Держбюджет обтяжили мільярдними боргами

Пам’ятаєте, зміни до бюджету, які проголосували минулого тижня? Там, де додали ще 19 млрд грн на дороги до кінця року? Так ось серед тих змін до бюджету була ще одна цікава правка: виділити 27 млрд грн на погашення боргів територіальних громад – перед Нафтогазом.

Звідки взялися ці величезні борги?

Штучно обмежені, низькі тарифи, які змушена була компенсувати місцева влада. Звідси – збанкрутілі теплокомуненерго, що животіють на дотаціях від територіальних громад та роками накопичують десятки мільярдів боргів.

Простіше кажучи – ми платимо в одному місці (нашими податками до державного бюджету) більше, щоб в іншому (платіжці) «платити менше». Але це просто фікція і популістичний інструмент влади, щоби підтримувати рейтинг.

Щойно виділені 27 млрд грн – це 20% усіх надходжень від податку на доходи фізичних осіб. Тобто, якби монобільшість не викидала подібні коники, можна було б спокійно знизити ПДФО з 18% до 14%. От вам і ріст реальних доходів громадян, от вам і стимули економічного розвитку.

Щоб було зрозуміліше – це чверть витрат на обіцяні зарплати вчителям у 2022 році. Не займалися б популізмом – могли б підвищити зарплати педагогів на 25%.

Але 27 млрд грн на борги – це квіточки

Ще у 2018 році з 20 тис. км мереж централізованого теплопостачання – 38% були в поганому або навіть в аварійному технічному стані. Втрати тепломереж торік склали 22,8%. У європейських країнах втрати від постачання та розподілу тепла складають лише 2-10%. Тобто наша ефективність у 2-5 разів нижча.

Штучно заниженні тарифи та мільярдні борги як наслідок – не дають простору для модернізації інфраструктури. Чим далі, тим більше тепла йтиме на «обігрів вулиць та повітря довкола будинків», тим холодніше буде у нас вдома, а платіжки – далі зростатимуть. Або ж зростатиме сума «компенсації з державного бюджету».

Такий популістський підхід – геть не новинка для української політики. Цим займаються всі, бо бояться визнавати дійсність. Бо «докинуті» 27 млрд грн з Держбюджету – це ж наче і не гроші громадян, а якісь абстрактні, «державні» гроші. Але насправді – це суспільні, наші з вами, гроші – просто оплачені не як платіжки за комуналку, а як податки.

Причому ось цей запит на «справедливість» у вигляді низьких тарифів – він в основі своїй глибоко несправедливий. Бо коли встановлюють «низькі тарифи» – це автоматично знижує платіжку абсолютно для всіх. Будь у вас малометражка в райцентрі чи 10 квартир по 500 кв. м в центрі Києва, як у деяких українських суддів.

Комунальні послуги коштують дорого, це данність

Їх слід використовувати економно та максимально енергоефективно. Це не вода з сиропом по 3 коп. для всіх у країні, де «все спільне і все нічиє». Субсидія на комунальні послуги має бути винятком – для тих – хто дійсно не може собі дозволити платити повну вартість. Аж ніяк не «низькі тарифи» для всіх і кожного.

Тарифи мають покривати собівартість виробництва послуги та включати якийсь запас на ремонт і модернізацію. Інакше з цієї пастки бідності ми ніколи не виберемося.

Зрештою, цей водевіль популізму триватиме недовго. Адже президент та прем'єр підписали меморандум з МВФ, в якому пообіцяли більше не стримувати ціни на газ для населення. Сподіваюсь, це зрештою дасть шанс на те, щоб вкладати наші спільні бюджетні гроші – в розвиток, а не в латання дірок, утворених популістськими обіцянками.