10 років тому почався цей бій за Свободу України

17 лікарня Києва. Сирени швидких розривають повітря. На вході – кремезні «афганці», аби заблокувати ментів, як ті знову спробують вивезти поранених в СІЗО. Ми з дівчатами чергуємо в столичних лікарнях. Вже третю добу триває нескінчене страшне 18 лютого.

Тоді депутатський мандат щось важив і нам вдалося вивезти поранених з Маріїнки й не допустити ментів до поранених. Під вікнами лікарень – прості кияни, які на заклик медиків приносять дефіцитні ліки й перевʼязку.

Реєстраційний журнал, куди вносимо прізвища поранених з Майдану. Дехто приховує своє справжнє імʼя, боючися переслідувань захарченківських бандюків. Майдан палає. Ми ще не знаємо, що за кілька годин будемо збиратися в ВР, аби змінити керівництво парламенту і уряду й покінчити з клептократичним режимом.

Хірурги, здавалося, ночували в реанімаціях й приносили в ординаторську вилучені з тіл поранених кулі, які мали стати доказовою базою злочинів беркутівців.

Помер… помер… помер… – навпроти прізвищ Героїв Небесної Сотні. 10 років тому почався цей бій за Свободу України.

Путін вже почав повзучу анексію Криму…

Й навіть на охопленому вогнем Майдані ми уявити не могли, яким довгим і важким буде шлях.

Світлая памʼять всім борцям за Незалежність!