з роботи. Але через судове рішення, яке пан Семенюшко вважає дивним, вона не лише поновилася на роботі (правда, потім відразу залишила посаду), а й відсудила кошти за час бездіяльності.
Історія Олімпійського коледжу імені Піддубного – далеко не унікальна. Схожі ситуації у багатьох навчальних закладів по всій Україні, де панує дрібна і не дуже корупція, а інтереси дрібних чиновників тісно переплетені з апетитами крупного бізнесу. Спорту в усьому цьому безладі місця практично немає.
Іван Вербицький, «Главком»
P.S. «Главком» готовий надати слово всім особам, згаданим у цьому матеріалі.
Коментарі — 0