Звільнення Херсонщини: як Росія може відповісти

Коментарі не так до подій на Херсонщині, як до їхнього обговорення тиловими мудрагелями у мережі:

Перше

Кумедну тезу окремих «ікспєрдів» що насправді ніхто з Херсона не виходить, а то всьо ІПСО, метою якої є заманити ЗСУ у пастку, можна одразу запихувати цим ікспєрдам у те місце, яким вони ікспєрдЯть, демонструючи що війну бачили лише по «ящику».

Камон, хтось дійсно вважає, що ЗСУ планують операції на підставі сюжетів у росмедіа? І що коли якийсь населений пункт (не те що обласний центр, а навіть маленьке село) оголошують вільним від окупантів, ЗСУ радісно наввипередки кидаються туди, без попередньої розвідки? Притому якщо ми не про село, а хоча б про містечко, то розвідка включатиме і супутникові дані від союзників, і роботу «пташок» аеророзвідки, і звісно ж як фінальну фазу вилазку розвідгруп на місце. І от лише після їхнього підтвердження туди будуть заходити ті колони техніки та машини з бійцями, які ми потім побачимо на телеекранах у новинах.

Тож всерйоз уявити собі «заманювання ЗСУ у пастку» шляхом відосіка Суровікіна та Шойгу можуть лише люди рівня Шойгу, навіть не Суровікіна.

Друге

Чи вже 100% що окупанти відходять на лівий берег?

Ну як науковець мушу визнати: 100% буде коли вже вийдуть. Суто теоретично рішення Кремля ще може змінитись на протилежне.

Ми останні пару тижнів спостерігали ознаки «гойдалок», коли з одного боку вже велася підготовка до відступу, а з іншого – з лівого берега перекидали все нових і нових «мобіків».

Схоже, що весь цей час йшла боротьба між точкою зору «знизу» – від російських військових та місцевих колаборантів, які бачили безнадійність утримання правобережного плацдарму, і просили дати їм дозвіл відступити, – і позицією «згори», з Кремля, де розуміли політичні наслідки втрати Херсона, і намагались дати військам сучасний аналог сталінського наказу 227 «ні шага назад».

Технічно з Херсона можна зробити сучасний аналог Сталінграду, і буквально ще сьогодні зранку я вважав що саме так і спробують вчинити наші опоненти. Але схоже таки «другій армії миру» дуже далеко до РККА, і Сталінград відміняється.

Схоже, що генерали якось зуміли переконати бункерного діда дати їм дозвіл забратися на лівий берег живими і зберегти ресурси для інших ділянок фронту. Пу ще цілком може змінити своє рішення і таки залишити правобережне угрупування героїчно помирати під Хімарсами, але все ж 99% що рішення про відступ таки остаточне.

Принаймні далеко не з одного із ключових пунктів Херсонщини я вже отримав прямі підтвердження відступу окупантів, а в деякі навіть вже заходять мої побратими і посестри.

Лишається саме місто, поки що напхане окупантами та оточене лінією окопів та бліндажів, і суто теоретично ще все може змінитись, але – навряд.

Третє

Чи чекати нам на «помсту за Херсон» у вигляді чергового ракетного салюту по нашій тиловій інфраструктурі? Чи заплатимо ми за святкування визволення правого берега Дніпра тривалим блекаутом у столиці та по всій країні?

Такий варіант цілком можливий. Більше того – незалежно від Херсона, рашка продовжить валити ракетами нашу енергосистему і спробує забезпечити нам повний блекаут, як тільки технічно спроможеться це зробити.

Наразі їх стримує брак ракет, а не будь які інші міркування. А як тільки іранські аятоли доправлять на Росію партію їхніх неліцензійних «майже Іскандерів» та поповнення армії саморобних, але ефективних за рахунок дешевизни та кількості, «мопедів» – щопонеділкові рокет-шоу поновляться, і Херсон тут не винний.

Перспектива осінньо-зимових блекаутів лишається не просто ймовірною, але майже гарантованою, і до цього просто слід ретельно готуватись.

Ми здатні не лише вижити під час цих блекаутів, але навіть при свічках чи ліхтариках гідно відсвяткувати звільнення Херсону, коли воно нарешті стане доконаним фактом.

Ну а якщо хтось все ж таки пов’язує майбутні «салюти» із помстою за Херсон – камон, якби це від мене залежало, я б легко проміняв цілу зиму суцільного блекауту у тилу на хоча б одне життя нашого бійця, яке збережеться за рахунок взяття міста без бою.

Штурм великого міста – це величезні втрати, втрати наших найкращих хлопців та дівчат, тож якщо з Херсона дійсно вдалося видавити окупантів без штурму – цю радість не перекриє жодний блекаут та інші побутові проблеми.

Та й зрештою, всі наші незручності від «кошмарення» ворогами нашого тилу не йдуть у порівняння із тим, що пережили херсонці під окупацією. Тож ракети ракетами, а якщо (коли) наші зайдуть у місто – це буде варто карнавалу, навіть якщо у темряві. Не Щекавиця звісно, але теж непогано.

Четверте

То що, зовсім ніде не шукати зрадную зрадоньку, а просто щиро постити кавунчики? Не зовсім так. По-перше, зачекаємо з кавунчиками до завершення деокупації міста (хоч гадаю, це вже дійсно питання днів, і по суті все вже вирішено).

А по-друге – зрада ще цілком може готуватись. Тільки от не в самому Херсоні. І навіть цього разу не на Банковій, хоч може цим я когось розчарую.

Тут нещодавно до Києва приносило такого собі Джейка Саллівана – відомого «голуба мира», прихильника «стримування та виснажування» рашки замість її повного розгрому. І прилітав він не просто так, а саме щоб «пом’якшити позицію Києва щодо можливостей перемовин із пу». А у західні медіа хтось вкинув тезу, що «от після втрати Херсона рашка таки стане готовою до предметних перемовин, і треба буде лише змусити Київ на ці перемовини піти».

Нічого не нагадує? Весняний відступ окупантів з під Києва також був зумовлений з одного боку їхніми неприйнятно високими втратами та загрозою повного розгрому північного угруповання, але з іншого боку – сподіваннями рашки на перемовини у Стамбулі. Тоді Київ ще сам був готовий до дуже серйозних поступок агресорові, і загроза зради була дуже серйозною. На щастя, Москва як завжди «забикувала» та почала вимагати зовсім неможливого (казку їхнього ж класика про золоту рибку у Кремлі явно не читали), і все далі пішло як пішло.

Наразі з позицією Києва все добре, війна давно вже навчила наших керманичів правильно розуміти Росію та тверезо оцінювати перспективи перемовин з Кремлем. Однак є «нюанс»: оскільки ми всі відведені нам вісім (ну або 30 – як рахувати) років вперто не готувались до цієї війни, наразі ми повністю залежимо від союзників у постачанні зброї, техніки та боєприпасів. В разі перемоги «погляду Саллівана» у Вашингтоні нам легко можуть перекрити кран військової допомоги і в такий спосіб примусити до мирних перемовин із агресором, який за умови продовження постачання нам зброї та БК просто приречений на ганебну та болючу поразку вже у досить близькій перспективі.

Парадокс, але як блискуча перемога під Харковом розблокувала нам чергову велику порцію постачання західного «заліза», так само перемога на Херсонщині може спричинити новий виток тиску на нас з боку західних «миротворців».

Треба бути готовим витримати цей тиск. Треба на всіх рівнях – від президента країни до простого ФБ-юзера як в Україні так і (особливо) на еміграції – пояснювати всім західним громадянам, до яких лише є доступ, чому давати Путіну перемир'я означає лише подовжити війну та примножити її жертви, чому найкоротший шлях до миру це не перемовини, а надання нам зброї для рішучої перемоги, чому зло не має бути винагороджене, хай навіть частково, а має бути демонстративно показово покаране, і лише в такому випадку світ зможе далі жити у мирі та спокої, що стоїть на карті та якою буде ціна для всього людства у випадку бодай часткової перемоги РФ – карочє, все те, що є абсолютно очевидним для нас, українців, але досі поділяється далеко не всіма на Заході.

Втім, попри сподівання всіх можливих салліванів, далеко не факт що рашка навіть після втрати Херсона буде готова бодай говорити про повне виведення військ без жодних додаткових умов. Швидше за все, при будь-якій спробі перемовин ми знову побачимо звичне московське нахабство і абсолютно нереальні вимоги, що обнулить всякі спроби примусити нас до вигідного Кремлю компромісного миру. Москва ще жодного разу не підвела у подібних очікуваннях. Але ж на рашку надійся, а самим пильність краще не втрачати.

Але що б там і як, здається ми таки спостерігаємо чергову дуже знакову перемогу України у цій війні, щонайменше такого ж масштабу як попередні «дива» під Києвом та Харковом.

Тримаємо кулаки, волонтеримо і донатимо з подвійною силою, і скоро все буде Україна!