Безугла та волонтери. Навіщо було починати цей скандал?

У нас народна війна за наявності інертно-корумпованої держави. Навіть не фантазую, що би було, якби не волонтери й народ, на чиї плечі лягла значна ноша армійського забезпечення й які блискавично включилися в війну, поки у високих кабінетах тендери кроїли й оборонні замовлення на свої заводи скеровували.

Тому в умовах, коли волонтерство певною мірою замінило собою державні функції – усі Мар’яни й прочі політики повинні поцілувати себе в одно місце й доземно вклонитися народові, який тягне лямку війни і при цьому не задає зайвих питань ні щодо загальнообов’язкового 1,5% воєнного збору (вже вісім років як збирається), ні щодо прозорості оборонних закупівель, ні щодо перегляду витратної частини бюджету, ні щодо призначень бізнес-партнерів керівника ОП на оборонпром.

Я прошу подумати наперед і по-державницьки. Бо так вічно не буде. Це не триватиме безконечно. Волонтерство поволі скорочує свої обсяги й ресурсність. Народні гроші міліють. Багато зборів закриваються на половині потрібних сум. Тому замість дискредитовувати волонтерство (яке навіть якщо й вийшло за рамки суто волонтерства й перейшло в розряд професійної діяльності, то це тому що нема часу чекати з моря погоди) – держава має підхопити високу планку народної війни.

Нам рано чи пізно потрібно навчитися творити не добро, а систему. Бо Добро треба творити щоразу – а систему твориш раз і назавжди.

В умовах, коли масштаби волонтерства неминуче спласатимуть, має підключитися держава, функції якої волонтерство перекривало якийсь час. І не перевіряти волонтерів, а почати робити роботу спільно.