«Кручу велотренажер дома». Зірки українського спорту – про перенесення Олімпіади

Дива не сталося і Міжнародний олімпійський комітет під тиском цивілізованих країн цього тижня був змушений перенести Олімпіаду в Токіо на 2021 рік. Загалом представники спортивної спільноти поставилися до такого рішення, спровокованого пандемією коронавірусу, з розумінням. Іноземці. Українців, за невеликими винятками, почути не вдавалося. З цього приводу висловилися дворазовий чемпіон світу з греко-римської боротьби Жан Беленюк і чемпіон світу-2013 зі стрибків у висоту Богдан Бондаренко. Він днями дав інтерв’ю «Главкому». Решта притримувалися мовчанки.

«Главком» зв’язався з нашими титулованими олімпійцями і поцікавився не лише ставленням до переносу Ігор, але й тим, як останні події вплинуть на життя та подальшу кар’єру провідних спортсменів, які чотири роки готувались до Олімпіади.    

«Наразі не тренуюся, бо база в Конча-Заспі зачинена» 

Олег Верняєв

олімпійський чемпіон і срібний призер Олімпіади-2016 зі спортивної гімнастики

Ставлюся до переносу з розумінням. То не чиїсь особисті інтереси, а загальнолюдська біда. Будемо виходити з ситуації. Форму розгубити не боюся, бо вже маю дворічний досвід відновлення після операції. Наразі, звісно, не тренуюся, бо база в Конча-Заспі закрита. А іншої альтернативи для проведення тренувань немає. Сказали президент і Верховна рада все зачинити – сидимо вдома. Ми законослухняні громадяни. 

Доводиться обмежуватися дрібницями вдома – розминка, загальна фізична підготовка. Нічого серйозного. Звісно, для мого виду спорту цього, м’яко кажучи, недостатньо. А змоги обладнати собі бодай подобу тренувальних снарядів немає. То ж не лише поперечина, бруси чи кінь – шість видів! Зараз притримуюся карантину. Вчора вперше не витримав, сів у автівку і трохи проїхався по місту. Радше для того, щоб подивитися, як нині у Києві. У рукавицях і масці, звісно. До того вісім днів із квартири не виходив. 

«Зал та велобазу у Вінниці закрили»

Ганна Соловей

чемпіонка ІІ Європейських ігор з велотреку

На мою думку,  дуже розумно у зв'язку з ситуацією із пандемією перенести таку масштабну подію. Здоров'я людей – понад усе! Хоча атлетам це доводі важко, бо отримуємо ще один рік надважкої праці. Якщо вирішать заморозити вже існуючі ліцензії, то можна трохи розслабитись. Відпочити від усіх передолімпійських перипетій та з новими силами приступити до підготовки. З іншого боку, якщо ще на один рік продовжать відбір, то для когось це гарний шанс. У всьому намагаюся знаходити хоч краплю позитиву. І всім раджу.

Так чи інакше, сидіти без діла не збираюся. Я тривалий час відпочивала, зараз потихеньку «вкатуюся». Чогось глобального не планую. Наразі незручність полягає в тому, що зал та велобазу у нас, у Вінниці, закрили. Тож поки виїжджаю на шосе з супроводом авто позаду, а також кручу велотренажер дома. Вранці, коли гуляю з собаками, то роблю зарядку. У Вінниці серйозний карантин. Виїхати і в’їхати важкувато. Але моє посвідчення заслуженого майстра спорту грає важливу роль, коли я на велосипеді. Була ідея – взяти його на перші виїзди на карантин. Не прогадала.

Взагалі, на мій погляд, причини для паніки є. Наша медична служба не впорається з тими викликами, які нині має Італія. Мусимо хоча б трохи дотримуватися карантину. Я не закуповувала гречку, папір чи антисептики, не маю тих масок, але вже мушу в магазин ходити в масці. Хлопець змушує вдягати. 

«Поки ранок починається зарядки з трирічним сином»

Валерій Андрійцев

срібний призер Олімпіади-2012 з вільної боротьби

Був на піку форми. Для цього пройшли ряд навчально-тренувальних зборів та змагань, але від форс-мажорів ми не застраховані. Але здоров’я важливіше. Нині ми опинилися в ситуації, коли треба попіклуватися про людське здоров’я та життя. Тому мусимо адаптуватися до цих обставин. Вже перевели тренувальний процес в режим підтримання форми з реабілітаційним нахилом. Звісно, подальші кроки залежатимуть від того, коли буде відновлений змагальний графік та можливість тренуватися на килимі.

А поки ранок починається зарядки з сином, продовжується естафетою та бігом наввипередки і закінчується підніманням, підкиданням та носінням 16-кілограмового трирічного Богдана.

Саме Олімпійські ігри-2020, можливо, стали б фінальними в моїй кар’єрі. Але життя вносить свої корективи і тому маю намір працювати ще, оскільки хочеться реалізуватися на повну. Проте зараз діє карантин. Можливо, це й на краще, бо з’явився час приділити більше уваги сім’ї та нагода зайнятися хатніми справами, навести порядки. На вулицю виходжу за крайньої потреби, переважно в магазин чи аптеку. Зараз маю змогу працювати на місці, біля будинку, з «резиною» та скакалкою. При послаблені карантину, думаю нам дозволять проводити тренування зі спаринг-партнерами. Хочу, щоб це трапилося якомога швидше. 

«Цією миттю теж треба насолоджуватися»

Георгій Зантарая

чемпіон світу-2009, триразовий чемпіон Європи з дзюдо

Мабуть, рішення перенести Олімпіаду – справедливе. Я сприйняв його спокійно. Я готуюся завжди однаково і практично щороку здобував медалі на чемпіонатах світу чи Європи. Чи там і там одночасно. Тому не бачу великої проблеми, якщо потренуюся ще рік. Готовий виходити на татамі хоч зараз, але, певен, те саме буде й улітку 2021-го. Бо якщо тренуюся, то готовий боротися будь-якої миті. 

Не приховую, що після Олімпіади в Токіо закінчую кар’єру. Але мені пощастило, що Ігри відбудуться через рік. Значить, ще рік змагатимуся. Мабуть, цією миттю теж треба насолоджуватися. Бо поза спортом побути ще встигну. Звісно, зараз немає змоги повноцінно тренуватися. Так, як би хотілося, – в кімоно, на татамі. Але готуюся як можу: маю вдома штанги, міні-тренажерний зал. Живу в приватному будинку і можу дозволити собі таку розкіш. А ось організації спарингів наразі уникаю. У мене двоє дітей. Треба бути обережним. Тому з нетерпінням очікую на повернення у зал. До речі, дехто з наших збірників на подвір’ях приватних будинків якраз і тренується. Я ж наразі вдягаю у кімоно сина. З ним і борюся (сміється). 

Було б добре, якби якісь змагання відбулися бодай восени. Але судячи з нинішньої ситуації, це малоймовірно. Наразі починаю скучати за знайомими з інших країн. Приміром, списуюся з друзями з італійської Брешії. Турбувався, як вони. На щастя, все гаразд. Так само добре з усіма іншими. У наш час головне – берегти себе і допомагати одне одному. Зараз якраз той час, коли проявляються справжні риси людського характеру.

Іван Вербицький, «Главком»