Тріумф і трагедія: чому «Динамо» перемогло, а «Шахтар» програв у Лізі Європи

Ідентичні рахунки перших поєдинків за участю українських команд в Лізі Європи, проте які різні перспективи перед ними відкривалися! Якщо «Динамо» небезпідставно вважалося фаворитом у повторній зустрічі проти «Олімпіакоса», то «Шахтар» також майже безальтернативно був аутсайдером виїзного протистояння з «Айнтрахтом». Після завершення повторних матчів можна зайвий раз констатувати, що перспективи і динамівців, і «гірників» повністю підтвердилися. За рамки похибки ніхто з наших футбольних грандів не вийшов. «Динамо» очікувано перемогло «Олімпіакос» і кваліфікувалося до 1/8 фіналу, тоді як «Шахтар» розгромно поступився «Айнтрахту» й може спокійно готуватися до наступного сезону.

А чи могло бути інакше? До матчів можна було говорити, що заманеться, тим більше, що й підстави були. Для оптимістичних передумов для «Шахтаря» і песимістичних – для «Динамо». Проте, як ми знаємо, ніщо в футболі не цінується так високо, як підсумковий рахунок на табло. Він для обох наших команд достоту красномовний. Окрім того, є гра, яка також не одразу забудеться. Так ось, на підставі цих двох залізобетонних аргументів маємо повне право стверджувати, що інакше бути не могло.

Чому «Шахтар» програв?

Тут не все так просто, як здається. Вочевидь, «гірники» не заслуговували розгрому. На перемогу вони не награли, проте й чотири м’ячі в їхньому кошику – то вже занадто. Тим більше, що біля воріт суперника було створено досить, аби їхати із Франкфурта додому хоча б із гідністю. Проте головним рушієм шахтарівського фіаско став…їхній наставник. Паулу Фонсека вирішив ризикнути. Причому ризикнути по-справжньому. В португальця не було кадрового вибору в обороні. Через перебір карток гру пропускав Кривцов, то ж у пару до Хочолави тренер поставив єдиного на даний момент «живого» центрбека – Матвієнка.

А ось нагода для кадрового маневру в півобороні існувала. Перед наставником «Шахтаря» чітко вимальовувалися два шляхи. Перший – ризикований: залучити на лівий фланг новачка Соломона, відповідно Тайсона змістити в центр півзахисту, а Коваленка відрядити в опорну зону в пару до Алана Патріка. І другий – помірний: Тайсон залишається на своєму «крилі», Коваленко виконує роль «десятки», а дует хвилерізів – Малишев і Патрік.

Фонсека вирішив зупинитися на першому варіанті. Він, мов той заядлий картяр, вирішив усе, що нажите непосильною працею, поставити на одну карту. Мав на це повне право. Проте прогадав. Замість «червоного» - «зеро». Ставка не зіграла. Соломон розчинився у франкфуртському повітрі, наче різнокольоровий дим від фаєрів. Склалося враження своєрідного дежавю. У першому матчі «гірники» провели фактично весь матч у меншості через вилучення Степаненка, а в другому – через відсутність присутності Соломона.

А ось план наставника «орлів» Гюттера на гру спрацював повністю. Австрієць перед матчем натякнув, що його підопічним головне – результат, а не красива гра. Себто можна було припустити, що дядько Аді знову не буде випускати на вістрі атаки своє знамените атакувальне тріо, а обмежиться дуетом. Так і сталося. Цього разу на лаві для запасних залишився Анте Ребіч, а в старті з’явився Себастьєн Алле. Цей крок тренера «Айнтрахту» став, вочевидь, доленосним. Фактурний француз фактично зробив гру. А ще гру зробив високий пресинг у виконанні господарів поля. І численні помилки оборони «Шахтаря», які вже стали неприємною тенденцією.

Цього разу за «Айнтрахт» зіграла й удача. Власне, вона просто віддала німцям боржок за перший поєдинок. У вигляді двох влучань у каркас воріт – авторства Марлоса і Тайсона. Ми можемо лише здогадуватися, що було б, аби лідери «Шахтаря» поцілили трохи нижче, проте це все — алхімія. Апріорі не можуть згадані епізоди спаплюжити дьогтем бочку франкфуртського меду. «Айнтрахт» виявився сильнішим за «Шахтар». Значно сильнішим. А Гюттер – сильнішим за Фонсеку. Уже, до речі, вдруге. Тому не запитуйте, по кому подзвін. Те питання риторичне.

Чому «Динамо» перемогло?

А ось у цьому випадку все набагато простіше. Точніше – прозаїчніше. «Олімпіакос» виявився таким собі чолов’ягою на глиняних ногах. Навіть не велетом. Посередня команда, не більше. Проте й не менше. «Динамо» також наразі грандом європейського футболу навряд чи назвеш. Але на тлі грецьких «олімпійців» кияни мали привабливіший вигляд. Практично в усіх змагальних компонентах. Це проявилося ще в першій зустрічі, ця сентенція підтвердилася і в повторному поєдинку.

Варто зауважити, що левову частку загального успіху кияни здобули на виїзді. Тиждень тому в Піреї, вони зуміли проявити характер. І майстерність. Помилок вони також наробили чимало, проте й «червоно-білі» відповіли взаємністю. До того ж, греки занадто рано взялися утримувати переможний рахунок. І прогнозовано не втримали. Бо покладалися передовсім на волю богів із Олімпу. Марно. Мабуть, у них там на горі якась перезмінка. Богам не до «Олімпіакоса». Ось уже більше року.

Запорукою успішного результату киян в рідних стінах стала правильно обрана тактика і суворе дотримання ігрової дисципліни. Динамівський керманич Олександр Хацкевич вирішив не мудрувати з вигадуванням велосипеда, й поспішав не поспішаючи. На гру вийшов той же склад, який здобув нічию в Піреї. А навіщо від добра шукати ще щось?

Підопічні не підвели свого наставника. Вони намагалися чітко й чіпко зіграти в обороні, а за можливості – атакувати. Нагоди такі випадали. І в одній із них відзначився п’ятимільйонний новобранець команди Фран Соль. Решту часу «біло-сині» намагалися контратакувати й стримувати чужі атаки. Вдавалося далеко не завжди. Найкращим гравцем матчу можна назвати динамівського стража воріт Дениса Бойка. Хоча на такі-сякі компліменти заслуговує вся команда. Не миттям, так катанням кияни пройшли свого суперника. Пройшли закономірно. Справедливість результату сумнівів не викликає. І це – головне.

Далі – 1/8 фіналу, і суперник, вочевидь, набагато складніший. Проте то буде далі. Зараз же можна просто віддати належне єдиній українській команді, котра пробилася до другого раунду плей-оф Ліги Європи. Усе решта – від лукавого.