Про перейменування і обурених «зачисткою культури»
«Є сотні тисяч, як не більше, людей, чий психотип вимагає публічного, офіційного визнання їхнього особистого простору»
Через брак інших аргументів повторю ті, які протягом кількох років (ще до масштабного вторгнення) кочували з одного мого тексту в інший.
У мене вдома є збірка оповідань Бабеля. Є «12 стільців» Файзінльберга і Катаєва. 14 книжок про Висоцького, 5 біографій Єсеніна, 3 біографії Горького.
Але це зовсім не означає, що українські вулиці мають носити їхні імена. Як і не означає, що мене заарештують.
Чому ображені на перейменування не візьмуть із мене приклад і не залишать «Собрание на ликеро-водочном заводе» Жванецького і «Собаче серце» Булгакова в своїх особистих просторах?
Нема вулиці – і грець з нею. Пояснення просте: є сотні тисяч, як не більше, людей, чий психотип вимагає публічного, офіційного визнання їхнього особистого простору. Читайте про Беню Крика вдома. Можете навіть уголос. Ні! Це треба робити на вулиці імені Бабеля! Дивіться приключения Шурика на ютубі. Ні! Треба, щоб у вихідний день у прайм після випуску новин (омаж до програми «Время») у програмних сітках каналів провідних медіагруп офіційно, законно стояла ця радянська комедія!
До речі, тут ліпиться цитата з однієї такої комедії: «Не путай личную шерсть с государственной».
Іде війна з Росією. Проте інтернет і русский советский контент у ньому ніхто не заборонив. Зачистити неможливо. Тому навушники – і вперед. Ну, або книжку читати на самоті.
Вимагати залишити вулицю імені того, до кого ти звик замолоду – це все одно, що вирубати музику на всю вулицю. Не хочеш – не слухай. Якось так.
- Одесити проти перейменування вулиць у місті? Мер зробив заяву
- На Київщині перейменовано низку вулиць
- В Одесі виник скандал через перейменування бульвару Жванецького
- Закон про деколонізацію. Як з України виганятимуть залишки «русского мира»
- Що таке колоніальне мислення і чому воно псує життя українців