Під Києвом виріс «Кремль». Російська церква збудувала величезний монастир
Нардепи просять СБУ перевірити комплекс культових споруд, тривале будівництво якого… ніхто не помічав
Поки у парламенті закипає чергова серія пристрастей навколо заборони Московської церкви, яка працює під брендом УПЦ (МП), окремі народні депутати ведуть свою боротьбу з проявами «русского міра» на українських теренах. Троє представників «Слуги народу» (Олег Дунда, Олександр Аліксійчук та Віталій Безгін) звернулися до Служби безпеки з проханням розібратися з фактом незаконного будівництва монастиря Іоанна Кронштадского релігійної громади «Свято-Іоанівський монастир» у селищі Мала Солтанівка Фастівського району. Будівництво цього величезного монастиря розпочалося ще на початку 2000-х і триває досі. До одіозної УПЦ (МП) цей релігійний об’єкт прямого стосунку не має, але у «зону ризику» потрапив як частина досить загадкової структури – Російської церкви закордоном.
Особливу увагу парламентарів Свято-Іоанівський монастир привернув досить випадково. На початку червня парламентський комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування вирішив поцікавитися результатами діяльності Державної інспекції архітектури та містобудування (ДІАМ). Інспекція надала членам комітету перелік перевірок, які здійснювала, – серед них і опинився вищезгаданий монастир у Малій Солтанівці під Києвом.
Приводом для його перевірки стала скарга мешканців селища до Київської облпрокуратури. Небайдужі громадяни зазначили, що ділянки, на яких розташований монастир, використовуються не за цільовим призначенням, будівництво ведеться без отримання дозволу на проведення робіт та за відсутності єдиного будівельного паспорта на всю територію, на якій розкинувся монастир.
ДІАМ провела свою перевірку, підтвердила проблеми, склала протокол про адміністративне правопорушення та винесла припис про усунення порушення вимог законодавства при будівництві. Важлива деталь: припис був датований 29 грудня 2023 року, і час на виправлення порушень спливав 29 лютого 2024 року.
Коли депутати вирішили перевірити діяльність ДІАМ, надворі вже був червень, тож вони поцікавилися ходом виконання припису, термін якого давно сплив. Виявилося, що про цю історію в інспекції «забули», і лише після наполегливого нагадування вона таки спрямувала запит на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури з проханням надати дозвіл перевірити, чи виправилися порушники.
Міністерство підписало такий наказ 8 липня, але надсилати його до ДІАМ не поспішало і тримало у себе аж до 26 липня. Справа знову зрушилася після дзвінків депутатів: наказ опинився на поштовій скринці ДІАМ лише після їхнього нагадування.
Перевірка, що, нарешті, призначена, триватиме наступні два тижні: з 1 по 14 серпня. Тож, кому, власне, належить цей монастир і чому так перейнялися народні депутати?
Ворог біля воріт?
Як вже зазначалося, Свято-Іоанівський монастир не має стосунку до Української православної церкви Московського патріархату, яка продовжує славити натхненника вбивств українців патріарха Кирила та при цьому не дуже переконливо відхрещується від своїх російських коренів. Власники Свято-Іоанівського монастиря теж їх не приховують, що, власне, випливає з самої назви їхньої церкви – Російська православна церква закордоном. Одним з її апологетів в Україні є єпископ Солтанівський і Малоросійський Олексій (у миру – Євген Пергаменцев), який і проходить в офіційних документах як замовник будівництва.
У Свято-Іоанівського монастиря є свій сайт російською мовою з гаслом «Построим всем миром».
«Справжнім кораблем порятунку для сотень знедолених людей стала Свято-Іоанівська обитель, де протягом 15 років зводиться монастирський комплекс та реалізується соціально-реабілітаційний проєкт «Будинок Трудолюбства в ім'я святого праведного Іоанна Кронштадтського». До обителі звертаються по допомогу люди різних доль, національностей, різного віку та різного соціального становища», – так описується цей проєкт. Власники вражаючої за розмірами споруди стверджують, що будувалася вона «з миру по нитці» і не має «генерального спонсора».
У «Будинку трудолюбства» діють різноманітні майстерні: іконна, столярна, деревообробна, механічний та швейний цех, кузня. Сам Євген Пергаменцев зареєстрований як ФОП, що займається виробництвом фруктових і овочевих соків (обитель виробляє соки під торговою маркою «Свято-Іоанівські сади»).
