Спорт уже ніколи не буде таким, яким був до коронавірусу

Інтернет-мем про іспанську лікарку, яка зі своїми десятьма тисячами євро зарплати в рік порадила звертатися за виготовленням вакцини від коронавірусу до Мессі і Роналду з їх багатомільйонними статками, виявився брехнею. Але навіть попри це причетні до спорту й бізнесу люди сходяться на думці, що після подолання наслідків пандемії і виходу з кризи спорт уже ніколи не буде таким, яким був до того. Щоденні тривожні звістки з усіх куточків світу цю тенденцію підтверджують. Спортивна індустрія, яка здавалася респектабельною і міцною, руйнується на очах. За найпесимістичнішими прогнозами, пандемію можуть не пережити близько половини європейських футбольних клубів, а про багатомільйонні контракти топові спортсмени можуть наразі забути.

Мільйонери підуть на поступки

Тотальні скасування та перенесення змагань, починаючи з березневого чемпіонату світу з легкої атлетики в приміщенні у китайському Нанкіні і закінчуючи футбольним Євро та літньою Олімпіадою, паралізували спортивне життя повністю. Атлети нині змушені нагадувати про себе хіба розмаїтими челенджами у соцмережах чи благодійними акціями на підтримку боротьби з коронавірусом. Відсутність прибутків від реклами, продажу квитків, прав на трансляції і атрибутики змусила клуби італійської футбольної Серії А підписати колективний договір про скорочення зарплат гравцям на 30%. Таке рішення підтримали 19 клубів, долучившись до туринського «Ювентуса», який досяг із футболістами згоди і скоротив заробітні плати на 40% самостійно. 

Тим же шляхом найближчим часом мають піти клуби англійської Прем’єр-ліги.

Представники українського чемпіонату натомість поки воліють відмовчуватися. Або навіть, як у випадку з гравцями першолігового футбольного клубу «Інгулець» із села Петрове на Кропивниччині, записують бравурні відео з подякою власникові – відомому аграрієві Олександру Поворознюку за те, що не дивлячись на труднощі, заробітки за ними він зберіг у повному обсязі. 

«Система українського спорту існує в тій же парадигмі, що й багато інших галузей. То – соціалістична, непрозора, адміністративна система, де немає конкуренції та вільного ринку», - коментує такий стан речей Сергій Левчук, людина, яка очолювала національну Федерацію карате, а нещодавно виграла конкурс і нетривалий час, до відставки уряду Олексія Гончарука очолювала Державну агенцію спорту.

«Ми звикли, що нам мають щось дати, пообіцяти і прийняти рішення десь згори. Західні спортивні (та й не лише) клуби живуть в умовах конкуренції і відкритих економічних відносин. У нас вплив на виділення коштів мають не економічні показники, а рішення конкретного функціонера. Докорінно неправильно, коли президент клубу, керівник федерації чи міністр приймають рішення про виділення коштів, керуючись власним баченням. З моєї точки зору, чиновників мають замінити формули – зрозуміли правила. Чиновник має, подбати, щоб вони працювали і довести їхній зміст до спільноти», - пояснює Левчук. 

Надовго такої показної щедрості українських спортивних бізнесменів не вистачить. У цьому переконаний Андрій Пантюхов, нині директор компанії СЕАС-Україна, представництва словацької компанії Colosseo EAS (займається технічним забезпеченням спортивних об'єктів). Раніше фахівець був керівником інфраструктурних проектів у футбольному клубі «Динамо» (Київ) і начальником з роботи з корпоративними клієнтами на київському НСК «Олімпійський».

«Клуби мають певні зобов’язання. Наразі ця ситуація ще не визнана форс-мажорною, після чого можна не виконувати умов контрактів, - пояснює Пантюхов. – Думаю, ще якийсь час умови контрактів зберігатимуться. Але при цьому, за моєю інсайдерською інформацією, окремі українські клуби вже сильно скорочують операційні витрати, персонал відправляють у відпустки за власний рахунок, урізаються витрати на комунальні послуги. Пізніше криза зачепить футболістів. З ними або не продовжуватимуть контрактів, або переглянуть умови за обопільною згодою сторін, або перестануть їх виконувати».

