Які книжки повинна фінансувати держава під час війни
Постскриптум до круглого столу про публічну дипломатію
Нещодавно взяв участь у круглому столі на тему «Публічна дипломатія в дії: культурні здобутки та можливості України». Поділився власним досвідом за час роботи в МЗС України, послухав колег-дипломатів, діячів мистецтв, культурних менеджерів, представників державних інституцій. Розмова була цікавою і, сподіваюсь, для багатьох корисною.
А через кілька днів зайшов на сторінку однієї з державних інституцій, представниця якої говорила про здобутки її установи в популяризації України в світі. Зайшов і побачив перелік проєктів, які пройшли в цій інституції відбір. А в тому переліку, «усякої тварі по парі». Поряд зі справді важливими виданнями, скажімо, книжка «Як відкрити ресторан». Передбачається, що книжку буде перекладено і видано французькою, а держава Україна за це заплатить і це поширюватиме. Навіщо? Будемо вчити французів відкривати ресторани? Чи хочемо, щоб у Франції засумнівалися в російській агресії, якщо ми самі відкриттям ресторанів переймаємося? Припустімо, з'явиться така книжка у французькому перекладі на полицях якихось паризьких книгарень чи бібліотек. Як після цього керівництву держави і посольству України у Франції просити партнерів про допомогу?
А ось іще одне видання, яке Українській державі пропонують спонсорувати цього разу в перекладі англійською: «Юність Чингісхана» авторства До Тайдж Могула. Не виключаю, що книга про юність діда майбутнього хана Батия, який воював проти Русі, Польщі, Чехії, Угорщини, Польщі, сплюндрував Чернігів і Київ, вузькому колу фахівців-істориків може бути цікавою. Але щоб перекладати й поширювати англійською за державний кошт – вибачайте. Поширювати треба книжки про злочини сьогоднішньої орди – нащадків колишнього Московського улусу тієї, правителем якої був Чингісхан.
Я навів лише два приклади. Тож чиновникам, які, можливо, забули, нагадаю: у нас війна. В різних містах України люди виходили до місцевих адміністрацій, вимагаючи спрямовувати бюджетні кошти на потреби ЗСУ, а не асфальтування вулиць. Хочете, щоб під ваші офіси виходили теж?
В умовах війни не повинні виконуватися забаганки видавців чи авторів. Повинно існувати держане замовлення на кілька видів літератури (як українською мовою, так і в перекладі на іноземні). Це література з історії України, яка доводить окремішність і спростовує російські міфи. Це література, передусім документальна, про сьогоднішню війну. Це українська класика. Це дитяча література, покликана прищепити приязнь до України на перспективу у сьогоднішніх дітлахів. А «Як відкрити ресторан» нехай зачекає до кращих часів.