«Денацифікація» Балкан. Путіну конче потрібна ще одна війна

Росії кров з носа потрібна ще одна війна, яка б відволікла світову увагу від того, що вона робить в Україні. Нова гаряча точка на карті Європи змусила б українських партнерів обмежити свою допомогу Києву. Тому Москва вперто продовжує спроби підпалити «порохову бочку Європи» – Балкани. За порох слугують сербсько-косовські відносини, за іскру – агресивна інформаційна кампанія на території Сербії.  

Путіну дуже потрібна воєнна «заварушка», яка б дозволила переключити світову, насамперед європейську, увагу від його військової агресії проти України, а також дала йому підстави сподіватись на те, що зовнішня допомога Україні якщо не припиниться, то буде обмежена. Ідеальним місцем для такої війни Кремль досі розглядає Балкани, за якими закріпилось реноме порохової бочки Європи. Підірвати її Кремль хоче шляхом ведення справжньої інформаційної війни проти… «братньої» Сербії, яка після «правильної» інформаційної обробки повинна горіти бажанням силою повернути непокірне Косово.

Російське інформаційне бомбардування Сербії також повинне нейтралізувати зусилля ЄС і США щодо налагодження ефективного сербсько-косовського діалогу і пошуку точок зіткнення між Белградом і Приштиною, які б допомогли нарешті вирішити «косовське питання». Наразі можна сказати, що попри всі труднощі, ЄС і США можуть похвалитися певною історією успіху: підписано Вашингтонський договір, ведуться переговори в рамках Брюссельської угоди, відбуваються сербсько-косовські зустрічі за участю посередників, регулярні візити останніх в обидві столиці, тощо. А найголовніше – в результаті таких зусиль, попри іноді досить гострі словесні випади з боку Белграда і Приштини у бік одне одного, далі цих випадів справа не йде.

Для Росії ж історія успіху в «косовському питанні» полягає в зовсім протилежному – максимальному напруженні між Белградом і Приштиною. І чим більшим – тим для Москви краще. Ідеальний варіант – збройне протистояння. Однак, на щастя, тут Москві поки нема чим похвалитись.

Певна надія для Кремля з’явилась наприкінці липня, коли надходили тривожні новини з півночі Косово, а дехто з сербської політичної еліти навіть заявив про необхідність «денацифікації Балкан». Москва тоді ухопилась за соломинку дестабілізації, однак та обірвалась через  втручання Брюсселя і Вашингтона і рішучої позиції НАТО, в якому заявили, що його контингент в Косово готовий застосувати силу у разі, якщо конфлікт між сербами та косоварами дійде до кровопролиття. Відтак, тоді вогонь вдалось погасити ще в зародку.

У Кремлі дуже сподівались, що загострення на півночі Косово повториться 1 вересня, коли мав закінчитись період відтермінування косовською владою свого розпорядження про автомобільні номерні знаки, через яке й відбулось загострення наприкінці липня. Тоді, Кремль не просто чекав, що між Белградом і Приштиною нарешті спалахне, але й запустив спеціальну інформаційну кампанію, спрямовану на провокацію цього спалаху. Активізувались російські пропагандистські ЗМІ, російське посольство в Белграді, а також місцеві сербські націоналістичні і проросійські рухи.

Вістрям цієї інформаційної кампанії став пропагандистський телеканал RT, який наприкінці серпня-початку вересня експлуатував у сербському інформаційному просторі тему війни з Косово. У своїх сюжетах, окрім наголошення на тому, що Белград і Приштина знаходяться на порозі збройного конфлікту, пропагандисти RT також намагались переконати сербів, що у разі його виникнення, Москва обов’язково допоможе Белграду. Крім того, RT запустив інтерв’ю з російським послом у Сербії Боцан-Харченком, в якому той заявив, що лише сильна сербська армія може врятувати Сербію від нападу Косово, за яким стоїть Захід, і нагадав, що такою армією Белград повинен завдячувати, зокрема, й військовому співробітництву з Москвою.

Ну, а апофеозом кремлівських спроб зіткнути лобами Белград і Приштину став показаний на початку вересня по RT документальний фільм під назвою «Сербія: ознаки війни. Суворе майбутнє конфлікту в Косово». Важливою особливістю цього «документального фільму» є те, що що він розрахований виключно на сербську аудиторію, тобто, є цілеспрямованою інформаційно-психологічною операцією проти сербського населення, і особливо – його пасіонарної частини. Автори ретельно підібрали зображення, відеоряд і текст, які добре відомі сербському населенню і мали побудити в ньому бурхливі антикосовські та антизахідні емоції.

