Володимир Огризко: Стаття Пінчука – це викидання білого прапора. Це гра проти нас

    • Михайло Глуховський
    • 10 Сiчня, 19:02
    • Розсилка
    Віктор Пінчук
    Віктор Пінчук

    «Такою банальною тактикою користувалися ще більшовики під час їхнього перевороту»

    Стаття Віктора Пінчука, яка вийшла в американському виданні The Wall Street Journal наприкінці минулого року спровокувала хивлю емоцій в Україні. Пропозицію мільярдера українцям забути про Крим заради примирення з країною-агресором за кілька днів від імені держави спростував заступник глави Адміністрації президента Костянтин Єлісєєв. Він наголосив, що для України неприйнятний торг людьми і територіями. Експертне середовище називає публікацію замовленням Кремля. Але не усе… Згодом за статтею Пінчука на розсуд публіки своє бачення вирішення конфлікту представив Василь Філіпчук. Колишній соратник одіозного діяча часів Кучми-Януковича Валерія Хорошковського теж заходився доводити необхідність дружби з Росією аж до відновлення співпраці у військовій сфері. То чи випадково збіглись у часі ці проросійські виступи?

    В інтерв’ю «Главкому» колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко назвав статтю Пінчука замовленою Кремлем і закликав ніяк не реагувати на подібні публікації, аби не грати за правилами агресора.


    .jpg_11

    Чому стаття Віктора Пінчука у The Wall Street Journal вийшла саме зараз?

    Пану Путіну, якому не вдається досягти своєї мети військовим способом, доводиться шукати інші варіанти досягнення мети через підрив єдності українського суспільства. Саме тому з’являються подібні публікації, вони не поодинокі, на превеликий жаль. Іде пошук тих, хто здаватиметься зсередини, підніматиме білий прапор, на який потім і в Москві, і в деяких інших європейських країнах будуть реагувати. А реагуючи, казатимуть, мовляв, подивіться: вони самі пропонують варіанти, керівництво не хоче нічого робити, тому нам потрібно орієнтуватися на здорові сили в українському суспільстві. Це традиційна банальна тактика, якою користувалися ще більшовики під час їхнього перевороту, а перед цим багато століть тому інші московські правителі, яким потрібно було підірвати ту чи іншу країну.

    Чи не є ця стаття спробою загравання Пінчук з новою адміністрацією Дональда Трампа, яка от-от буде сформована остаточно? Як відомо український мільярдер був фінансовим донором Хіларі Клінтон, і нині має шукати новий дах у Вашингтоні.

    Я не думаю, що інтереси Пінчука настільки зав’язані на Трампа, щоби у такий спосіб намагатися йому сподобатися. Гроші робляться у нього, як я розумію, не на Заході, а на Сході.

    Але саме ця людина допомагала кандидату в президенту Гілларі Клінтон. Тепер він шукає точки дотику з командою Трампа, де є явно проросійські діячі. Не бачите в цьому логіки?

    Точки дотику можна знайти і іншим, значно продуктивнішим способом, бо це насправді викидання білого прапорця. А хто із серйозних людей працює з тими, хто здається? Їх просто беруть до уваги, використовують, а потім успішно забувають. Я не думаю, що це крок на зустріч. Це значно глибша гра з іншого боку.

    В Україні цю дискусію несподівано підтримав Василь Філіпчук, який має великий досвід співпраці з проросійськими політиками в Україні. Ця активність співпала у часі з виходом статті Пінчука випадково? Чи це складові одніє інформаційної кампанії?

