«Управління гнівом». Як страх смерті штовхає Лукашенка в обійми Путіна

Інцидент із примусовою посадкою літака компанії Ryanair та затриманням Романа Протасевича і Софії Сапеги не лише змусив Європейський Союз вдатися до більш активних дій щодо Білорусі. Куди важливіше інше – Росія виходить на траєкторію поглинання Білорусі вже восени 2021 року.

Захоплення відомого опозиціонера (Роман Протасевич був дотичним до телеграм-каналу Nexta, який координував протести у Білорусі, а протягом останнього часу працював у команді телеграм-каналу «Білорусь головного мозку») у свідомості Лукашенка, швидше за все, є ударом у відповідь. Причому, не лише у відповідь на масштабні протести серпня та осені минулого року, але і так звану «змову» з метою його фізичного знищення.

Її учасників – Григора Костусєва, Олександра Федуту та Юрія Зенковича (він, до речі, громадянин США) – розробляли російські та білоруські спецслужби, Федута та Зенкович затримані були у Москві.

Тема можливого фізичного знищення родини Лукашенка настільки вплинула на останнього, що 9 травня 2021 року було видано декрет № 2 «Про захист суверенітету та конституційного ладу», який визначає дії влади в разі насильницької смерті глави держави. Це дозволяє припустити не лише засилля російських пропагандистів на білоруському ТБ, але і постійну ідеологічну накачку самого Лукашенка.

Очевидно, що Олександра Лукашенка мало обходить невизнання його президентського статусу значною частиною цивілізованого світу. Понад чверть століття його політичної кар’єри пройшли з різними рівнями напруженості у відносинах з Заходом, і моментів порозуміння сукупно було небагато. А от ігнорувати позицію Росії йому набагато складніше – і питання не лише у матриці Союзної держави, яку наприкінці ХХ століття інтенсивно просував Лукашенко. Він охоче говорить про Білорусь як західний форпост Росії, і це цілком відповідає геополітичним інтересам Кремля.

Дозволю собі припустити, що операція із захоплення Романа Протасевича та Софії Сапеги (його подруги, громадянки Росії) була спільною дією російських та білоруських спецслужб, яким сьогодні політично вигідно зміцнювати «бойове братерство».

Проте ефектне захоплення одного з публічних опонентів Лукашенка обернулося проти нього самого: Європейський Союз обурений використанням правил ІКАО у політичних інтересах, і вістря гніву спрямоване проти Лукашенка. Обіцяні нові санкції проти керівництва Білорусі, обмежуються польоти над її територією та рейси компанії «Белавіа» до країн ЄС. Під санкційним ударом можуть опиниться і експортні можливості Білорусі.

Лукашенко, попри значний досвід маневрування у відносинах з Заходом, у виступі 26 травня наче викладав залізобетонні блоки російського виробництва практично вздовж лінії кордону з сусідніми з Білоруссю державами. Акцентована демонстрація впевненості у власній правоті у ситуації з Ryanair, звинувачення на адресу Заходу, насамперед – Литви та Польщі, антиукраїнські випади – все це і раніше звучало у виступах Лукашенка, проте цього разу цей лексичний коктейль мав підвищений градус. І звинувачення на адресу Романа Протасевича у вбивстві людей на території України (очевидно, йдеться про перебування опозиціонера у лавах «Азова»), і обіцянки показати зізнання Протасевича, Сапеги та інших затриманих не спроможні покращити відносини Білорусі з більшістю сусідів. Навпаки – вони цементують сприйняття Лукашенка як авторитарного лідера.

Цікаво, що тим часом у російському інформаційному просторі з уст різних другорядних політиків та медійників звучать заяви про «наших людей у Білорусі» та «шість майбутніх областей Росії». Тут доцільно пригадати, що під час кульмінації протестів проти результатів президентських виборів у Білорусі з Росії звучали різні оцінки дій Лукашенка, визначаючи межі російської офіційної реакції.

Регулярні зустрічі Лукашенка з Путіним (ще одна відбудеться вже 28 травня) нагадують ар’єргардні бої за збереження білоруської державності. Російський президент може бути задоволений, що протягом останніх 9 місяців звичний візаві легко перебрав на себе звання «останнього диктатора Європи», а інцидент з літаком Ryanair лише посилив цей ефект.

Останні заяви ЄС, нові санкції підштовхнули Лукашенка в обійми Путіна, хоча це не подобається Олександру Григоровичу. Логіка дій Росії щодо Білорусі нагадує розвиток подій в російсько-українських відносинах під час другої каденції Леоніда Кучми, коли «касетний» та «кольчужний» скандали суттєво ускладнили відносин Києва з Заходом. Проте Кучма був президентом, легітимність котрого у світі не ставили під сумнів, чого не скажеш про сьогоднішнього Лукашенка, проти якого зараз працюють і обставини збереження влади під час попередніх президентських кампаній.

Цілком можливо, що у Кремлі розгортають операцію «Золотий вересень», з прицілом на початок осені 2021 року. Нагадаю, що 10-16 вересня на території Росії та Білорусі пройдуть традиційно масштабні навчання «Захід-2021», які регулярно викликають занепокоєння сусідів Білорусі.

19 вересня відбудуться вибори до Державної думи Федеральних Зборів РФ, і перспектива невеликої геополітичної перемоги Росії стає все більш реальною. Тим паче – на фоні обумовленої навчаннями російської військової присутності на території Білорусі. Підготовчими заходами можуть стати процедури придбання російськими власниками стратегічних підприємств Білорусі, які досі перебувають у державній власності.

Для чого Росії Білорусь саме сьогодні? Географічне становище країни та її статус повноцінного учасника міжнародних відносин (Білоруська РСР була серед засновниць ООН у 1945 році) дозволяє Кремлю втягнути до своєї сателітарної геополітичної орбіти повноцінного члена світової спільноти, якого можна використовувати як громовідвід. Білорусь у цьому контексті сильно відрізняється від самопроголошених ДНР, ЛНР, Абхазії та Південної Осетії, тому дії Росії спрямовані на підпорядкування власним інтересам її зовнішньополітичної суб’єктності та внутрішнього життя.

Гучна обіцянка Лукашенка провести референдум щодо змін Конституції на найвищому рівні не спроможна замінити відсутності у публічному просторі позицій, які будуть виноситися на всенародне голосування. Морально-психологічний клімат у Білорусі сьогодні не дає підстав говорити про перспективи демократизації країни, проте Путіну не варто розраховувати на відсутність опору аншлюсу. Власне, саме тому зараз Лукашенко зачищає суспільно-політичний простір жорстокими вироками учасникам протестів та обмеженням можливостей діяльності медіа.

Євген Магда, Інститут світової політики