Уроки історії. Про «цікаву революцію» у Києві, яка сталася в 1068 році

1

Спочатку старші сини Ярослава Мудрого Ізяслав, Святослав та Всеволод трималися разом. Це виявилося в середині 60-их років, коли вони вирішили «поставити на місце» полоцького князя Всеслава Брячиславовича. Останній, поводячись як незалежний від Ярославовичів правитель, вирішив розбудувати свій домен. Спочатку він націлився на Псков, який захопив у 1065 р. Далі – на Новгород, котрий, як уже говорилося, належав Ізяславові. Про ці події так розповідає «Повість минулих літ» під 1067 р.:

«Розпочав війну Всеслав полоцький, син Брячиславів, і зайняв Новгород. Ярославичі ж троє, – Ізяслав, Святослав, Всеволод, – зібравши воїв, рушили на Всеслава, коли була велика зима, і прийшли до Мінська. Та мінчани заперлися в городі, і брати ці взяли Мінськ, посікли чоловіків, а жінок і дітей забрали в добичу і пішли до [річки] Немиги. Всеслав також рушив насупроти. І, зібравшись на Немизі місяця березня в третій день, пішли вони одні проти одних. А був сніг великий, і сталася січа люта, і впали многі [у битві]. І одолів Ізяслав, Святослав, Всеволод, а Всеслав утік.

Потім же, місяця липня у десятий день, Ізяслав, Святослав і Всеволод, цілувавши хрест чесний Всеславу, сказали: «Прийди до нас, а ми не вчинимо тобі зла». Він же, надіючись на хресне цілування, переїхав у човні через Дніпро. І коли Ізяслав попереду йшов у шатро, а Всеслав за ним ішов, – тут і схопили вони Всеслава на [річці] Рші коло Смоленська, переступивши хреста. Ізяслав тоді привів Всеслава до Києва, і всадили його в поруб із двома синками».

Як бачимо, Ізяслав схопив Всеслава підступом. Останній аж ніяк не був чимось винятковим у тогочасній руській політиці. Щоправда, літописець осудив такі діяння київського князя, давши зрозуміти, що за це він поплатився.

2

Справді, невдовзі сталися неприємні для Ізяслава події. На той час про себе почали давати знати половці, які стали господарями степів нинішньої України. У 1068 р. їхнє величезне військо з’явилося на південних кордонах Русі. Ярославичі, зібравши військо, пішли на них. Однак на ріці Альті зазнали поразки. Після неї Святослав подався до свого Чернігова, а Ізяслав із Всеволодом до Києва. Далі події розвивалися доволі цікаво. Ось як їх описує «Повість минулих літ»:

«Коли ж Ізяслав із Всеволодом прийшов до Києва, а Святослав до Чернігова, то люди київські прибігли до Києва і вчинили віче на торговищі, і сказали, пославши [послів] до князя: «Осьо половці розсипались по землі. Дай-но, княже, оружжя і коней, і ми ще поб’ємося з ними».

Але Ізяслав цього не послухав. І стали люди говорити на воєводу на Коснячка, і пішли з віча на Гору, і прийшли на двір Коснячків, і, не знайшовши його, стали коло двора Брячислава [Ізяславича], і сказали: «Підем висадимо дружину з погреба». І розділилися вони надвоє, і половина їх пішла до погреба, а половина пішла по мосту, і ці прийшли на княжий двір.

Ізяслав сидів на сінях із дружиною своєю. І почали вони сперечатися з князем, стоячи внизу. Коли ж князь із оконця дивився, а дружина стояла біля князя, сказав Туки, Чюдинів брат, Ізяславу: «Бачиш, княже, люди завили. Пошли, нехай стережуть Всеслава».

І коли він це говорив, то друга половина людей прийшла од погреба, відкривши погреб. І сказала дружина князю: «Се лихо є велике. Пошли до Всеслава, нехай, прикликавши його обманом до оконця, просадять його мечем».

Та не послухав цього князь, а люди зняли крик і пішли до поруба Всеславового. Ізяслав же, бачивши це, із Всеволодом побігли з двора. Люди ж висікли Всеслава із поруба в п’ятнадцятий день вересня і поставили його [князем] посеред княжого двора. А двір княжий розграбували - незчисленне множество золота і срібла, і кунами і хутром. Ізяслав же втік у Ляхи».

Ці події в радянській літературі трактувалися як «антифеодальне» повстання. Проте, радше, в цьому випадку маємо боротьбу за владу, яка велася в Києві.

3

У цій «матері городів руських», попри владу князя, багато що залежало й від городян, особливо заможних. Схоже, Ізяслав, який намагався зосередити в своїх руках владу, далеко не всіх городян влаштовував. І вони були б не проти поміняти його на більш поступливого правителя.