Експерт впевнений: у футболістів не буде іншого виходу, як погодитися на скорочення заробітків. «Враховуючи, скільки отримували гравці провідних трьох-чотирьох клубів України, фінансова подушка в них для того, щоб пережити кризу, достатня. Єдине – через певний час вони розгублять кондиції і відповідно на повернення колишніх зарплат вже не претендуватимуть. А нове покоління футболістів гратиме, виходячи з реалій. Існуючих нині космічних зарплат вочевидь вже не буде. Переформатування всього футболу неминуче», - робить прогноз Андрій Пантюхов. 

Першою жертвою пов’язаної з пандемією кризи став один із найтитулованіших клубів Словаччини, семиразовий чемпіон країни «Жиліна». Керівництво ФК оголосило, що причиною краху стала неможливість продавати футболістів під час літнього міжсезоння, а саме трансфери були основною частиною доходів клубу і дозволяли йому фінансувати на майбутній сезон. 

Крім того, уже заявив про можливе банкрутство президент клубу англійської Прем’єр-ліги «Бернлі» Майкл Ґарлік: «Якщо ми не відновимо сезон-2019/2020 і не досягнемо визначеності стосовно наступного чемпіонату, то у нашого клубу до серпня закінчаться гроші. Це факт».  

«Є інформація, що УЄФА на певний час скасує фінансовий Fair Play, закон, згідно з яким клуби не можуть витрачати більше, ніж заробляють, - бачить один із виходів з ситуації Пантюхов. - Вочевидь ті власники, які захочуть зберегти клуби, будуть їх підтримувати з інших джерел. А ті президенти, які відмовляться чи не матимуть змоги це робити, змушені будуть оголосити клуби банкрутами». 

Разом з тим Пантюхов згоден, що в Україні власники й без того витрачають більше, ніж заробляють на клубах, але загалом фінансового Fair Play вони намагаються притримуватися. «Ніхто не хоче отримати санкцій від УЄФА, - пояснює експерт. – Звісно, що є певні схеми, які дозволяють знаходити варіанти в правовому полі. Треба визнати, що в Україні всі клуби є дотаційними». 

На думку Андрія Пантюхова, першими постраждають ті клуби, які фінансуються з міського чи обласного бюджетів: «Правда, є приклад Казахстану, де з 16-ти клубів 15 є державними чи муніципальними, то там ситуація буде кращою, бо в них є державна програма розвитку і підтримки спорту». Додамо, що в Україні з міської чи обласної казни повністю чи частково фінансуються першолігове івано-франківське «Прикарпаття», друголігові рівненський «Верес», житомирське «Полісся». 

 Потреба рахувати

Проте тенденції такі, що під загрозу поставлене функціонування не лише окремих клубів. А й цілих федерацій. Першою жертвою кризи стала Федерація регбі США, котра вже оголосила про банкрутство. Федерація футболу Уругваю, щоб уникнути такої ж долі, звільнила 400 співробітників на чолі з тренером національної збірної Оскаром Табаресом, котрий очолював команду останніх 15 років. 

Українська асоціація футболу на чолі з екс-главою бюджетного комітету парламенту Андрієм Павелком наразі воліє про впливи кризових явищ на свою діяльність не згадувати. Але враховуючи, що тільки заробітна платня керівника комітету збірних Мирона Маркевича складає 730 тис. грн на місяць, такому достаткові дуже швидко може настати край.

З іншими, менш заможними українським спортивними федераціями з інших видів спорту ситуація трохи простіша. «Ми були вимушені скасувати чемпіонат Європи в Азербайджані і декілька прем’єр-ліг, які, по суті, були повністю організовані, викуплені квитки, заброньоване проживання, - каже Сергій Левчук, який хоч вже й не керує Федерацією карате, але залишається до неї причетним. - Ці кошти має компенсувати держава. Міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт пообіцяв, що ці витрати будуть закриті. Наразі виконання обіцянок очікуємо. Повинен сказати, що у Федерації карате заробітну плату отримує невелика кількість людей». 

В недавньому інтерв’ю «Главкому» міністр молоді та спорту запевнив, що на час карантину, скільки б він не тривав, заробітна плата членів штатних збірних команд України з різних видів спорту врізатися не буде. Проте загалом видатки на спорт у державному бюджеті вочевидь будуть врізані відразу на 55%. Цю суму, за словами  Гутцайта, прем’єр Шмигаль обіцяв повернути спортивній галузі після завершення пандемії.  

