Філологиня Ольга Васильєва: Російськомовним в Україні бути соромно

Нещодавно українське суспільство дискутувало через скандальні висловлювання колишньої народної депутатки, професорки Ірини Фаріон. Вона, нагадаємо, зазначила, що не може назвати російськомовних  українцями. Зокрема ці слова прозвучали на адресу російськомовних бійців полку «Азов».

Резонанс був величезний, користувачі соцмереж сперечалися:знецінює Фаріон українських воїнів, чи звертає увагу на важливу проблему, розколює українське суспільство, чи навпаки сприяє його консолідації.

Низка публічних людей вступилися за Фаріон, серед них – народний артист України Анатолій Матвійчук, екснардеп Андрій Іллєнко, поет і дипломат Сергій Борщевський та інші. До цього табору  доєдналась і філологиня, українізаторка, літературна редакторка Ольга Васильєва. В інтерв’ю «Главкому» вона пояснила, чому підтримує Фаріон, а також поділилась своїми міркуваннями щодо використання російської мови українцями, недоліків нового правопису і питання фемінітивів.

«Матюки не притаманні українській»

Як війна змінила українську мову? Наприклад, з’явилися неологізми, те саме «бавовнятко»…

Щодо «бавовни»  – це штамп, він затяганий, немає у ньому свіжості, тому краще слово «бавовна» у значенні вибуху не вживати. Це автоматичний російський переклад. Не треба із ним носитися як із чимось унікальним, дотепним, прикольним. Не люблю я подібних неологізмів. Ті ж «пекельні борошна» вже у печінках сидять.

Чи ви помічали, що люди під час війни почали більше матюкатися? І як правильно матюкатися українською?

Більшість матюків, які ми чуємо і вживаємо, – це запозичення з російської мови. Українцям притаманно вживати прокльони. Вони бувають злі, а бувають добрі, смішні. Наприклад, злий прокльон – це «кров би тебе нагла залляла»: тобто, побажання померти не своєю смертю. Серед інших таких – «нужда б вас побила».

Є смішні прокльони: «щоб тобі курка на ногу наступила» або «щоб тобі булька з носа вискочила». Прокльони більш притаманні українському мисленню, бо українець за своєю натурою добрий. Вживання назв геніталій у лайці характерне для росіян.

Українська нація загалом цнотлива. З погляду етнолінгвістики це може бути пов'язано із тим, що ми ніколи не були загарбниками. Мови народів-колонізаторів більш зухвалі, тому що ці народи чинили насильство над іншими. Наприклад, в англійській та іспанській мовах є слова, які не мають відповідників в українській: dominatrix і dominadora – слова, які сьогодні перекочували у субкультуру БДСМ. А у нас тільки цнотливе «пані», яке не зовсім передає значення. У кожної домінатрікс є свій слейв (раб), ну а пані може мати кріпака…

«Хохол» і «кацап» – це не образа, це історія»

Що заважає росіянам вимовляти наші м'які приголосні? Оця от «російськомовна щелепа», яка вже стала мемом, вона реально існує?

Бачте, вони вважають українську мову грубою, хоча саме у нас є багато слів із м'якими свистячими, типу «цяця», «паляниця», «доця», а в них немає. У нас тверді шиплячі й мʼякі свистячі, а у них, навпаки, м'які шиплячі («ночь», «дочь») і тверді свистячі («цаца», «смеется»).

Росіяни дійсно не можуть вимовити наших звуків, і не тільки свистячих. Вони не можуть вимовити, наприклад, слово «керівник». Там, де наше «и» візуально схоже на їхнє «і», вони скажуть «керівнік». Росіяни багато чужих звуків не можуть вимовляти через те, що вони у своїй культурі дуже ізолювалися. Цей народ століттями нав'язував усім свою мову і обмежував впливи на російську інших мов — мов сусідів. Наприклад, тієї ж української.

Звідки взялися слова «кацап» і «хохол»? Вони від початку мали негативне забарвлення?