Поразка на ріці Альті Ярославовичів якраз стала для цього доброю нагодою. Городяни почали вимагати, щоб їм роздали зброю й коней. Хоча, здавалося, потреби в цьому не було. Адже, по-перше, половці, за повідомленням літопису, пішли не на Київ, а на Чернігів, де їх розгромив князь Святослав. А, по-друге, місто було добре захищене. І кочівникам взяти його було б нелегко.

Роздавати зброю Ізяслав не хотів. Адже вона могла повернутися проти нього.

Скориставшися цією відмовою й поширюючи чутки про половецьку небезпеку, противники Ізяслав повстали. Вони вирішили зробити ставку на Всеслава Брячиславовича, котрий, як уже говорилося, знаходився в Києві у в’язниці. Все таки цей князь був нашадком Володимира Святославича і міг претендувати на престол київський.

Можливо, ще до цього повстання склалася в Києві «партія Всеслава», представники якої сподівалися, що при правлінні цього князя вони отримають преференції та зуміють зміцнити своє становище.

4

Повстання виявилося вдалим. Як бачимо, противникам Ізяслава вдалося визволити Всеслава з поруба й проголосити його князем київським. Законному київському князеві нічого не залишалося, як втікати зі свого стольного града.

Показово, що за поміччю подався він не до свого рідного брата Святослава, а до польського князя Болеслава – брата його дружини. Очевидно, він побоювався, що Святослав може скористатися ситуацією й захопити київський престол – що з часом сталося.

Болеслав погодився допомогти своєму своякові. «Повість минулих літ» детально розповідає про боротьбу Ізяслава за Київ:

«Рушив Ізяслав з Болеславом, [князем лядським], на Всеслава, а Всеслав пішов насупроти. І прийшов Всеслав до Білгорода, а коли настала ніч, він, утаївшись од киян, утік із Білгорода до Полоцька.

Назавтра ж, побачивши, що князь утік, вернулися люди до Києва. І вчинили вони віче, і послали [послів] до Святослава і Всеволода, говорячи: «Зло ми ото вчинили єсмо, князя свойого прогнавши, а тепер веде він на нас землю лядську. Підіть-но удвох у город отця свойого. Бо якщо ви не схочете, то доведеться нам, запаливши город свій, рушити в Грецьку землю».

І сказав їм Святослав: «Ми пошлемо до брата свойого, що коли він піде на вас із ляхами погубити вас, то ми удвох [підемо] проти нього раттю. Не дамо ми погубити город отця свойого. Якщо ж він хоче [прийти] з миром, то [хай] прийде з невеликою дружиною». І заспокоїли вони оба киян.

5

Тим часом Святослав і Всеволод послали до Ізяслава [послів], говорячи: «Всеслав од тебе втік. Тож не води ляхів до Києва, противника тобі нема. Якщо ж ти хочеш із гнівом іти і погубити город – то знай, що нам жаль отчого стола».

Коли почув це Ізяслав, він оставив ляхів і пішов з Болеславом, небагато ляхів узявши, а перед собою послав до Києва сина свого Мстислава. І, прийшовши, Мстислав порубав киян, що висікли були [з поруба] Всеслава, числом сімдесят чоловік, а других осліпили, а інших він без вини погубив, не вчинивши дізнання.

Коли ж Ізяслав ішов до города, то вийшли люди назустріч з поклоном. І прийняли князя свого кияни, і сів Ізяслав на столі своїм місяця травня у другий день.

І коли розпустив він ляхів на покорм, то побивали [руси] ляхів потайки, і вернувся Болеслав у землю свою. Ізяслав же вигнав торг на Гору, і прогнав Всеслава з Полоцька, і посадив сина свого Мстислава в Полоцьку, який незабаром тут помер. І посадив [Ізяслав] замість нього брата його Святополка, а Всеслав же втік».

Начебто зрозуміло про що йдеться. Хоча… Здається, за цим описом ховалися політичні інтриги.

6

Ізяслав не дбав про те, щоб мати велике військо. Тому й утратив престол київський, злякавшись повстання киян. Але і Всеслав, сівши на київський престол з допомогою городян, великого війська не мав. Ймовірно, кияни не допускали того, щоб їхній князь посилювався у плані військовому.

Не дивно, що коли військо польського князя Болеслава разом з Ізяславом приступило до Києва, Всеслав не ризикнув із ним вступити в бій. Занадто нерівними були сили. Він зраджує киян, принаймні ту «партію», яка посадила його на престол, і втікає до рідного Полоцька.

Ця «партія» посилає послів до Святослава й Всеволода, сподіваючись, що вони стануть на їхній захист. Пропонують їм зайняти Київ: «Підіть-но удвох у город отця свойого». При цьому заявляють: «Бо якщо ви не схочете, то доведеться нам, запаливши город свій, рушити в Грецьку землю». Наскільки серйозно виглядали ці погрози?

