«Деескалація» померла. Як обмеження Заходу формують нову війну

Думаю, уже всі в Україні побачили ефектні кадри враження російського аеродрому у Ростовській області та тривалої детонації боєкомплекту, який уже не полетить на територію України. Вдала операція була проведена українськими збройними силами та спецслужбами із використанням суто вітчизняної зброї, що лише більше підкреслює ефективність останньої.

Водночас, на цьому тлі виникають нові питання. Зокрема, щодо використання західної зброї для ураження військових цілей на території РФ. Українські дрони прилетіли на російський військовий аеродром, випалили там усе. І що далі? І нічого. Щоб змінилося, якби туди ж прилетіли американські ракети? Відповідь очевидна – нічого.

Нещодавно було підтверджено, що перші літаки F-16 уже в Україні. Ті самі, про які так багато кричали росіяни щодо «червоних ліній», і навіть намагалися застосувати ядерний шантаж. Мовляв, ці літаки можуть бути носіями ядерної зброї, а тому росіяни розглядатимуть їх як «ядерну зброю». Ну от, вони є. І що далі? А нічого.

Взагалі, усі ці «червоні лінії» вигадують самі «західні партнери» України, користуючись якимись власними, загадковими рекомендаціями. Не можна завдавати удари по території РФ у її міжнародно-визнаному форматі? Але ж росіяни оголосили про анексію кількох регіонів України, але по них завдавати удари можна. І де тут логіка? Виносити російське ППО у Криму – можна, а десь у російській глибинці – не можна. Це росіяни самі так сказали? Чи американці за них вигадали?

США продовжують гратися у «ілюзію контролю». Мовляв, вони – велика наддержава, яка не бере участь у «конфліктах», а лише спостерігає над ними згори, контролюючи, аби сторони «не виходили за рамки».

Але світ, у якому це працювало, він мертвий. Росіяни підписують безпекові пакти з КНДР, обмінюються технологіями з північнокорейцями та іранцями. До речі, іранські політики сьогодні оголосили «неофіційно», що уже мають ядерну зброю. «Деескалація» ніколи не була настілки ефективною.

«Деескалація» померла. Бо вона може працювати лише тоді, коли ти контролюєш усі труби, які ведуть у басейн. Якщо ти перекриєш одну трубу, а іншу залишиш відкритою, то басейн переллється. Яка може бути «деескалація», якщо США з союзниками не змогли вирішити дві банальні задачі:

1. перекрити для росіян шляхи одержання західних технологій;
2. обмежити для них можливості заробляти гроші на нафті.

В «Охматдит» потрапила ракета, у якій одна з ключових деталей була виготовлена у США. Навіть тут «деескалація» не працює. То про яку деескалацію щодо України можна казати? «Деескалація» однієї сторони – це просто створення умов для її поразки і перемоги іншої сторони.

Повертаючись до проблеми «управління ескалацією». Вона походить не з якогось особливого страху перед росіянами. Я у цьому переконаний. Тут логіка трохи інша, і її адміністрація США сформулювала давно. Україна «не повинна зазнати поразки». Перемоги, очевидно, теж здобути не повинна. Для прикладу візьмемо ситуацію з наступом росіян у Харківській області навесні цього року.

Як тільки він розпочався, то одразу виявилося, що бити американською зброєю по території РФ можна. І це не призвело ні до ядерної війни, ні до чого. Але не можна бити занадто далеко. Наприклад, по аеродромах. Логіка тут зрозуміла. Американці злякалися, що українці зазнають поразки, а тому зняли обмеження. Але так, аби суто не зазнати поразки, але, не дай боже, не думати про перемогу.

Очевидно, у Білому Домі сподівалися у такому форматі «дотягнути» до стану, коли всі виявляться неспроможними воювати і погодяться на якусь заморозку, яку можна буде подати як «суверенну волю українців». Але на практиці це не працює, бо у реальному світі нічого і ніхто уже не контролює.

Війна давно вийшла за межі Україно-російського протистояння. Близький Схід, Корейський півострів і навіть африканська держава Малі. Контролювати все це – неможливо. Вигадати формат, у якому реально можна буде «управляти конфліктом» – теж неможливо.

Я розумію, що «західна дипломатія» була серйозно «контужена» близькосхідним конфліктом. Там де постійно війни, але короткі, які нічого не вирішують, і припиняються до нових воєн, які нічого не вирішують. Де вічні, невирішувані територіальні суперечки, а тому кожна війна лише фіксує якісь лінії фронту, а не реальні стабільні кордони і т.д.

Але тут не Близький Схід. Тут уже все набагато довше, кривавіше і масштабніше. Тут ваші «деескалації» просто не працюють. Як би ви не хотіли домовитися зрештою з цими «прекрасними росіянами», до яких, очевидно, чимало політиків на Заході відчувають явну «імперську солідарність».

Є російська сторона. Купа грошей. Купа ресурсів. Стада дегенератів, яких можна призивати до армії. Реальні союзники, у яких є потужні військові економіки і немає жодних обмежень у веденні війни. 

Є українська сторона. Всього набагато менше. Ще і дурні обмеження щодо використання зброї, яку уже надали українцям для самооборони. Ну тобто ви берете сторону, у якої ситуація заздалегідь гірша, і робите її ще гіршою, шляхом обмежень. І це так вони «управляють ескалацією».

Коротше кажучи, інших варіантів, аніж знімати будь-які обмеження, у Заходу не буде. Ні, звісно може бути, що їхній план – виростити собі ще більш сильного ворога, але ми поки не будемо його розглядати. А для цього, у свою чергу, треба нарешті почати велике переселення зі світу рожевих поні у реальність, яка, звісно, не така приємна, але значно більш корисна для ухвалення потрібних рішень.