Пропагандистський угар в Росії змінюється вереском страху і болю
Для Росії трагедія, коли її перестають боятися. А такий момент настає
Знецінення і применшення ворога є давнім прийомом пропаганди. У всі часи Росія вживала його дуже широко. Іноді це грає з нею злий жарт – вони самі повірили, наприклад, у «Київ за три дні». Пропагандистський угар про «чьо там ваєвать-та, ет’ ж Украіна», однак, нині змінюється вереском страху і болю. Але навіть у них бринить імперська пиха і зневага. І так буде до самого розпаду імперії.
Посол РФ у США Анатолій Антонов заявив, що удари по тимчасово окупованому Криму, розглядатимуться як «напад на один із суб’єктів РФ». Він намагається залякати Захід «реакцією Росії» на передачу Україні F16 і натякає, що Росія виходитиме з того, що ці літаки «діятимуть з НАТОвських баз» і з «іноземними добровольцями» за штурвалом. Адже «всєм ізвєстно», що в Україні «не може бути» інфраструктури і пілотів для використання сучасних літаків.
Звісно, про «знищення» цієї інфраструктури Росія може мріяти так само, як і про «подавлєніє украінскай ПВО в пєрвиє часи». Усі сім збитих «кінжалов» і сотні збитих ракет інших типів, а також літаків і вертольотів, досі з цього сміються. Але цікаво, як до імперської пихи домішується звичка чекати від інших того, що Росія витворяє сама. Усі ці пісеньки радянського фольклору про «льотчіка Лі Сі Цина» привчила росіян думати, що лише «амєріканци» можуть чинити їм спротив, і то росіяни нібито переможуть. Українські Майдани, які раз у раз зривали плани «тихої» окупації України, приписуються «агресії Заходу». Навіть агресія проти України для них – «сдєрживаніє Запада». Так зручніше для імперського менталітету. На Росії з цим менталітетом комфортно – аж поки він не розіб’ється на друзки об реальність. Притому власне російські авантюри цей момент постійно наближають.
Для Росії трагедія, коли її перестають боятися. А такий момент настає. Погрози зробити щось страшне у разі «нападу на Крим» запізнились. «Бавовна» уже давно квітне над тимчасово окупованим півостровом рясним цвітом. Зрештою, у викривленій «реальності» росіян Херсон, Ізюм та Лиман – це нібито «російські» міста; але з них довелось тікати. Як доведеться і з інших тимчасово окупованих українських земель.
Усвідомлення цього факту штовхає мєдвєдєвих, патрушевих, конашенкових і от тепер антонових промовляти нісенітниці, намагаючись утримати у імперських фантазіях бодай «глибинний народ».
Але навіть із тим наростають проблеми. Відповідно до результатів опитування російських студентів, виконаного на замовлення адміністрації президента і уряду РФ, з емоцій у студентів превалюють тривога та страх – про це заявили 36%. Обурення та розчарування відчувають близько 20%, все ще зберігають надію 25%. Гордість за Росію відчувають лише 12-14% опитаних.
Найпопулярнішим словом для позначення ситуації на Росії стала «криза» (44%) – цей варіант відповіді на першому місці у всіх вишах, – та «занепад» (32%). «Відродження» та «стабільність» обрали лише у 16% та 8% респондентів відповідно. Третина студентів виявила бажання емігрувати.
І далі ж буде!