Звісно, всі кияни б не вирушили в землю Грецьку, тобто Ромейську імперію. Але якась їхня частина (а серед них чимало «кращих людей») могли б покинути місто й податися в Ромейську імперію. Це передусім були такі собі «олігархи», що вели торгівлю з ромеями.

Чи погубило б це місто? Сумнівно. Але коли б багатії лишили його, це стало б ударом для Києва, по його економічному потенціалу.

7

Однак Святослав і Всеволод не ризикнули на цей раз зайняти Київ. Це означало порушити порядок престолонаслідування, а також заповіт їхнього батька. Тому ця Ярославичі взялися вирішувати питання шляхом переговорів. Були послані посли до Ізяслава, які запропонували йому йти до Києва з невеликим військом. При цьому посли Святослава й Всеволода заявляють приблизно таке, що й представники київської бунтівної «партії»: «Якщо ж ти хочеш із гнівом іти і погубити город – то знай, що нам жаль отчого стола».

Ізяслав начебто на це погоджується. Насправді, він грає свою гру. Князь не йде в Київ. Натомість посилає свого сина Мстислава – ймовірно, з невеликою дружиною. Це на позір не становить якоїсь загрози для бунтівних киян. Адже то не князь – лише його син. Нічого поганого він повстанцям, передусім їхнім провідникам, не мав би чинити. Проте вони помилилися в своїх розрахунках. Мстислав (ймовірно, неочікувано) напав на активістів повстання й повбивав їх. Справу було зроблено. Ізяслав міг повертатися на свій престол.

Він йде до Києва. Йому виходять «люди назустріч з поклоном». Звісно, знаходяться такі, щоб придобритися до князя.

Ізяслав розпускає ляхів на покорм. Прийшле військо треба годувати. Це не дуже подобається киянам. І вони потайки побивають ляхів.

Далі в літописі йде інформація, що «вернувся Болеслав у землю свою». За великим рахунком, польському князеві нічого було робити в Києві. Свого родича він посадив на престолі, з постоєм війська, схоже, були проблеми. Зрештою, треба було тримати в руках свій польський домен.

Очевидно, Ізяслав, повернувшись на київський престол, відчував себе впевнено. Він здійснив низку кроків, щоб укріпити своє становище. У літописі буквально кількома словами сказано, що князь «вигнав торг на Гору». На жаль, на ці слова історика не звертали особливої уваги. А вони багато що пояснюють, зокрема справжню природу київського повстання.

8

Торг – це було «серце Києва». Саме він давав доходи, був джерелом багатств для заможних верств киян, а також для князя. Тут же, на торговищі, як свідчить літопис, було скликане віче (не важко здогадатися ким!) і почалося повстання. Не зовсім зрозуміло, звідки відбулося перенесення торгу. Можливо, з Подолу? Важливо, куди був торг перенесений. Літопис чітко вказує: «на Гору», тобто в ту частину Києва, де знаходилася резиденція князя. І якщо раніше торг контролювався місцевими «олігархами», «кращими людьми», то тепер він опинився під князівським контролем. Можна говорити, що Ізяслав, перенісши торг, здійснив «антиолігархічну революцію».

Наступним кроком київського князя стало позбавлення уділу свого противника – Всеслава. Він виганяє його з Полоцька й садовить туди княжити свого сина Мстислава. Таким чином Полоцьк, який практично довгий час не контролювався київськими князями, тепер опинився в сфері їхнього впливу. І хоча скоро після того, як Мстислав сів на полоцькому престолі, він помер (невідомо з якої причини), то цього князя заступив його брат Святополк. Отже, Полоцьк і далі лишався «київським». А Всеслав, представник «полоцької династії», втік звідси.

У історичній літературі можна зустріти думку, ніби повстанців підтримали монахи Печерського монастиря, зокрема їхній настоятель Антоній. Вона не безпідставна, хоча бракує джерел, що її однозначно підтверджують.

9

Справді, як уже говорилося, Києво-Печерський патерик веде мову про конфлікт між Ізяславом та Антонієм. Але пов’язувався він не з повстанням, а з тим, що без дозволу в монастир був прийнятий один з княжих слуг.

Проте у літописі, котрий, ймовірно, писався при Києво-Печерському монастирі, відчувається неприязнь щодо Ізяслава. Літописець вдається до розлогих моралізаторських пасажів, де дається зрозуміти, що князь согрішив, ув’язнивши Всеслава в порубі в Києві, порушивши перед цим клятву. Негативне ставлення до Ізяслава прочитується і в Києво-Печерському патерику. Тому цілком могло бути, що печерські монахи якщо не підтримували безпосередньо повстанців, то могли їм симпатизувати. Адже серед їхніх спонсорів могли бути й київські «олігархи».

Показово й те, що Антоній, згідно свідчення Києво-Печерського патерика, збирався полишити Київ і піти в іншу землю. Нею могла бути Чернігівщина, де його б охоче прихистив князь Святослав, який був не проти опинитися на київському престолі.