Ідея створення «будинків трудолюбства» належить святому Іоанну Кронштадтському (Сергієву) (1829-1908) – «чудотворцю», священнику та проповіднику РПЦ, чиє ім’я й носить монастир. Іоанн Кронштадський був канонізований Російською православною церквою закордоном у 1964 році, а у 1990-му – і самою РПЦ. За життя він, зокрема, був натхненником чорносотенної монархічної організації «Союз руського народу» та Руської монархічної партії.
Релігійна громада Свято-Іоанівського приходу РПЦЗ була зареєстрована в Києві ще в 1997 році в приватному домі у Квітучому провулку, що належить Пергаменцеву. На території дому був створений невеликий домашній храм, де відбувалися богослужіння. Потім ця установа розрослася до храму Святителя Іоанна Шанхайського, який входить до програми екскурсій по столичній Татарці, та «Будинку трудолюбства» при Свято-Іоанівській обителі. У 2002 році сім’я прихожан пожертвувала для розвитку монастирської обителі недобудований дім у селищі Мала Солтанівка, і «Будинок трудолюбства» перемістили туди.
У що перетворилася ця недобудова з того часу, можете побачити самі.
Та і це ще не кінець. Добудова монастиря триває, хоча їй намагаються завадити. Нардепів з містобудівного комітету стривожили і сам факт можливих порушень при будівництві, і релігійна приналежність тих, хто тут господарює. Стривожили настільки, що обранці спрямували звернення до Служби безпеки з проханням нарешті звернути увагу на існування ворожої організації безпосередньо у Київській області.
«Загальновідомо, що Українська православна церква Московського патріархату, Російська православна церква за кордоном завжди були інструментами РФ для поширення своїх наративів: відкрито підтримували російську анексію українських територій, проводили підривну діяльність на території України тощо, – наполягають підписанти листа. – З початку повномасштабної війни вже не один священник був викритий у злочинній діяльності проти української державності, а під час обшуків церков УПЦ МП було виявлено численні докази співпраці священників із ФСБ. Отже, можна беззаперечно стверджувати, що спецслужби РФ використовують церкву задля досягнення своїх цілей в Україні».
«Слуги народу» дивуються, чому в умовах війни незаконне будівництво релігійних споруд у Малій Солтанівці організацією, в назві якої прямо згадується слово «Російська», лишається поза увагою СБУ.
Служба безпеки вже відреагувала на депутатське звернення і відкрила справу за ознаками вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 та ст. 275 Кримінального кодексу. Якщо ст. 275 – умовно «господарча» («порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд»), то ст. 111 стосується куди більш тяжкого звинувачення – державної зради.
Розкольники від розкольників
Історія Російської православної церкви за кордоном в Україні досить цікава та заплутана. РПЦЗ утворилася наприкінці 1910-х – на початку 1920-х років унаслідок масової еміграції росіян після поразки «білого руху» у громадянській війні. Її засновники були радикально налаштовані проти радянської влади та ідеології комунізму, тож логічно, що після того, як Московський патріархат фактично присягнув на вірність Сталіну у СРСР, розірвала з ним зв’язки.
Відомим прихожанином Російської православної церкви закордоном є така непересічна постать як експосол США в Україні Джон Хербст, якого навіть обирали у 2005 році делегатом від Одеської єпархії на Всезарубіжний собор РПЦЗ. Це тоді неабияк роздратувало Кремль, який виношував принциповий для себе проєкт возз’єднання церков. На той момент патріархом РПЦ був ще не Кирило, а Алексій ІІ. Згодом Москві вдалося досягти свого: у 2007 році все-таки відбулося повернення РПЦ за кордоном «у лоно» Руської православної церкви.
Але сприйняли таке «повернення у рідну гавань» не всі прихожани РПЦЗ. Ще на початку 2000-х, коли курс на об’єднання церков став очевидним, від РПЦЗ стали відколюватися незгодні. Серед них була і Малоросійська єпархія. Нинішній настоятель Свято-Іоанівського монастиря Алексій (Пергаменцев) примкнув тоді до цієї єпархії, яку очолював покійний нині митрополит Віталій (Устінов).
В одному зі своїх послань митрополит Віталій зазначав буквально таке: «Ніколи не долучайтеся до Московської патріархії, яку було створено КДБ. Ніколи не переходьте до Московської патріархії, яку ніяк не можна назвати Церквою. Російська православна церква закордоном є істинна Церква Христова, тільки в ній перебувайте, сповідайтеся, причащайтеся, хрестіть ваших дітей, бо це є справжня, непідробна Російська Церква».
Малоросійська єпархія є не єдиним підрозділом РПЦЗ в Україні: ще один очолює митрополит Агафангел (Пашковський), резиденція якого та храм (Архистратига Михаїла) розташовані в Одесі.
На сьогодні залишки РПЦЗ в Україні не дають себе запідозрити в симпатіях до «руського миру» у кремлівській обгортці та Кирила, який насилав прокльони на «розкольників». Малоросійська єпархія навіть робить спеціальні роз’яснення, чому називається саме так. Мовляв, термін «Малоросія» слід розглядати не у зневажливому псевдоісторичному ключі, який використовують російські пропагандисти, а у контексті церковно-адміністративного поділу, запровадженого Константинопольським престолом.
Не чути гучних претензій до цих, по суті, маргінальних спільнот з поодинокими парафіями в Україні і серед представників інших православних церков. Скоріше навіть навпаки.
«Я збирався поїхати подивитися Свято-Іоанівський монастир та познайомитися з його керівництвом – там, кажуть, цілий «Кремль» побудували, – сміється митрополит Переяславський та Вишневський Православної церкви України під предстоятельством митрополита Епіфанія (УПЦ/ПЦУ) Олександр (Драбинко). – Чесно кажучи, про цю церкву у загальноцерковному середовищі жодної інформації немає, оскільки вона не належить ані до Московського патріархату, ані до Української православної церкви (МП). Це – кіт, який гуляє сам по собі. Чув, що настоятель цього монастиря дуже негативно ставиться до самого Кирила, РПЦ і того об’єднавчого процесу, який колись мав місце. Не думаю, що він становить якусь загрозу, у будь-якому випадку це не Московська патріархія. Але, звісно, нехай СБУ перевіряє їхні реєстраційні документи».
Високі покровителі
Утім народні депутати пильніші за Драбинка, і вони налаштовані не так добродушно.
«РПЦ в Україні не може відколотися від РПЦ закордоном, – впевнений Олег Дунда. – У Київській області навіть УПЦ МП не може побудувати такі монастирі. Звідки у невеликої церкви з невеликою кількістю прихожан такі прихильники в Україні, аби дозволити таке фінансування? Тож можна зробити висновок, що фінансування йде зовсім не з України».
На думку Дунди, те, що будівництво монастиря без належної документації тривало протягом 20 років і нікого це не бентежило, свідчить про певний взаємозв’язок між Російською церквою та державними посадовцями.
«Усі про все знали, але ніхто не хотів цей монастир чіпати – або мали відношення до цієї церкви, або сиділи на грошах від неї, або просто боялися, – вважає нардеп. – Більш того, ті порушення, на усунення яких ДІАМ давала два місяці, прибрати за цей час неможливо. Тобто вже 1 березня фактично можна було йти до суду і зносити це будівництво. Замість цього ДІАМ і міністерство обрали іншу позицію – просто відвернулися від проблеми».
Депутат Олександр Аліксійчук, який також поставив свій підпис під зверненням до СБУ, шокований тим, як протягом двох десятків років ніхто не помічав явних порушень при зведенні величезного монастиря. Утім, він не такий категоричний у твердженнях, що саме цей уламок РПЦЗ з його специфічною історією стосунків з Москвою нині має зв’язки з країною-агресором.
«Ми, як народні депутати, отримавши інформацію щодо наявності такої культової споруди, яка має промовисту назву «Російська православна церква за кордоном», переживаємо за національну безпеку нашої країни, – пояснює Аліксійчук. – Але якщо СБУ нічого там не знайде, все одно лишається питання відсутності дозвільної документації, – ДІАМ займалася цим питанням пів року, і, вже виявивши порушення, не вчиняла жодних дій. Це теж питання до посадових осіб, які мали б створити припис і припинити будівництво або змусити привести документи у відповідність до законодавства».
Нардеп згадує й про інший кричущий випадок: існування на території України культової споруди, яка буквально є частиною РПЦ – Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря з юридичною адресою… у Москві.
«Поборники «руського миру» шукають якісь шпарини і користуючись недосконалістю законодавства, просувають свої ідеї сюди через такі релігійні організації, – зауважує він. – Тому й прийняття законопроєкту про заборону діяльності в Україні і Російської православної церкви зараз конче на часі».
Ще неприйнятий законопроєкт №8371 щодо заборони релігійних організацій, пов’язаних з країною-агресором, визначає, що ключова роль у визначенні такої афілійованості належатиме Державній службі етнополітики і свободи совісті. Якщо експертизу щодо наявності зв’язку з Москвою УПЦ МП держслужба вже провела заздалегідь і дійшла позитивного висновку, то до дрібних частин Російської православної церкви закордоном руки поки не доходили.
Втім, голова Держслужби Володимир Єленський у коментарі «Главкому» цілком допускає, що коли законопроєкт запрацює, під його дію можуть потрапити і ці екзотичні структури.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0