Телефон і людська свідомість

Отож, «Київстар» введений у кому. Чи надовго? Не скаже ніхто. Але це наштовхує на певні роздуми. Спробуймо собі уявити, як це – коли одночасно пропаде світло, інтернет і телефонний зв'язок? Частково ми вже переживали це взимку минулого року.

А між іншим, це дуже важливий момент, який теж потрібно пропрацювати, адже непрограна у свідомості ситуація обертається серйозним стресом і станом паніки, якої не можна допускати.

Отож, почати варто з того, що людина – істота ментально-соціальна. Свідомість людини автономна, вона здатна аналізувати інформацію, що поступає від різних органів її тіла, відчувати «температуру за бортом», задовольняти якісь важливі особисті потреби.

Але ж одна з основних потреб людини сучасної – потреба у спілкуванні. Ми соціальні істоти, і наша соціалізація за останнє століття збільшилася неймовірно. Телефон став мобільним атрибутом, який завжди з нами. Інтернет розширив можливості комунікації до глобальних масштабів. Ми однаково легко телефонуємо, що сусідові за стіною, що абоненту в Австралії чи в Америці.

Свідомість легко звикає до цих важливих благ цивілізації, і навіть не в змозі оцінити їх переваг. Але я добре пам'ятаю, як в юності , опинившись у П'ятигорську чи в Боржомі (відомих на той час медично-оздоровичх центрах), я мав вистоювати багатогодинну чергу на пункті телефонного зв'язку, аби подзвонити до Києва і почути рідні голоси батьків.

Сьогодні ми часто бачимо на на вулицях молодих людей, які, мов зомбі, весь час із кимось спілкуються (враження посилюють навушники із вбудованим мікрофоном) людина просто йде вулицею і ніби говорить сама до себе – емоційно, голосно, навіть з ненормативною лексикою. Це вже нікого не дивує. Але це сильно напружує, коли ти, приміром, за кермом, а хтось ступає на дорогу, навіть не дивлячись по боках.

Зосереджені на діалозі забувають, що вони не вдома, а на небезпечному перехресті.

Так ми соціальні істоти – наш мозок не може не споживати зовнішньої інформації, бо це коригує нашу соціальну поведінку. Це нарівні наших основних біологічних інстинктів. Тільки у тварин це називається стадним інстинктом – а у нас це називається менталітетом. І по суті, якщо відмежуватися від якихось езотеричних крайнощів – менталітет це і є сукупність нашого внутрішнього самоусвідомлення і зовнішніх світоглядних уявлень.

Будь-яке порушення звичних зв'язків із зовнішнім світом – це удар по нашій психіці, по нашому звичному порядку, врешті-решт, по світовідчуттю.

І все ж, психічна енергія, яку ми, українці, виробляємо нині у велетенських масштабах, має кудись діватися. У мене інколи з'являється фантастична думка, що якби хтось навчився трансфорувати цю енергію у звичні форми живлення, то нам не потрібно було б Дніпрогесів.

Але світ побудований складно, і ця енергія складно трансформується в нашу активну біологічну енергію, яка забезпечує нашу активну діяльність. А її надлишок спалюється чи каналізується в соціальних мережах у вигляді гарячих емоційних суперечок. При чому надлишок цієї енергії, як правило спостерігається у людей певної категорії – домогосподарок, пенсіонерів, безробітних або професійних працівників цих соціальних мереж. Вони й формують «картинку» та градус емоцій суспільства.

Тому, розуміючи природу цих так званих «срачів», я віддаю собі належне, що інакше просто не може бути, зайву енергію треба скидати і каналізувати. І це природній процес захисту психіки.

І як би там не було – цей процес говорить про те, що пацієнт скоріше живий, аніж мертвий, хоча й в стані психічного перезбудження.

Значно гірше буде, якщо раптом усіх нас зараз обмежити у можливостях скидати цю енергію. Особливо у великих індустріальних містах. Адже саме для того, аби знімати оцю величезну психічну напругу, людством були придумані масові видовища, які взяли на себе роль соціальних громовідводів.

Футбольні матчі на великих стадіонах, рок-концерти, фестивалі, дискотеки, масові народні гуляння – всі ці речі знімають напругу, дозволяють викричатись, виспіватись, витанцювати зайвий потенціал.

Коронавірус забрав у людей по всьому світу можливість природнім шляхом скидати з себе надлишок енергії. Що мало відбутися далі – зрозуміло. У країнах з великими містами ріс потенціал невитраченої енергії, яка збільшує рівень внутрішньої знервованості, напруги і агресії. І це все виглядало логічно лише в одному випадку.

Якщо би я готував світ до глобальної війни, я би спочатку обмежив вільне перетікання людської пси-енергії і змусив її накопичуватися в окремих людських спільнотах, паралельно підвищуючи рівень напруги. А потім би почав активувати особливі форми каналізації цих емоцій, і визначив конкретні вектори і напрями руху цієї енергії. І все – світ чи окремі його регіони готові до війни.

У цій війні хтось був дуже зацікавлений. Зацікавлений, щоб вона продовжувалась довго. Для цього рівень адреналіну має бути дуже високим, аби підтримувати шалений дух і не відчувати болю. А ту частину суспільства, яка пасивно спостерігає за ходом подій, треба було надійно відволікти від осмислення всього, що відбувається. Для цього і є численні гумористичні та молодіжні шоу. Масова свідомість не повинна виходити зі стану спокою.

Але, як би не було, ми відчуваємо, що війна входить у нову фазу, яку можна назвати ментальною. Коли можна нищити за допомогою кібератак увесь телефонний зв'язок, нищити бази даних усіх важливих галузей країни, обвалити банківську систему, соціальне забезпечення країни, позбавити людей будь-якої комунікації і важливої інформації. Або взяти всі ці сфери під свій контроль.

Ми пам'ятаємо, як на початку Жовтневого перевороту 1917 року Володимир Ленін наказував своїм озброєним бойовикам у першу чергу захопити пошту, телеграф, телефон. Напевно, він і його поплічники вже тоді знали, як працює людська свідомість.

Але, пори все, не накручуймо себе. Світ сьогодні влаштований значно складніше і заплутаніше, ніж цього хотілося б комусь. У кожного з нас є свій розум і своя воля, як би хтось не намагався їх блокувати і роз'єднувати нас. У кожного з нас є в пам'яті чи в уяві люди, яких ми вважаємо до певної міри взірцевими. Зверніться до них подумки, спитайте в них поради. Хай це вам не здається фантастикою – у деяких народів сходу це звичайна практика.

Віруючим людям не треба нічого радити. Вони знають, що стан паніки, депресії чи страху долається через молитву і звертання до Бога, який дає вам надію, що ви не самотні в цьому світі. І буття не закінчується ніколи...