День рідної мови. Як дбав про українську Максим Рильський
«Жива мова – це процес, а не закам’янілий факт, це широковода річка…»
Сьогодні – міжнародний день рідної мови. Разом з нами його «відзначає» Максим Тадейович Рильський двома уривками із своїх статей:
• 1 •
«…Що ж ми бачимо? Ви розгортаєте газету або журнал, читаєте статтю чи начерк, і вас охоплює іноді безнадія від той сірості, штампованості, в яких зовсім невірно вбачити відрадні прикмети стабілізації і стандартизації мови.
…Жива мова – це процес, а не закам’янілий факт, це широковода річка…, це і прудкий блискавичний літ аероплана, і зигзаги пташиних крил, а не покритий зеленою ряскою непорушний ставок!..
Синтакса – душа мови. Про це ніби зовсім забули. Мислять здебільшого в російських синтаксичних схемах, і то ступаючи… в сліди пересічної, знебарвленої, мимоволі похапливої, а тому не дуже дбайливої, не дуже кукібної, як каже т. Яновський, газетчини!
Гнати мітлою треба всякі язикові виверти, манірну псевдонародність, «аристократичні» полонізми – це безперечно. Але виганяти, забороняти те чи інше уже вкорінене в живій народній гущі слово тільки тому, що воно «полонізм», – навряд чи доцільно.
(до речі, з приводу… взагалі позичених слів. Якби оголошено боротьбу з германізмами, то нам довелось вивести з ужитку такі слова, як плуг або слюсар. … Раз у раз нелегко встановити – хто у кого позичив).
…Взагалі – система декретування, заборон і обмежень, система адміністрування ніяк не може бути корисна для розвитку язикової культури…»
Із статті «Про мову». 1939 р. «Літературна газета»
• 1 •
Перед тим, як почати розмову, Рильський із притаманною йому скромністю зазначає, що «не вважає себе непохитним авторитетом у цій справі, але не тільки цікавлюся нею, а й люблю її багато років, усе своє свідоме життя, і, може, ця любов сама вже собою дає мені право на голос.»
«…Не може бути, здається сумніву, що письменник повинен так знати свою мову і дбати за неї, як боєць – знати свою гвинтівку і за неї дбати. Тим часом ми, на жаль, бачимо раз у раз, як письменники, і то дійсно талановиті, дійсно провідні… западають у помилки проти елементарної граматики.
Приклади: «Дякую вас» – калька з російського «благодарю вас». Або – «він любить свою мати, замість матір».
Цілий ряд наших письменників уперто ігнорує вживанішу форму давального відмінку чоловічого роду на -ові (сину-синові). Відмирає кличний відмінок (дорогий наш батьку і вчителю)..
Чимало буває плутанини і зі степенями порівняння.
Синтакса наших письменників збивається раз у раз на просте калькування, механічне відтворення – слово по слову – російських зворотів. …Хіба це дає нам підставу заперечувати, що мова Шевченка і Лесі Українки має свій запах, свій колорит і що секрет того запаху й колориту полягає передовсім у синтаксі, у своєрідному комбінуванні, розкладі, керуванні, погодженні слів.
Кинутий щойно докір стосується в першу чергу наших газетних робітників, але не минає він, на жаль, і художнього нашого слова.
Не зовсім гаразд стоїть справа і з лексикою, словниковим добором у наших літераторів».
«Розмова про мову». «Література і мистецтво», 1944 р.