«Ми повинні розуміти, що врізаючи видатки на фізичну культуру і спорт, потім будемо змушені збільшити їх на медицину, - коментує Левчук. - Правда, треба також враховувати, що кошти, які виділяються на фізичну культуру і спорт в Україні, використовуються вкрай неефективно. В нашому спорті продовжує діяти совєцька система, яка не дає змоги федераціям розпоряджатися своїми бюджетами автономно, заважає надавати послуги в конкурентному середовищі клубам. Іншими словами, в українському спорті відсутнє конкурентне середовище щодо бюджетних коштів. Вони розподіляються чиновниками за застарілими процедурами в ручному режимі. Зрозуміло, що в сучасній ситуації, коли всім потрібно затягнути паски, кожен мусить потерпіти. Але то не означає, що єдиний критерій функціонування спортивної галузі – кількість грошей. Система українського спорту за часи Незалежності не реформувалася жодного разу». 

 Пошук раціональних інструментів

За оцінками експертів, перенос Олімпійських ігор на рік вартуватиме японському бюджетові збитків у розмірі приблизно $70 млрд. То за умови, що в підготовку до головного спортивного старту чотириріччя японська столиця вклала $12 млрд. Японія розраховувала коштом олімпійських проектів подолати певну стагнацію, та натомість може отримати катастрофічний удар по економіці. Не дарма японці за підтримки Міжнародного олімпійського комітету намагалися уникнути перенесення головного спортивного старту чотириріччя до останнього і не встояли лише після того, як протестувати почали представники більшості розвинених країн світу на чолі зі США, Канадою, Австралією, Францією, Бразилією і Норвегією. 

Власне, враховуючи приклад Токіо і не дуже втішні прогнози експертів стосовно майбутніх потрясінь, які очікують на планету, охочих проводити крупні змагання такого рівня надалі може й не бути. 

«Останнім часом почастішала практика об’єднання країн-організаторів змагань рівня Олімпіад з розкиданням витрат і економічних ризиків на проведення таких заходів, - бачить вихід із ситуації Левчук. -  Думаю, після виходу з пандемії ми побачимо нові, раціональніші інструменти й форми проведення міжнародних спортивних заходів. Не дивлячись на втрати, ми отримаємо зміни. А зміни – то завжди позитив». 

Натомість перенесення футбольного Євро великим потрясінням для когось окремо взятого не стало з огляду на те, що матчі мали проводитися на території 12-ти країн. 

«Затрати з боку міст-організаторів  були не надто великими, інфраструктура всюди відсотків на 90% вже була готовою, - стверджує Андрій Пантюхов. - У майбутньому вочевидь ФІФА і УЄФА зосередяться на проведенні чемпіонатів світу і Європи в тих країнах, у яких інфраструктура на високому рівні і не потрібно вкладати великих коштів у підготовку. Тобто це буде не так, як у випадку з Україною, Польщею чи Росією, які будували стадіони, готелі і дороги практично з нуля». 

Спорт після кризи

На думку експертів, опитаних «Главкомом», спорт у післякризовий період повернеться на колишній матеріальний рівень, але для цього знадобиться час. 

«Це станеться не раніше, ніж через два-три роки, - вважає Пантюхов. - Якщо взяти Лігу чемпіонів чи Лігу Європи, то спонсори, які підтримують ці змагання, притримуються циклічності. Вони підписують контракти на три роки. Зрозуміло, що зараз крупні компанії як Nissan, UnikreditBank чи «Газпром» теж будуть сильно різати бюджети на маркетинг і рекламу, підтримку спортивних заходів. Після того, як згадані компанії зможуть вийти на докризовий рівень, повернеться й звична для останнього часу підтримка спорту». 

«Прогресуватимуть ті види спорту, які крокують у ногу з часом – переходять зокрема у віртуальну площину. Скажімо, Міжнародна федерація карате теж провела віртуальний турнір з ката (формалізована послідовність рухів, пов'язаних принципами ведення поєдинку з уявним опонентом або групою опонентів – «Главком»). Кожен атлет присилав індивідуально розроблений комплекс вправ, а судді в режимі реального часу, отримавши запис, завдяки електронній платформі виставляли оцінки. Людині не обов’язково виходити зі своєї домівки, щоб взяти участь у змаганнях», - так описує спортивне «завтра» Левчук.

Іван Вербицький, «Главком»