Хохол – це зачіска. Козаки носили хохли, тобто чуби, оселедці. Хохол – це точно не так образливо, як «кацап». «Кацап» – це тюркське слово, воно означає «різник», «вбивця», «м’ясник». Це слово дали росіянам казанські татари, що постраждали від набігу опричників Івана Грозного.

Їм немає чого на це ображатися, бо вони справді жорстокі. Вся історія Росії – це вбивства, катування, загарбницькі війни і репресії. Білорусів називають «бульбаші» – чому на це слово ображатися, якщо справді національна страва білорусів – картопля? Я наполовину білоруска і знаю, як харчувалася у дитинстві моя мама: картопля була основною стравою. Мама, наприклад, значно менше любила борщ, ніж деруни. Тож «хохол» і «кацап» – це не образа, це історія.

«На другому році великої війни «вата» підняла голову»

Багато українців після 24 лютого перейшли на державну мову. З іншого боку, якщо зважати на останні скандали, чітко вимальовується тенденція: російськомовні схопилися за нову ідеологему: мовляв, не треба нас роз'єднувати за мовною ознакою: хочу говорити російською – і маю право, бо ж і в окопах є російськомовні. Як ви поясните такі протилежні тенденції?

Я із сумом констатую, що на другому році великої війни «вата» підняла голову. Спочатку вона сиділа тишком-нишком. Усі принципово російськомовні мовчали, бо розуміли зв'язок російської мови з путінською ідеологією загалом і його збройною агресією зокрема. Зараз усе це просіло на тлі суспільних негараздів: напруженість через мобілізацію, зубожіння та різні соціальні проблеми. Тому ці люди підняли голови і знову кажуть, що мова неважлива. Насправді вони не мають права цього казати на 33-му році незалежності.

Російськомовними в Україні бути соромно. Такого прецеденту у світі взагалі немає, щоби у межах однієї етнічної спільноти було дві різні мови! Російськомовні люблять ставити за приклад Бельгію, Швейцарію, Канаду, де більше ніж одна державна мова. Але ж це маніпуляція! У названих країнах різні мови розподілені за різними етнічними групами, але у межах однієї етнічної групи не говорять двома мовами. Зросійщені відмовляються визнавати, що вони зросійщені. Це наслідок колонізаторської політики Москви. Нещодавно була дуже слушна заява Тараса Кременя (мовний омбудсмен – «Главком»): він сказав, що немає російськомовних, а є громадяни України, які не володіють державною мовою, не хочуть або не можуть. Тобто вони зросійщені, а не російськомовні.

Слава Богу, сьогодні НКВС ні над ким не стоїть. Тож усі, хто залишився з російською мовою, зробили це добровільно. І це шлях добровільної манкуртизації – відмови від свого коріння та культури.

Я маю знайому у Казахстані – корінну алматинку, яка не знає казахської мови, бо її батьки і дідусі з бабусями (алматинська інтелігенція) свого часу відмовилися від казахської мови як від «сільської». Знайома сьогодні комплексує через це, вчить казахську вже у зрілому віці і самокритично називає себе обрусілою, а не російськомовною. За тлумачним словником української мови обрусілий – той, хто став росіянином за мовою, звичаями, культурою. Бо справді ж, не може зросійщений українець бути носієм української культури, як і зросійщений казах – носієм казахської.

Однак у багатьох зросійщених українців є «дивовижний» аргумент: «Російська мова не належить Росії, Путін її не приватизував». Цю маячню не хочеться й коментувати, інакше виходить, що й польська не належить полякам, литовська – литовцям, італійська – італійцям, а українська – українцям. Російська мова має статус державної тільки у Росії та окупованій Білорусі. От і думайте, кому вона належить, і до чого тут ви. Саме зросійщені розколюють суспільство, відмовляючись виконувати мовне законодавство.

До слова, я від самого початку скандалу підтримала Ірину Фаріон, за що дістала тижневий бан на Facebook. Дотримуватися мовного законодавства повинні всі. Щодо форми, у якій Фаріон це сказала… Це її особливість, у цієї людини своя ексцентрика. Нехай з мовних питань я з нею де у чому не погоджуюся, а вона – зі мною і з багатьма прибічниками фемінітивів. Вона нас називає «гендернутими», але ми на неї не ображаємося. То чому ж наші мужні воїни образилися на слово «очманілі»?