У фільмі RT збройне протистояння між Сербією і Косово показане як неминуче, єдине можливе і правильне вирішення «косовського питання». При цьому сербська влада в фільмі звинувачується у неадекватно стриманій реакції на дії Приштини, а також у призначенні на посади в Сербії осіб, що симпатизують Заходу.

Автори фільму наголошують на тому, що такі дії косовської влади, як її розпорядження щодо сербських номерних знаків та їх тимчасового перекриття наклейками, триватимуть до тих пір, поки серби не повернуть Косово, тобто поки сербська армія та сербська поліція не повернуться на відокремлену територію. Протягом фільму дана ідея розвивається в тезу про те, що така поведінка Приштини є приниженням не стільки звичайних сербів, скільки сербської влади і особисто сербського президента Вучича.

Для надання своїй тезі про неминучість сербсько-косовської війни правдоподібності і більшої емоційної забарвленості, російські пропагандисти охоче використовували в фільмі інтерв’ю і коментарі сербських націоналістів, зокрема, й тих, на яких в Сербії дивляться, як на відвертих фріків. Тим не менш, вони чудово справлялись зі своєю роллю вісників майбутнього сербського-косовського апокаліпсису. Ось деякі з інформаційних установок, які RT намагався нав’язати через сербських націоналістів:  

• Косово – це південна провінція Сербії, яка зараз знаходиться під окупацією НАТО, який створив штучну злочинну державу;
• якщо ситуація в Косово погіршиться, сербські націоналісти самоорганізуються, наймуть волонтерів і висунуться в бік кордону з Косово;
• так як Росії вдалось денацифікувати, демілітаризувати та звільнити «рускій мір», так і серби, мають право проводити спецоперації та створювати «сербський світ», у якому вони будуть жити в мирі та свободі;
• настав час вирішити питання Косово, як це зробила Росія з Кримом;
• ескалація на півночі Косово є позитивним розвитком ситуації, а російська ініціатива щодо створення своєї військової бази в Сербії є хорошою, оскільки це створило б баланс з американською базою в Косово.

Не обійшлось у фільмі й без вищезгаданого російського посла Боцан-Харченка, який назвав три причини майбутньої ескалації навколо Косово. Такими за його словами є: примушення Заходом Сербії ввести санкції проти Росії; примушення її визнати незалежність Косово; блокування Сербії можливості купувати дешевий газ через «Балканський потік». Крім того, той повторив висловлену ним раніше ідею про необхідність відкриття в Сербії російської військової бази, яка б створила противагу американській базі Бондстіл в Косово.

Однак, незважаючи на всі російські інформаційні потуги, вогню між Белградом і Приштиною на початку вересня запалено так і не було. На превеликий жаль для Кремля, серби з косоварами, за посередництва Брюсселя й Вашингтону, змогли домовитись. «Силоміць милим не будеш» каже одне прислів’я. Воно дуже підходить до опису того, як Москва хоче, але не може змусити Белград воювати з Косово. Не може з однієї простої причини, яку в Кремлі може й розуміють, але ніяк не можуть прийняти: попри всю найрізкішу риторику Белграда в бік Приштини і його демонстративну гру м’язами на сербсько-косовському кордоні, він не тільки не готовий до війни з Косово (яка б автоматично означала війну з НАТО, в якій у нього не має жодних шансів) – вона йому просто не потрібна. Адже там добре розуміють, що, на приклад, краще торгувати з Євросоюзом і розвиватись, як нормальна європейська держава, аніж відчути на собі всі «радості» неймовірного тиску Заходу і статусу країни-ізгоя. До того ж спрацьовують запобіжники (ті ж Бондстіл і KFOR), які поки що уберігають Європу від детонації її «порохової бочки». 

Тим не менш, поки «косовське питання» остаточно не вирішене, Москва має простір і можливості для різних провокацій і спроб дестабілізувати цю частину континенту. Тому, є всі підстави вважати, що нещодавня «творчість» RT – це поки не останні інформаційні удари Кремля як по «братній» Сербії, так і по Балканах. 

Ігор Федик, для «Главкома»