Просто Юран. Зрадив «Динамо» і Україну, а тепер виховує Яремчука
Згадуємо, що за персонаж називає автора голу у ворота Португалії «футболістіком»
Якщо в контексті українського спорту стала б потреба персоніфікувати слово «зрадник», то ліпшої кандидатури, ніж відомий на початку 90-х років минулого сторіччя футболіст Сєрґєй Юран годі було й шукати.
Юран – постать специфічна. З Луганська у київське «Динамо» він перебрався, маючи проблеми зі спортивним режимом. Таке офіційне формулювання. Неофіційне – Сєрґєй пив. І це йому заважало. Та при тренері Лобановському він взяв себе в руки і заграв. Настільки яскраво, що швидко потрапив у сферу інтересів відомих європейських клубів.
Врешті, довго у Києві Юран не залишався і влітку 1991-го перейшов у португальську «Бенфіку». Зі скандалом, який тоді виглядав бажанням вирватися з-під залізної завіси, а насправді був першим дзвіночком.
Уже восени того ж року сліпий жереб звів «Бенфіку» в першому розіграші Ліги чемпіонів з київським «Динамо». Команди зустрілися між собою в першому турі і кияни здобули сенсаційну перемогу 1:0. А про те, що сталося в матчі-відповіді у квітрні наступного року в Лісабоні, досі складають легенди. Люди, які тоді були в «Динамо» не «на диктофон» стверджують, що Юран з окремими футболістами «Динамо» домовився. Власне, що щось там не чисто, демонстрували й події на полі. «Бенфіка» завдала киянам найбільшої поразки в їх єврокубковій історії – 5:0. Сам Юран забив двічі, але більше тоді прихильників «Динамо» розлютив навіть не сам факт забитих м’ячів, а поведінка колись рідного футболіста, який бігав святкувати забиті м’ячі до трибун і супроводжував свої бурхливі емоції непристойними жестами.
1 грудня 1991-го в Україні відбувся референдум, на якому понад 90 відсотків українців висловилися за Незалежність нашої держави. Звісно, що паралельно постало питання про перехід українського футболу на професійні рейки і створення національної збірної. Юран тоді в розмові з журналістами заявив, що мріє грати за збірну України. Ніхто його за язик не тягнув, однак через лічені місяці, 14 жовтня 1992-го дебютував в офіційному матчі в складі збірної Росії. Разом із іншими українськими запроданцями – Онопком, Ледяховим, Татарчуком.
Не мине і двох років, як Юран натворить лиха уже в російській збірній, ставши одним зі співтворців меркантильного скандалу напередодні чемпіонату світу-1994. Але нас ця історія цікавить тільки в контексті прогнилої внутрішньої сутності громадянина Юрана.
Згодом він її проявить знову, перейшовши до лав московського «Спартака», найбільшого ворога «Динамо», клубу, який дав йому путівку у великий футбол. Під час фіналу «Кубка Содружества» в 1999-му саме Юран бився проти киян найагресивніше, ворожа поведінка з нього аж випирала.
Що життя Сєрґєя Нікалаєвіча не змінило, він ще раз пригадав буквально днями. То коли «стрибнув» через пресу на нападника збірної України Романа Яремчука. Роман, як відомо, сказав після перемоги над португальцями, що «ми не Росія, яка обіграла Шотландію і тепер говорить, що виграє чемпіонат Європи».
«Такі футболісти називаються «футболістікамі», - відреагував на слова нападника збірної України і бельгійського «Ґента» Юран. – Гравець говорить про те, як він зіграв, скільки забив, про перспективи своєї збірної, а «футболістік» починає розповідати про інші збірні, інших гравців. Можливо, хтось попросив Яремчука згадати про Росію у такому плані».
Звісно, безбатченкові Юрану, на відміну від українського патріота Яремчука, начхати на те, яке лихо держава Росія принесла на нашу землю. В таких випадках доречніше не завадило б помовчати. Однак чим-чим, а вмінням тримати язик за зубами Сєрґєй не вирізнявся ніколи. Що в поєднанні з розумовою поверховістю дарувало всілякі шедеври…
Іван Вербицький, «Главком»