Росіяни втрачають темп у Торецьку та Покровську. Огляд з фронту

Огляд з Покровського та трохи Торецького напрямків.

Торецький напрямок

Протягом кількох крайніх діб, командування угрупування військ (УВ) противника «Центр» продовжувало докладати певних зусиль, або досягнути поставлених перед собою цілей на обох напрямках. Зокрема:

• Передові підрозділи 41-ї загальновійськової армії противника (ймовірно, зі складу її 74-ї окремої мотострілецької бригади\омсбр), діючі по дирекції Північне – Торецьк зуміли просунутись вздовж дороги Горлівка – Костянтинівка, у центральній частині села Північне, у бік «танка» (пам'ятний знак – у вигляді постаменту з танком ИС-3), а також Центральної міської лікарні міста Торецьк та супермаркету «АТБ», але не на багато.
• У свою чергу, у смузі дії 132-ї омсбр 1-го армійського корпусу (АК) та 35-ї омсбр 41-ї ЗВА противника у напрямку Нью-Йорк – Неліпівка, очевидно українські підрозділи поступово відійшли зі східної частини Нью-Йорка, однак продовжують утримувати позиції у районі ставків.
• Таким чином, очевидно, українське командування мінімізувало загрозу обходу та оточення своїх підрозділів, які раніше утримували позиції у східній частині села Нью-Йорка й загалом – східніше рубежу Неліпівка – Нью-Йорк.
• У свою чергу, по фланговому напрямку на Пантелеймонівку та Суху Балку, 132-а омсбр противника мала просування мінімальне (по суті, у розмірі – «півтори посадки»).
• На напрямку «головного удару» (смуга дії 2-ї ЗВА та 90-ї окремої танкової дивізії\отд), передові підрозділи противника хоча й проводили інтенсивні атакуючі\штурмові дії, але останній «успіх» мали лише 10 серпня 2024 року. Та й то, невеликий – передовим підрозділам 30-ї та 15-ї омсбр 2-ї ЗВА противника, нарешті вдалося «завершити» захоплення села Іванівка, взявши під контроль її західну частину.

Окрім цього, на даний час, противник намагається силами 27-ї мотострілецької дивізії\мсд 2-ї ЗВА та 114-ї омсбр 1-го АК ліквідувати все ще існуючий плацдарм ЗСУ на річці Вовча, розташований на її східному березі, південніше вже захопленої Новоселівки Першої, а також знову просунутись вздовж залізниці з рубежу Сергіївка – Желанне у західному напрямку, у бік Новогродівки (найближча задача, очевидно – вийти на рубіж Орлівка – Миколаївка).

Покровський напрямок

У зв'язку з усім вищесказаним, варто відзначити декілька факторів, що, очевидно, протягом кількох крайніх діб, стали для російських військ досить жорсткою реальністю на Покровському напрямку.

• Очевидно, темпи просування противника знову почали падати (у смузі 30-ї та 15-ї омсбр, він ще трохи просувається, але все повільніше й повільніше). Наочне тому підтвердження – противник вже шосту добу веде бойові дії за село Желанне на напрямку свого «головного удару», але станом на вчора, так й не спромігся взяти його під контроль повністю.
• Окрім цього, протягом минулого тижня противник, принаймні, 4 рази здійснював масовані спроби пробитися у село Гродівка (з боку села Веселе), але так й не досягнув у цій справі суттєвого успіху.
• Більше того, той факт, що у смузі дії 27-ї мсд та 90-ї отд все ще існує український плацдарм на східному березі річки Вовча, а підрозділи противника, судячи зі всього, щільно «застрягли» перед Карлівкою та Карлівським водосховищем, свідчить про те, що противник, очевидно, відчуває «якісь проблеми» із подальшим нарощуванням зусиль на цьому операційному напрямку.
• Ще один фактор – очевидне «провисання» суміжного флангу УВ «Центр» та УВ «Південь» (між 2-ю та 8-ю ЗВА противника). У цьому сенсі, варто підкреслити, що подальше «витягування» (або, краще сказати, спроби витягування) свого «щупальця» у бік Покровська й з одночасним провисанням його флангів, може закінчитись для противника неприємною несподіванкою «флангового характеру», хоча й цілком логічною та очевидною.
• У цьому сенсі, звертає на себе увагу той факт, що хоча обидві армії УВ «Центр» (2-а та 41-а ЗВА) продовжують здійснювати активні спроби наступати, але ділянки та відтинки атакуючих\штурмових дій їх передових частин та підрозділів стали стрімко та відчутно звужуватись по фронту (тобто, падає їх розмах, при збереженні рівня їх інтенсивності).

Тепер, противник не може одночасно вести масовані наступальні бої на двох напрямках (дирекціях), що розходяться – на Воздвиженку та у районі Желанного. Причому, у межах смуги, навіть, однієї армії – 2-ї ЗВА. Що, у свою чергу, явно свідчить про появу та загострення у нього потреби у ще більшій концентрації сил та засобів (а відповідно, постійного та регулярного перегрупування частин й підрозділів усередині визначеного об'єднання та двох з'єднань).

Постійне перетаскування з місця на місце, з ділянки на ділянку й переформування більш-менш боєздатних батальйонів та штурмових рот, аби мати можливість підтримувати більш-менш високий темп та рівень інтенсивності своїх атак/штурмів, здатне «задовбати» будь-яке оперативно-тактичне угрупування військ. Навіть, таке потужне, як УВ «Центр».

У їх діях починають виникати, так звані тактичні та оперативні «паузи» (через необхідність постійно перегруповувати боєздатні підрозділи, придатні для атакуючих\штурмових дій), з часом їх тривалість зростає, а кількість та перелік таких підрозділів скорочується, у свою чергу, періоди активації стають більш рідкими, поки не сходять на ніц.

Й на останок, очевидне й важливе питання – чи наважиться російське командування «щось зняти» з цих двох напрямків, аби «вирішити курську кризу»? Як на мене, поки – не наважиться. Допоки російське командування буде вважати, що воно здатне одночасно – «долати курську кризу» й вести наступ, наприклад, у бік Покровська, воно буде це робити (або, принаймні, тягнути з цим – «до останнього»).

Цілком можливо, що, у цьому контексті, ми побачимо «поступове звуження» обсягу та розмаху змісту всього стратегічного літньо-осіннього наступу росіян. Спочатку «відваляться» допоміжні та другорядні напрямки, штибу Времіївського чи Курахівського, потім припиняться наступальні судоми противника на більш важливих, штибу Куп'янського чи Харківського й самим останнім, припиниться наступальний потенціал росіян на основних, «головних» операційних напрямках – Покровському, Краматорському.

Тому, хоча наступальна операція ЗСУ у Курській області Росії й має суттєві перспективи, щодо «витягування» резервів противника, причому, навіть, стратегічного рівня (якщо, звісно, вони ще залишились у нього, у чому я сильно сумніваюсь), але припинення російського наступу найближчим часом, скрізь й зразу, я б не очікував.

Саме для такого розвитку подій, на Курському операційному напрямку повинна статися дійсно катастрофа для росіян, принаймні, оперативного рівня, із чіткою перспективою розростання до стратегічного.

Ось у такому разі, вони дійсно почнуть витягувати війська з інших операційних напрямків, наплював на якісь маловідомі хутори та села у Донецькій, Луганській чи Харківській областях.