Питання перемир’я відсувається на 2025 рік?

Останніми днями західні ЗМІ і політики транслюють паралельно дві тези:

1. Треба негайно посилити збройну підтримку України, бо Росія наступає.
2. Треба негайно підвести Україну до необхідності переговорів і миру, бо Росія наступає.

Виглядає суперечливо, погодьтесь. Але, скажімо, чеський президент Пьотр Павєл цілком спокійно поєднує ці дві тези: він написав, що військова підтримка України не виключає пошуку рішення для припинення конфлікту. «Навпаки, це має відбуватися одночасно. У той же час має бути правдою те, що будь-яка майбутня мирна домовленість обов'язково передбачає згоду України, враховуючи її базові інтереси».

Тобто, за такою логікою накачування України зброєю (нагадаю про чеську ініціативу щодо пошуку снарядів для ЗСУ, зокрема 155мм) необхідне для примусу Росії до переговорів і для забезпечення Україні кращих позицій на цих можливих переговорах.

Бо Захід визнав реалії: з такою поступовою, невчасною, запізнілою, частковою підтримкою Україні немає сенсу говорити про повернення всіх територій. І навіть повернення окупованого після 24.02.22 – питання дуже складне і вимагатиме тривалих зусиль.

Як сказав той же Павєл, «Я думаю, було б наївно говорити, що Україна може повернути окуповані території в осяжному майбутньому. Росія просто так не віддасть окуповані території. Нам потрібно зупинити війну, а потім почати обговорювати майбутні домовленості. Це може бути якийсь компроміс, але не без згоди України, Росії та країн, які будуть гарантом цієї угоди».

The New York Times озвучує схожі тези від джерел в Білому домі. «В адміністрації Байдена зростає відчуття, що наступні кілька місяців можуть виявитися вирішальними, і сторони конфлікту можуть перейти до перемир'я шляхом переговорів, подібного до того, який був у Кореї 1953 року». Однак союзники не так щоб сильно поспішали примушувати Україну до переговорів. З цілком об’єктивних причин: вони очікують, що в липні завдяки отриманню F16 та іншої зброї, а також появі на фронті нової хвилі мобілізованих молодшого віку Україні вдасться відбити значну частку з того, що зараз ми втрачаємо.

В підсумку виходить от така послідовність:

• Росія почала жорсткий наступ на Харківщині.
• Масові візити західних політиків в спробі виробити якісь позначки для спільної позиції – і переконати Україну, що вже настав час для переговорів.
• Путін пробує знайти підтримку в Сі 16-17 травня – судячи з інтерв’ю Путіна Xinhua, йтиметься про підтримку широких вимог Путіна в рамках мирних переговорів. Бо репліку Путіна «ми хочемо справедливого врегулювання» складно потрактовувати в інший спосіб, ніж наявність величезного переліку необґрунтованих вимог до України і НАТО.
• Росія розгорне (ймовірно) жорсткий наступ на Донбасі і півдні, скориставшись відволіканням сил ЗСУ на харківський напрямок(якщо це станеться, звісно, – бо поки Україна на таке не ведеться).
• Конференція в Швейцарії в червні – неучасть в котрій Китаю анонсував Кремль. Тобто, Китай впевнений, що це просто попередня пристрілка позицій. В цілому, саме так і позиціонують цю конференцію від початку.
• Липень і поява в України F16 та важкої зброї, більшої кількості снарядів. Очевидно, контрнаступ і повернення певної кількості територій.
• Очевидно, десь ближче до вересня нова міжнародна зустріч, ґрунтована на попередньо визначених в Швейцарії моментах, здобутках ЗСУ і, можливо, на певній позиції Китаю. Можливо, призначення «офіційного посередника», «в.о.Білорусі-2014» – наприклад, Сербії.
• В жовтні, напередодні листопадових виборів президента США, ймовірно, Байден спробує педалювати тему завершення війни так чи так – щоб використати це у своїй кампанії. З іншого боку, цим буде невдоволений Трамп – котрий має достатньо хороших зв’язків в Європі, щоб як мінімум затягнути процес з перемир’ям «на після інавгурації».
• Вибори президента США.

Отже, питання перемир’я так чи так відсувається на 2025-й... При тому ніхто не скасовував кремлівського шантажу тактичною ядерною зброєю. Плюс руйнування української енергетичної інфраструктури – з яким ми так чи так увійдемо в нову зиму. Так, це нам компенсують союзники в будь-якому випадку: і з доходів від заморожених російських активів, а як цього буде замало, то і з самих активів. Однак ситуація в нас буде складна.

Однак, знов ж таки, все залежатиме в підсумку від ЗСУ (і наскільки масштабним буде накачування нас зброєю від союзників) і СБУ (наскільки масштабні руйнування стратегічної інфраструктури забезпечать важкі дрони дальшого радіусу). The New York Times, в принципі, зазначає те саме: ніхто не береться прогнозувати, наскільки успішною буде оборона, коли і наскільки результативним буде контрнаступ ЗСУ. А від цього залежатиме все.