    Все це є продовженням кампанії, яка почалася дуже давно. Вона ведеться різними шляхами, різними інструментами, на різну аудиторію. Враховуючи те, що зараз з’являється нова команда у Вашингтоні, ця стаття є дуже хорошим способом для Москви сказати: дивіться, не потрібно орієнтуватися на фашистську хунту, потрібно орієнтуватися на тих, з ким можна говорити. А такі є. Тому, думаю, це лише інструмент для того, щоби сподобатися Трампу, але це інструмент московський. Такі речі – це спосіб скаламучення громадської думки. Вони може і мали певний резонанс і певний успіх, але, мені здається, результат є рівно протилежним очікуваному. Тому що насправді суспільство доволі жорстко, доволі критично, доволі гостро відреагувало на обидві статті (Пінчука і Філіпчука). Думаю, що обидва їх автори ризикують дуже серйозно: хто економічно, хто політично, а хтось може опинитися за межами мейнстріму, як то кажуть.

    Є реакція Банкової, яку озвучив Костянтин Єлісєєв. Вона цілком несхвальна щодо ініціатив Пінчука. Але є думка, що стаття Віктора Пінчука це є спроба саме офіційного Києва промацувати варіанти виходу з кризи. Враховуючи те, що Пінчук є зятем Леоніда Кучми, людини, яка представляє Україну у Мінському процесі…

    Це той сценарій, який дуже хотіли б малювати ті, хто це все організовує. Вони цю ідею пропонують лише з метою, аби дискредитувати теперішню владу. Я не думаю, що хтось у цій владі ризикне такі питання навіть проговорювати, вже не кажучи про те, щоб бути публічними. Мені здається, що це той черговий фейк, який запускається для того, щоб максимально дошкульно вдарити по українській владі.

    Але хіба подібна публікація не б’є по Кучмі, який представляє Україну у мирних переговорах в Мінську?

    В таких випадках ні на які персоналії ніхто не збирається звертати уваги. Їм же головне не персоналії, а результат. У вас до цієї проблеми ліберальний підхід, у Москві його ніколи не було, а тим більше до нинішньої ситуації немає і поготів.



    Пінчук не усвідомлює наслідків своїх заяв, чи це абсолютно свідома дія?

    Я не можу говорити від імені пана Пінчука.

    Більшість кримчан захочуть жити лише в ефективнішій Україні, пише соратник Хорошковського Філіпчук. Цей діяч порівнює нашу ситуацією із періодом розділеної Німеччини, коли лише через довгі роки східні німці об’єдналися із західними в єдину країну, аби жити краще. Є раціональне зерно в такій думці?

    Я би взагалі не став обговорювати такі пункти і шукати в них рацію. Нас хочуть втягнути у дискусію, на що, до речі, наші журналісти палко реагують і починають саме такі обговорення, вести. А цього робити насправді непотрібно, бо там немає що обговорювати, це не наша гра. Це гра проти нас. Найкращим способом реакції є ігнорування таких публікацій, а не обсмоктування, вибачте на слові. Не потрібно втягуватися у гру, яку нам нав’язують.

    Як тоді відрізнити нав’язування і здорові пропозиції щодо врегулювання конфлікту, де проходять «червоні лінії» компромісів?

    Ми повинні самостійно проводити власну українську політику, а не обговорюючи фейкові вкидання, які нам пропонують. Активна політика полягає в тому, що ти сам створюєш подію, на яку реагують. А ми, Україна, постійно реагуємо на події, ми об’єктивно програємо тому, що не ведемо вперед, ми поспішаємо за якимись подіями. У цьому полягає проблема. Якщо би ми дуже чітко і ясно від самого першого дня заявили: а) Росія – агресор, б) з Росією потрібно переривати усі можливі і неможливі контакти, включаючи дипвідносини, безвізовий режим, зі встановленням контролю на кордоні тощо. У нас війна, а не АТО, ми оголошуємо землі на Донеччині і Луганщині тимчасово окупованими. От тоді ми ведемо вперед, але сьогодні ведуть вперед наші вороги, на що ми реагуємо. Ці дві статті – це вкидання матеріалу, на який ми будемо реагувати, на що вони і розраховують. Шукати національне зерно (в написаних Пінчуком і Філіпчуком статтях)? Немає там раціонального зерна.

    Михайло Глуховський, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