Сутичка цивілізацій. По один бік – демократії, по інший – деспотії

Світ ризикує спалахнути вогнем Третьої світової війни
фото з відкритих джерел

У сучасному світі демократії постали перед дуже серйозним внутрішнім викликом – популізмом

У науці – особливо суспільствознавстві – є щось від журналістики і соціальних мереж. Захоплюючий заголовок, яскравий термін вириває чиюсь працю із сонму подібних, і часто починає жити своїм життям.

А іноді грає з автором жарти. Часто недобрі, як з Фукуямою, який проголосив «кінець історії» після падіння комуністичного табору – і хто тільки його не критикував. Адже історія і не думала закінчуватись. І байдуже, що Фукуяма мав на увазі не те, як всі прочитали. Чіпке гасло зробило своє.

А от «сутичка цивілізацій» Гантингтона приносить автору нові і нові хвилі визнання і слави. Хоч він і закладав був як один з визначальних факторів релігію, скинув в один «православний» табір росію, Україну, Білорусь, Молдову, Балкани і навіть Грецію. І «фронт» сутички «західної» і «православної» цивілізації мав би проходити десь по Збручу. Дуже добре, що в цьому він помилився. Однак, він не помилився в підході – і тут яскравий заголовок цілком адекватний реаліям. Хоча реалії наповнюють його іншим змістом.

Культура, історія, релігія, традиції – безумовно важливі для розуміння кожного суспільства. Бо вони впливають на те, як розподіляються ролі і ресурси, хто і чому отримує посади, що саме є пріоритетом для рішень.

Проте у нинішнього конфлікту цивілізацій – інше інституційне вираження: політичний лад. Виглядає так, що з різних історичних і культурних причин у певних країнах демократія вкорінилася і працює (хай навіть із проблемами), а в деяких – ні.

Це може не бути причиною конфлікту, який розгортається в світі – проте точно описує кожну з його сторін.

По один бік – демократії. По інший – деспотії.

Для демократій важлива думка людини, громади, спільноти. Для деспотії – важливі бажання лише групки осіб при владі.

І тут є одне «але»: у сучасному світі демократії постали перед дуже серйозним внутрішнім викликом – популізмом.

Він фактично знецінює переваги, які демократія дає людині і громаді. Бо за популізму групка людей при владі ефективно дурить громадян, підмінюючи їхні інтереси навʼязаними кліше і культмасовими подєлками.

Подібне виродження демократії не є новим – його знав і античний світ, і міжвоєнна Європа ХХ століття. Та у ХХІ столітті комунікаційні технології відкривають для нього дуже багато можливостей.

Тож цивілізація демократій опинилася між зовнішнім «рикаючим левом» деспотій, що почулися достатньо сильними для прямої атаки – і внутрішнім «злокозненим крокодилом» популізму, який знищує її переваги у боротьбі.

Популісти роблять усе, аби країна уникала боротьби, що насувається, не готувалась до неї; натомість, спрямовувала ресурси на забаганки і оборудки популістів. Бо саме для реалізації цих забаганок і оборудок вони і здобували владу за будь-яку ціну.

У результаті країна не готова до війни, яку приносить зовнішній ворог. Це – жертви і втрати.

Корупція, на яку звернено зараз стільки уваги, напряму наче не повʼязана з популізмом. Але це лише на перший погляд! Бо на практиці вони йдуть рука в руку.

Бо корупція – це незаконне збагачення завдяки посаді у владі. А це і мотивація для популістів, і інструмент підкупу послідовників, і джерело ресурсів для маніпуляцій суспільством.

Тому однієї лише «боротьби з корупцією» як шляху подолання неефективної влади (яка є невідворотнім наслідком популізму) – недостатньо. Щоб викорінити популізм, треба висмикнути, власне, все його коріння.

Як?

  • Корупцію – прозорістю процедур, механізмами контролю і викриття;
  • Сваволю – свободою слова, захищеністю медіа, журналістів, експертів і активістів, силою громад і активністю опозиції;
  • Брехню і маніпуляції – кампаніями розʼяснення, роз’яснення і пояснення; поширенням інформації і боротьбою з фейками.

Тут виникає питання, чи не призведе така боротьба з внутрішнім «крокодилом» до послаблення перед зовнішнім «левом»?

Адже ми добре памʼятаємо, як вдало російська пропаганда маніпулює питаннями «корупції», «справедливості», «свободи» та іншими.

Щоб цього не сталося, подолання популізму необхідне у тісному звʼязку із боротьбою із зовнішньою загрозою – і для кращої підготовки до неї.

А суспільство – тобто, кожен із нас – має бути максимально критичним у сприйнятті корупції, популізму , окозамилювання і відсутності реакції можновладців на проблему.

Кожна демократична країна уже зараз має справлятися і з «крокодилом», і з «левом» – по мірі свого залучення у «зіткнення цивілізацій».

Україна має зробити відчайдушний ривок – вирватись із пащі «крокодила», одночасно відбиваючись від «лева».

Шанс на успіх у тому, що саме такий підхід буде підтриманий союзниками. Хоча б тому, що допоможе їм здолати власних «крокодилів».

Якщо хочемо перемогти у «зіткненні цивілізацій», альтернативи не існує.

Читайте також: