Колгосп імені Пушкіна
Російську мову і російську церкву на цьому просторі Москва розглядає не просто як інструменти впливу
Ще зовсім недавно, у серпні, російські ЗМІ про Казахстан писали роздратовано. Сталося це, коли міністерство освіти незалежного Казахстану вирішило в новому навчальному році викладання російської мови у школах з казахською мовою навчання розпочати не з першого, як доти, а з другого класу. Ти ба, що собі казахи на своїй землі дозволили!
Те, що йшлося про зменшення навантаження на першокласників і що початок викладання англійської міністерство перенесло ще далі – аж на третій клас, російські ЗМІ не цікавило. Як і те, що нововведення стосується лише шкіл з казахською мовою навчання, а на російськомовні, яких у незалежному Казахстані приблизно двох тисяч, і на двомовні, казахсько-російські, яких іще більше, не поширюється. Одне слово, даєш російську казахським дітям з першого класу, а інакше – це утиски російськомовного населення. До речі, ні Велика Британія, ні США з приводу перенесення початку викладання англійської лементу не зчиняли і у, власне, внутрішню справу Казахстану не втручалися.
Зате тепер російські ЗМІ Казахстаном задоволені. І на це теж є причина. Днями в Астані відбулося засідання ради глав урядів держав-учасниць СНД, на якому серед інших документів було схвалено план заходів з проведення в 2023 році російської мови як мови міжнаціонального спілкування в країнах так званої Співдружності. Чому так званої, на тлі перманентних вірмено-азербайджанського та киргизько-таджицького конфліктів, гадаю, пояснювати не варто. Чому під час російської агресії та війни проти України, прем'єр-міністри підписують такий документ, наче поруч нічого не відбувається, запитання до них. У кожному разі українська влада повинна взяти цей факт до уваги.
Та особливий захват у російських ЗМІ з подачі Путіна викликала та обставина, що президент Казахстану Токаєв запропонував утворити в рамках СНД нову структуру з промоції російської мови. Що ця ініціатива, як і підписаний план заходів з понад 150 пунктів, спрямовані на подальшу русифікацію формально незалежних держав на пострадянському просторі, цілком очевидно.
Російську мову і російську церкву на цьому просторі Москва розглядає не просто як інструменти впливу. Обидва ці чинники (мова та церква), за задумом Москви, повинні убезпечити її домінування на перспективу. Знання російської мови аборигенами дає можливість впливати на них, поширюючи вигідні російській владі наративи, плекати симпатиків Кремля, добирати і виховувати таких серед місцевих еліт, просувати їх до влади. Росію можна зрозуміти: її авторитет у світі впав, їй потрібно спертися на когось, крім купки країн-ізгоїв – Ірану, Сирії, Північної Кореї. Пострадянський простір надається для цього якнайкраще.
Навіщо це лідерам нових незалежних держав, зрозуміти важче. Що спонукає їх підігравати аж ніяк не філологічним інтересам Росії, підписуючи плани з русифікації, які становлять пряму загрозу майбутньому їхніх країн? Нерозуміння такої загрози, особиста вигода, страх, бажання спокійно перебути відпущений строк при владі?
Сьогодні Україна розглядає як державних злочинців осіб, причетних до підписання так званих харківських угод. Чи не чекає цих сьогоднішніх лідерів така ж оцінка?
Давним-давно я писав, що Росія зазвичай наступає двома ешелонами – у першому Пушкін та балет, у другому – танки. Ця теза залишається актуальною. Якщо не влада, то громадянське суспільство країн СНД мусить це усвідомити.