У ЗСУ служать мій чоловік і рідний брат, і вони українськомовні. Бо від лементу зросійщених формується враження, що воюють переважно зросійщені. А це зовсім не відповідає дійсності.

Також хтось із хлопців на фронті слушно сказав: «Російська хай в окопах і залишається, а вам у тилу нову державу будувати». Тому я просто лютую, коли мені цивільні свою відмову розмовляти зі мною українською обґрунтовують словами: «А вот русскоязичниє воіни…» А ви яким боком до цих воїнів? Відповідайте кожен за себе.

Кілька років тому набув чинності новий правопис. Як ви ставитеся до нього? Що вам там не подобається?

Я не схвалюю варіативних норм. Якщо ви затверджуєте якусь норму, вона має бути одна. Наприклад, чому є «пауза» і «павза», «етер» і «ефір»? Чому «радості» й «радости»? Щоби людей не дуже залякати?

Чому тоді не ввели паралельних варіантів на такі слова як «матеріальний», «соціальний», «діаспора»? Адже форми «матеріяльний», «соціяльний», «діяспора» притаманні українській мові, як і білоруській. А от російській – ні. У правописі цієї норми взагалі немає, зате вони ввели «проєкт» – без варіантів. І ось ця непослідовність дуже дратує.

Водночас я цей правопис загалом схвалюю, тому що він узяв за основу багато зі «скрипниківки» (харківський правопис 1928 року – «Главком»).

Здебільшого ставлення позитивне, але новий правопис потрібно ще вдосконалювати і вдосконалювати.

Що ще, окрім варіативних норм, ви би удосконалили?

Не подобається також, що всі чоловічі прізвища можна не ставити у кличний відмінок. Тобто можна звернутися і «пане Кравченко», і «пане Кравченку». Це нелогічно. Імена Сашко, Грицько, Андрійко у кличному матимуть закінчення «ку»: Сашку, Грицьку, Андрійку. То чому тоді у кличному відмінку прізвища, що закінчуються на «ко», не ставити в «ку»? Це нелогічна норма, це все треба уніфікувати.

Або у «правилі девʼятки», коли після літер д, т, з, с, ц, ж, ш, ч, р треба писати літеру «и» на місці «і», правопис подає у назвах топонімів -ривер, але чомусь -стріт. Або шотландські прізвища: Мак-Клюр пишемо з дефісом, а Маккензі – разом. Або чому не регламентовано закінчення с/з: Макдональдз чи Макдональдс, віндовс чи віндовз тощо? Недопрацювань багато.

Мовознавці стверджують, що фемінітиви притаманні українській мові. Водночас такі слова, як членкиня, погодьтеся, звучать немилозвучно…

«Членкиня» мені теж не подобається – це полонізм, запозичення. У слові «членкиня» є зайвий суфікс «-к-», адже творяться фемінітиви від маскулінативів: від слова «член» мало би тоді бути «члениня». А оскільки слово «члениня» ніхто не використовує, то краще «членка». Я обираю саме це слово, воно українського походження, у діаспорських газетах його часто вживали ще у минулому столітті.

Також противникам фемінітивів дуже не подобається слово «посолка», бо вони чомусь його асоціюють із засолюванням риби чи огірків. Але це їхні проблеми асоціативного характеру, слово «посолка» абсолютно нормальне. Так само як «доброволка», «народоволка», «комсомолка», «богомолка» і подібні. А от «пані посол»  – це помилка, така сама, як і «пан посолка».

Як щодо слів «метеорологиня» і «синоптикиня»? Довгі слова, а форма фемінітиву ще їх подовжує.

Синоптикиня, фізикиня, математикиня, медикиня звучать шанобливіше, ніж такі розмовні форми, як синоптичка, фізичка, математичка, медичка. Хоча це теж нормативні фемінітиви. Слово «медичка» вживала Леся Українка. Ви на власний смак обираєте суфікс «-ин-» або «-к-». Так само ви можете казати пілотка або пілотеса. А на військовослужбовицю можна казати й військовослужбовка, це теж правильно. А те, що для когось слово «пілотка» асоціюється з шапочкою армії Радянського Союзу, це цілковито його проблеми. Це ж ідеологія, розумієте? Якщо людина ненавидить фемінітиви, вона не вживатиме жодних, їй усі будуть негарними.

Якщо йдеться про росіянина Владіміра, то ми пишемо «Володимир». Але якщо йдеться про поляка Анджея, ми не пишемо «Андрій». Чому так?

Це складна тема. З одного боку, ми хочемо дистанціюватися від кацапів і казати, що вони Андрєї, а ми Андрії. З іншого – ми змушені тягнути цю їхню огидну фонетику у нашу мову, розхитуючи цим власну фонетику. Якщо ми вже хочемо йти цим шляхом, тоді й інша сусідня держава має бути Бєларусь, мова бєларуська і народ бєларуси. Але ж ми так не кажемо, ми вживаємо Білорусь, білоруси, мова білоруська.

На мою думку, ці слова потрібно адаптувати до своєї фонетико-морфологічної системи. До речі, Микола Гоголь називав себе Ніколаєм. То що, нам Гоголя Ніколаєм називати? Ні, ми маємо право робити з нашою мовою все, що захочемо. Ми маємо право українізувати назви, запозичені з будь-якої мови.

Водночас ми адаптуємо не тільки російські імена і прізвища, а й багато чого ще: наприклад, на Вашингтон ми не кажемо Уошінгтон або на Лондон – Ланден, як у мові оригіналу. Журналіст і мій читач Отар Довженко слушно написав: «Якщо я скажу вам, що дружу з Янавал або прийшов Васятол, ви зрозумієте, тільки якщо знаєте угорську, (а більшість українців не знають) (пані Ольга має на увазі угорські імена, які не знайомі більшості українців – «Главком»). Тобто ми задля «ефекту відчуження» інкорпоруємо російську в українську? Може, ну її?»

«Я за гекання. Має бути послідовність»

Щодо адаптації до української фонетики – як ви ставитесь до того, що, відповідно до норм нового правопису, happy end – це гепі енд, і що слід казати не хіт-парад, а гіт-парад?

Я за гекання. Має бути послідовність. Якщо ті, кому не подобається доктор Гаус, чомусь кажуть Гаррі Поттер, а не Харрі, то вони дуже непослідовні.

Так, «х» може вживатися у деяких узвичаєних загальних назвах іншомовного походження типу холдинг, хобі, хокей – це прописано у примітці до правопису.

Ще є проблема у надмірному ґеканні, бо чинний правопис дозволяє передавати запозичені власні назви і з ґ, і з г: Ґете і Гете, Ґладстон і Гладстон. І багато хто кинувся реанімувати колись репресовану літеру ґ. Однак варто нагадати, що звук первинний, а письмо вторинне. Якщо ми починаємо ґекати, то втрачаємо свій автентичний глотковий звук. Ґекання притаманне російській, болгарській, сербській, хорватській, македонській, словенській, польській і нижньолужицькій мовам, а гекання – українській, білоруській, чеській, словацькій і верхньолужицькій. Тому я між Ґете і Гете обираю Гете, а «ґ» залишаю у загальних назвах типу ґудзик, ґанок, ґедзь. Таких слів у нас історично мало. І правильно гугл, а не ґуґл, бо у правописі зазначено, що нові запозичені слова передаємо з «г», а давно запозичені типу «ґоґель-моґель» – з «ґ».

Назвіть три найбільш розповсюджені мовні помилки, яких ми припускаємося.

Перша – «підскажіть». До мене цим покручем звертаються часто (правильно казати «підкажіть» – «Главком»).

Друга – «згідно закону», тоді як правильно «згідно з» або «відповідно до».

Третя – «відтак» і «наразі», вжиті у невідповідних значеннях. «Відтак» вживають у значенні «отже», хоча воно означає «після того як», а «наразі» вживають у значенні «зараз», хоча воно означає «поки що».

Наталія Сокирчук, для «Главкома»